Розділ «Євген Шморгун Ключ-трава»

Отож Симон Захар’єв і оголосив, що… йому пощастило знайти розрив-траву!

Найактивнішому обіцяльникові «довести до погреба» селянинові Василеві Аринникову отець Захар’єв навіть продемонстрував «дію» цієї «трави»: при свідкові з її допомогою розірвав великий іржавий висячий замок. Правда, «трава» дуже вже нагадувала звичайну кропиву, а замок ще перед тим був потай розірваний пороховим зарядом і складений, аби тримався купи, але довірливий Аринников не запідозрив обману. Однак і до погреба не довів. Бо то, виявляється, про погріб йому колись наговорив інший селянин, а тому — ще інший, тому — знову інший і так далі. А де в дійсності той скарб — толком так ніхто й не відав, бо кожен шукав насамперед не погріб, а розрив-траву.

Словом, прехитрий піп Симон Захар’єв зрозумів, що теж пошився в дурні. От і вирішив помститися — підмовив свого парафіянина Ларіона Федотова донести на скарбошукачів. Нехай, мовляв, патякальники посидять у «холодній» та одержать батогів.

Що ж, Захар’єв добився свого. Власті винесли щодо селян таке рішення: «Бити батогом за те, що вони про погріб зі скарбом і про розрив-траву один одному говорили, а насправді до того погреба не довели…» До речі, донощикові Ларіону Федотову теж перепало п’ятнадцять батогів.

Але не вийшов сухим з води і Симон Захар’єв: його разом з іншими трьома попами-скарбошукачами відправили «спокутувати гріхи» аж до єпископа. А сама історія з захар’євською «розрив-травою» тривалий час перелопачувалася на всі лади московськими гострословами.

…Спогад за спогадом, а час біжить. Іван Михайлович зирк у вікно.

— Еге, — каже, — а завірюхи-то уже й немає.

Поки одягалися та прощалися з привітними господарями — тут і сонечко блиснуло. Вперше за кілька днів.

Долаючи замет за заметом, ідемо до залізниці. А у вижолобку біля засніженої річечки виграють рожевуваті полиски. Ніби пелюстки незнаних квітів випромінюють своє казкове сяйво.

Даруй мені, читачу, що я часто, надто часто у своїх оповіданнях вживав слово «диво». Якщо ти матимеш змогу власними очима побачити у полі, в лузі, в лісі ті рослини, про які я тобі розповів, то переконаєшся; я нітрохи не зловживав цим словом. Бо неповторна краса, довершеність форм, незвичайні властивості рослин (хай навіть не завжди рідкісних) викличуть і в тебе таке ж почуття схвильованості і здивування.

А можливо, тобі зустрінеться така ж закохана у трави людина, як Іван Михайлович Носаль, і допоможе «відкрити» інші, не менш цікаві рослини. Покажи їх своїм друзям, розкажи про них, навчи берегти їх. Знай, твоя Вітчизна починається і з цієї рідкісної рослини, яку можна побачити тільки у знайомому переліску чи на лузі біля рідної річки.

Оберігаючи рідкісну флору, ти бережеш не тільки красу свого краю, хоч і це дуже важливо. Ти бережеш його реліквії для майбутнього. Ти бережеш скарб, якому ціни немає. Адже поки що більшість рослин досліджена ще дуже і дуже мало. Тож не буде нічого неймовірного, коли в майбутньому саме ти станеш тим ученим, який відкриє досі не знані лікарські властивості цих рослин і таким чином поверне здоров’я тисячам і тисячам людей. А можливо, ти знайдеш їм якесь інше, не менш важливе застосування?

А ще, читачу, поділюся з тобою таємницею: трави, як і люди, уміють розмовляти і співати. Правда, мову трав розуміє лише той, хто все своє життя присвятив дружбі з ними, як-от Іван Михайлович Носаль. Зате пісню трав може почути кожен. Для цього варто тільки дуже захотіти її послухати. Ця пісня має чарівну особливість: хто хоч раз почув її, у того неодмінно знову і знову з’являтиметься бажання ще послухати. Хай же і до тебе приходить таке бажання!

Світлинки

От чудасія: гарбуз на яблуні! Ніхто не підсаджував — сам здерся.

— Бач, примудрився! — каже Олег.

Гарбуз величенький, як баняк, в якому баба Параска варить підсвинкові картоплю. Гілляка аж нагнулася під його вагою.

— Як це він?

Я мовчу. Кусаю соковите яблуко і мовчу. Та Олег і не чекав відповіді. Йому й так зрозуміло: гарбузиння спочатку сп’ялося на тин, потім дісталося нахиленої гілляки і повилося по ній. На гарбузинні зацвіла квітка, з якої і зав’язався гарбуз.

А все ж незвично: серед білявих яблук отаке смугасте барильце.