Аналіз національної економіки

Аналіз національної економіки

Частина

ІНВЕСТИЦІЙНА, ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКАРОЗДІЛ 12АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ12.1. Сутність та чинники інвестиційної діяльностіУ науковій економічній літературі інвестиції розглядаються як вкладення довгострокового капіталу в різні сфери й галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища з метою його збільшення у вигляді одержаного прибутку. Як економічна категорія інвестиції значно ширші за своїм змістом, ніж капіталовкладення. Останні є матеріальною частиною реальних інвестицій.Акумуляція та послідовне перетворення грошових, майнових коштів, цінних паперів та інших коштів і прав у інвестиції визначає поняття інвестиційної діяльності.Вирізняють об’єкт і суб’єкти інвестиційної діяльності. Об’єк-том є грошові кошти, цільові банківські внески, акції, рухоме та нерухоме майно, майнові права, інтелектуальні цінності, ноу-хау, права користування землею, водою, ресурсами, будівлями та спорудами, устаткуванням. Інвестори та учасники, які приймають рішення про інвестування, є суб’єктами інвестиційної діяльності. Ними можуть бути як окремі держави, так і юридичні особи та громадяни різних країн.Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється з метою виявлення, наскільки сприятливим є інвестиційний клімат, які саме джерела фінансування задіяні і як ефективно вони використовуються, чи забезпечені ресурсами структурні зрушення в економіці.На інвестиційну діяльність впливають такі основні чинники:• кон’юнктура товарного ринку, яка визначається значною мірою рівнем і структурою сукупного попиту;• заощадження домашніх господарств та умови їх трансформації в інвестиції;• механізм регулювання грошово-кредитного ринку, відсоткова ставка, яка впливає на доступність кредиту;• рівень інфляції — для оцінки реальної відсоткової ставки та реальної вартості інвестицій;• дефіцит бюджету, що може вплинути на формування цент-ралізованих джерел фінансування інвестицій;• норма нагромадження основного капіталу;• політична та законодавча стабільність;• податки;• науково-технічний прогрес, який стимулює впровадження ресурсозберігальних технологій;• прогресивні структурні зрушення в економіці, рівень розвитку фондотвірних галузей.Інвестиції класифікують за різними ознаками. Так, за формами вирізняють фінансові, реальні, інноваційні, інтелектуальні інвестиції [22, с. 9].До фінансових інвестицій належать вкладення коштів у різні цінні папери, паї, цільові банківські внески, депозити.Реальні інвестиції повністю спрямовуються в основний капітал — матеріальні активи (будівлі, споруди, устаткування), та в нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, технічна, технологічна та інша документація). Матеріальна частина реальних інвестицій називається капіталовкладеннями.Інноваційні інвестиції — це вкладення у нововведення.Інтелектуальними інвестиціями є вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, яка випливає з авторського, винахідницького, патентного права.Розрізняють також інвестиції прямі та портфельні. Прямі інвестиції здійснюються у виробничі засоби без фінансових посередників з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції також мають на меті одержання прибутку, але, на відміну від прямих, здійснюються через фінансових посередників і не ставлять за мету участь в управлінні підприємством.Залежно від періоду засвоєння інвестицій бувають короткострокові — до одного року, середньострокові — до 3 років, довгострокові — більше 3 років.Фінансування інвестиційної діяльності здійснюється із внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішніх джерел належать бюджетні асигнування (з державного та місцевих бюджетів), держав¬ні позички та кредити комерційних банків, власні кошти (прибуток) підприємств та організацій, амортизаційні відрахування, благодійні фонди. До зовнішніх джерел належать іноземні позики уряду, іноземні кредити за державними гарантіями, іноземні комерційні кредити та інвестиції.За формою власності зазначені джерела фінансування інвестиційної діяльності розподіляються на:• централізовані — асигнування з державного та місцевих бюджетів, державні позики, благодійні фонди, які спрямовуються переважно на будівництво соціального призначення або особливо важливих для національної економіки об’єктів і мають меншу частку в загальному обсязі інвестицій;• децентралізовані, які можна розглядати як приватні та державні, — власні кошти (прибуток) та амортизаційні відрахування підприємств відповідно приватної та державної форм власності. До приватних інвестицій належать також кредити комерційних банків;• іноземні — запозичені та кредитні ресурси міжнародних організацій, зарубіжних та спільних підприємств.