Ви, мабуть, чули вираз «манна небесна». Насправді це не щось вигадане, а цілком конкретна річ, — один із видів лишайника, так звана лекандора їстівна. Ця легендарна рослина, що має форму кульки завбільшки з ягоду нашої дикої черешні, росте в пустелях. Вона зовсім не прикріплена до грунту і з допомогою вітру вільно кочує з одного місця на інше. Трапляється, що вітер підхоплює тисячі таких кульок, здіймає високо вгору і несе далеко-далеко, іноді за сотні кілометрів. Згодом вони падають на землю, мов град. Тільки цей «град» цілком придатний для їжі, і місцеві мешканці йому завжди раді.
Нині вченим відомо понад двадцять тисяч видів лишайників. До цієї кількості додаються ще десятки, а то й сотні нововідкритих видів. Та лишайники й досі в переважній більшості залишаються рослинами-загадками. І хоч після того, як у минулому столітті вчений Сімон Швенденер відкрив світові їх біологічну суть (сьогодні кожен школяр знає, що в основі біології лишайника — співжиття гриба і водорості), все-таки ці рослини приховують в собі немало таємничого, до кінця не пізнаного людиною.
От хоча б їхні лікувальні властивості. Ще давні єгиптяни за дві тисячі років до нашої ери виготовляли з лишайників ліки. Ще знаменитий Карл Лінней у 1749 році називав сім цілющих лишайників. Ще в сорокових роках нашого століття німецькі вчені одержали з лишайників ефективний антибіотичний препарат «Евозін», а наші вітчизняні вчені — не менш ефективний препарат «Бінан». Однак і сьогодні лікувальні властивості лишайників вивчені надзвичайно мало. Цікаво, що останнім часом медики саме серед лишайників шукають ліки проти найстрашнішої хвороби — раку.
А що, коли ті ліки є саме в ялиновому листу? Тоді людство так ніколи їх і не матиме.
Розповідаємо про це хлоп’ятам, пояснюємо, що нічого з їхнього задуму не вийде.
Юні шукачі ліків для Наталки розчаровані. Вони навіть поглядають на нас спідлоба, ніби це ми винні, що перевівся ялиновий лист.
Пробую підбадьорити їх:
— Одужає ваша Наталка. Нині лікарі багато чого можуть…
Циганкуватий перебиває:
— А ви звідки про ялиновий лист стільки знаєте?
— Ну, щось люди розказали, щось із книжок вичитав.
— Виходить, він таки є, коли в книжках пишуть! Виходить, якщо добре шукатимемо — обов’язково знайдемо!
Затятість так і бринить у його голосі.
Хлопчики поспіхом збирають рештки їжі і пірнають у густий сосняк. Не шукаючи стежки, навпрошки.
— Не заходьте далеко — заблукаєте! — гукаю їм навздогін.
— Нє, — чути у відповідь, — у нас компас є.
І мені так хочеться, щоб десь хоч на одній з тутешніх ялин ще сивів листатий лишайник.
Неопалима
Ще здалеку запримічую, як пролисиною гори неспішно тягнеться шнурочок дівчаток та хлопчаків. Попереду — цибатий вожак у старосвітському солом’яному брилі.
Це з піонерського табору «Салют». А вожак — учитель місцевої школи, мій знайомий. Наші стежки уже не раз сходилися на цих узвишшях. Іван Васильович — так звуть учителя — теж цікавиться рослинами, і нам при зустрічах завжди є про що поговорити.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ключ-трава» автора Шморгун Євген на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Євген Шморгун Ключ-трава“ на сторінці 53. Приємного читання.
TextBook