— Походите до вечора, — кажу, — самі переконаєтеся: не одного полісовика зустрінете із щойно зірваною гірляндою п’ядича. Несуть додому — сувенір!
— Від нього нічого не робиться, коли в руки брати?
— А що може робитися?
— Ну, приміром, кропива — жалиться.
— На жаль, беззахисний він. Було повір’я колись: якщо вдома тримати гірлянду п’ядича, то обов’язково в хаті буде сварка. Та хто тепер на ті повір’я зважає!..
Отака в нас розмова вийшла.
Пішли хлопці-грибники. Погомоніли лісом. А я ще довго стояв на прогалині, думав своє. Мені вірилося, що відсьогодні у п’ядича з’явилося ще двоє друзів.
Білотка
Якщо одверто сказати, то мене, поліщука, едельвейс ніколи особливо не цікавив. Я просто знав із книжок, що десь далеко в горах на важкодоступних скелях сміливці-альпіністи іноді натрапляють на білозорі рослини, що таких рослин є понад тридцять видів і що один з них — едельвейс альпійський, найкрасивіший і найрідкісніший з усіх, — вважається символом підкорення високих круч, символом мужності, витривалості, спритності, сміливості. Але щоб самому шукати цю рослину — такого й на думці не було: не в наш же поліський ліс за нею йти!
Коли це одного разу…
Так, так, саме одного разу. Рейсового автобуса чогось усе не було, а я поспішав, от і попросився на попутний грузовик. Шофер виявився на рідкість мовчуном, за всю дорогу лише кілька слів вичавив. Зате яких слів!
— Он, — каже, — і Білотку проїхали.
— Що, що? — перепитую.
— Горбака оцього, — показує вправо, — Білоткою називають.
— Як Білоткою? Чому Білоткою? Хто називає? Де ви це почули? — засипав я його запитаннями.
— Білотка — і все! Яка ще може бути мова?!
Більше від шофера я так нічого й не добився. Це ще підігріло мою цікавість: адже «білотка» — споконвічна карпатська назва едельвейса. Яке ж відношення має цей горбак до рідкісної гірської квітки?
Тож наступного вихідного дня я вже мав куди їхати.
Звичайно, смішно було б мені сподіватися на зустріч з едельвейсом. Бо хоч Білотка була одним з найвищих вапнякових пагорбів Мізоцького кряжу, та й на всій Ровенщині найвищим, проте на ній пасли корів так само, як і на інших довколишніх пагорбах. Отож із рослин знайшов я на Білотці тільки те, чому й належало там рости: чебрець, звіробій, грижник та десятків зо два інших загальновідомих зіль. А від зустрічних так і не вивідав, звідки в пагорба оця назва.
Словом, повернувся я нібито й ні з чим. Та от квітка-горянка зацвіла мені відтоді на все життя.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ключ-трава» автора Шморгун Євген на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Євген Шморгун Ключ-трава“ на сторінці 57. Приємного читання.
TextBook