Аналіз структури джерел фінансування інвестиційної діяльності дозволяє зробити висновок щодо їх відповідності механізмам ринкової економіки, про що буде свідчити зменшення частки бюджетного фінансування та збільшення частки власних коштів підприємств і кредитів банків.Інвестиції суттєво впливають на обсяг національного виробництва, сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання у майбутньому. Тому під час аналізу інвестиційної діяльності важливо зіставляти темпи зростання інвестицій в основний капітал і темпи зростання ВВП, забезпечуючи випереджальні темпи зростання інвестицій. Стабільні темпи зростання інвестицій свідчать про активізацію учасників інвестиційної діяльності.Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.Ефективність інвестицій значною мірою залежить від їх оптимального розподілу по окремих галузях, регіонах, програмах. Це пояснює необхідність визначення пріоритетів структурних зрушень в економіці, обґрунтування джерел фінансування, страхування від інвестиційних ризиків.Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється за такими напрямами:• структура та динаміка капіталовкладень;• інвестиційна привабливість регіонів;• інвестиційна привабливість окремих галузей;• інвестиційна привабливість окремих підприємств;• інноваційна діяльність.12.2 Структура та методика аналізу капітальних вкладеньКапітальні вкладення — це матеріальна частина реальних інвестицій, спрямованих на розширене відтворення основних вироб¬ничних та невиробничих засобів. Основними складовими капіталовкладень є: витрати на будівельно-монтажні робо¬ти; витрати на придбання різних видів устаткування, машин, механізмів, інструментів; витрати на проектно-дослідну діяльність.В економічному аналізі розглядають галузеву, територіальну, відтворювальну та технологічну структури капіталовкладень.Галузева структура означає розподіл капітальних вкладень за основними галузями економіки. Вона вважається прогресивною, якщо абсолютно й відносно збільшуються капіталовкладення у розвиток провідних галузей, які сприяють науково-технічному прогресу. До таких насамперед належать машинобудування, точне приладобудування, хімічна промисловість, розвиток ком-п’ютерних технологій тощо. Меншу частку займають такі галузі: житлове господарство, транспорт і зв’язок, будівництво об’єктів виробничної та невиробничої сфер, сільське господарство. Стан галузевої структури капітальних вкладень визначає темпи науково-технічного прогресу, ефективність функціонування економіки. Територіальна структура характеризує розподіл капіталовкладень за економічними регіонами і залежить від низки чинників: стану інвестиційного клімату в регіоні, послідовності ринкових перетворень, рівня економічного розвитку, наявності природних ресурсів, стану виробничної та фінансової інфраструктур.Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується співвідношенням витрат на підтримку діючих виробничних потужностей, модернізацію, технічне переозброєння та реконструк¬цію підприємств, на розширення діючих і будівництво нових об’єктів. Ефективною вважається така відтворювальна структура, в якій переважає частка капіталовкладень на модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств, тобто структура з високою часткою витрат на устаткування, що сприяє зменшенню капіталомісткості продукції та зростанню фондовіддачі. Відтворювальна структура впливає на технологічну.Реконструкція означає повне або часткове переобладнання виробництва, яке супроводжується заміною устаткування, автоматизацією виробництва. Тобто це не тільки просте відтворення основних засобів, а й відновлення їх на більш високій технологіч¬ній основі. Під час реконструкції можуть розширюватися окремі будови і споруди виробничого призначення, якщо нове високотех¬нологічне устаткування не розміщується у старих приміщеннях, а також може здійснюватися будівництво нових споруд виробничого призначення замість тих, що ліквідуються.Технічне переозброєння — це комплекс заходів щодо підвищення до сучасних вимог технологічного рівня виробництва шляхом оновлення та приросту устаткування. Технічне переозброєння впливає лише на активну частину основних засобів і, на відміну від реконструкції, не потребує додаткового розширення виробничих площ. Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, забезпечення зростання продуктивності праці та ресурсозбере¬ження.Між реконструкцією та технічним переозброєнням існує багато спільного відносно кінцевих цілей, складу робіт. Однак суттєва відміна між ними полягає в тому, що реконструкція за своїми масштабами охоплює значно більший обсяг робіт, пов’язаних із переобладнанням діючих і будівництвом нових об’єктів, комунікацій. Щодо технічного переозброєння, то воно означає насамперед упровадження прогресивних технологій з мінімумом будівель¬но-монтажних робіт. Саме тому частка будівельно-монтажних робіт у процесі технічного переозброєння не перевищує 10 % від загального обсягу капіталовкладень, тоді як під час реконструкції ця частка досягає 50—60 %.Модернізація здійснюється під час капітального ремонту і полягає в удосконаленні тільки техніки, устаткування, засобів праці.Розширення діючих підприємств охоплює будівництво додаткових виробництв.Технологічна структура капіталовкладень — це співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, інструментів, інвентарю. Прогресивні зрушення в технологічній структурі оцінюються зіставленням у динаміці (порівняно з попереднім або базовим періодом) часток витрат на устаткування або на будівельно-монтажні роботи у загальному обсязі капіталовкладень. Ефективність технологічної структури визначається переважаючою часткою витрат на устаткування і зменшенням частки витрат на будівельно-монтажні роботи. Технологічна структура капіталовкладень має вирішальне значення для ефективного функціонування економіки. Відтворювальна та технологічна структури аналізуються за територіальною ознакою та по галузях.Оскільки ефективність використання капіталовкладень значною мірою залежить від прогресивності їх технологічної структури, виникає необхідність аналізу чинників, що визначають цю структуру.Суттєво впливає на технологічну структуру галузева структура капіталовкладень. Відносне збільшення асигнувань у галузі з традиційно високими частками витрат на устаткування (машинобудування, приладобудування, легка, харчова промисловість) зумовлює зростання активної частки вкладень і покращання технологічної структури. І навпаки, розширення асигнувань у такі галузі, як паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, чорна металургія, в яких частка витрат на устаткування значно менша (близько 40 %), призводить до погіршання технологічної структури капіталовкладень.На технологічну структуру також впливає розподіл капіталовкладень між виробничою та невиробничою сферою, оскільки у виробничих вкладеннях частка будівельно-монтажних робіт ниж¬ча, ніж у невиробничих. Тому технологічна структура може погір¬шуватися за умови збільшення асигнувань у будівництво неви-робничих об’єктів соціально-культурної сфери, а також розширення нового будівництва у разі подорожчання будівельно-монтажних робіт. Аналіз капіталовкладень здійснюється за такими основними напрямами: • структура капіталовкладень за ознакою виробничого та невиробничого призначення;• галузева структура капіталовкладень;• територіальна структура капіталовкладень;• структура капіталовкладень за джерелами фінансування;• відтворювальна структура капіталовкладень;• технологічна структура капіталовкладень;• частка капіталовкладень в основний капітал у ВВП;• темпи зміни капіталовкладень та показників їх структури;• розрахунки окремих показників використання капіталовкладень.Аналізуючи окремі види структури капіталовкладень, доцільно відповідно до потрібної статистичної інформації заповнювати таблиці 12.1—12.7.Таблиця 12.1СТРУКТУРА КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ ЗА ВИРОБНИЧИМ ТА НЕВИРОБНИЧИМ ПРИЗНАЧЕННЯМРокиКапітало-вкладення t … t + n млн грн % млн грн % млн грн %Капіталовкладення, всьогоу т. ч.а) виробничного призначенняб) невиробничого призначення 100,0 100,0 100,0Таблиця 12.2ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬРокиКапітало-вкладення t … t + n млн грн % млн грн % млн грн %Капіталовкладення, всьогоу т. ч. окремі галузі 100,0 100,0 100,0Таблиця 12.3ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬРокиКапітало-вкладення t … t + n млн грн % млн грн % млн грн %Капіталовкладення, всьогоу т. ч. окремі регіони 100,0 100,0 100,0

Таблиця 12.4СТРУКТУРА КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯРокиКапітало-вкладення t … t + n млн грн % млн грн % млн грн %Капіталовкладення, всьогоу т. ч. за рахунок:а) централізованих джерелб) власних коштів підприємствв) кредитів банків 100,0 100,0 100,0Якщо відсутні статистичні дані щодо таких джерел фінансування, як власні кошти підприємств, то можна аналізувати в цілому децентралізовані джерела капіталовкладень. Або від суми децентралізованих джерел відняти обсяги фінансування за рахунок банківських кредитів.Таблиця 12.5ВІДТВОРЮВАЛЬНА СТРУКТУРА КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬРокиКапітало-вкладення t … t + n млн грн % млн грн % млн грн %Капіталовкладення, всього у т. ч.:а) капітальне будівництвоб) модернізаціяв) технічне переозброєнняг) реконструкціяд) розширення діючого виробництва 100,0 100,0 100,0Таблиця 12.6ТЕХНОЛОГІЧНА СТРУКТУРА КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬРокиКапітало-вкладення t … t + n млн грн % млн грн % млн грн %Капіталовкладення, всьогоу т. ч.а) будівельно-монтажні роботиб) устаткуванняв) інструменти, інвентар 100,0 100,0 100,0Таблиця 12.7ДИНАМІКА ЧАСТКИ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ У ВВППоказники Одиниця виміру Роки t t + 1 … t + n1. ВВП млрд грн 2. Капіталовкладення в основний капітал — « — 3. Частка капіталовкладень в основний капітал у ВВП (п. 2 : п. 1) % Дані, які міститимуться у наведених схемах таблиць, дозволяють проаналізувати темпи зміни капіталовкладень та окремих показників їх структури. Аналіз може здійснюватися за формулами (12.1) — (12.16).Темпи зміни капіталовкладень всього (Ткв), виробничого (Ткв.в) та невиробничого (Ткв.нв) призначення (12.1)—(12.3): ; (12.1) ; (12.2) ; (12.3)де t, t – 1 — поточний та попередній періоди, роки; КВ — капіта-ловкладень всього, млн грн; КВв — капіталовкладення виробничого призначення, млн грн; КВнв — капіталовкладення невиробничого призначення, млн грн.Динамічні зміни галузевої та територіальної структури капіталовкладень аналізуються за формулами (12.4) — (12.5): ; (12.4) . (12.5)де Ткві, Тквj — темпи зміни капіталовкладень в і-ту галузь або в j-й регіон, %; КВі — капіталовкладення в і-ту галузь, млн грн; КВj — капіталовкладення в j-й регіон, млн грн.Аналогічно розраховуються темпи зміни капіталовкладень за рахунок різних джерел фінансування, (12.6)—(12.8): ; (12.6) ; (12.7) , (12.8)де Ткв.ц, Ткв.вл, Ткв.кр — темпи зміни капіталовкладень відповідно за рахунок централізованих джерел, власних коштів підприємств та кредитів банків; КВц, КВвл, КВкр — обсяг капіталовкладень у певному році відповідно за рахунок централізованих джерел, власних коштів підприємств та кредитів банків.Зміни у відтворювальній та технологічній структурі можна проаналізувати за такими розрахунками (12.9)—(12.16): ; (12.9) ; (12.10) ; (12.11) ; (12.12) ; (12.13) ; (12.14) ; (12.15) , (12.16)де Ткв.кб, Ткв.м, Ткв.тп, Ткв.р, Ткв.рв, Ткв.бм, Ткв.у, Ткв.ін — темпи зміни капіталовкладень відповідно у капітальне будівництво, модернізацію, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва, будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструменти та інвентар; КВкб, КВм, КВтп, КВр, КВрв, КВбм, КВу, КВін — обсяг капіталовкладень у певному році відповідно у капітальне будівництво, модернізацію, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва, будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструменти та інвентар.Аналіз капіталовкладень здійснюється також за такими показниками:норма нагромадження (Nn): ; (12.17)капіталовіддача (kкв): ; (12.18)приростна капіталомісткість (kкм): . (12.19)Приріст обсягу будівельно-монтажних робіт може здійснюватись як у результаті зростання основних засобів (?БМо.з), так і в результаті зміни фондовіддачі (?БМфв) [22, с. 116]: ?БМо.з = (ОЗt – ОЗб) • ФВб; (12.20) ?БМфв = (ФВt – ФВб ) • ОЗt, (12.21)де ОЗt, ОЗб — вартість основних засобів відповідно у базовому та t-му роках; ФВt, ФВб — фондовіддача в базовому та t-му роках;Ефективність капіталовкладень. На рівні національної економіки використовується статичний підхід для визначення загаль¬ної економічної ефективності капітальних асигнувань (12.22)—(12.24): ; (12.22) ; (12.23) ; (12.24)де Ез, Еі, Еj — загальна економічна ефективність капіталовкладень відповідно в цілому по економіці, по галузі і та по регіону j; ????, ????і, ????j — приріст ВВП в цілому, частка приросту ВВП галузі і та регіону j. Існує інше визначення ефективності капіталовкладень як мінімально припустимого чистого прибутку з кожної вартісної одиниці капітальних асигнувань [22, с. 189]. При цьому чистий прибуток включає амортизацію і не враховує податки, плату за кредит, страхові, рентні платежі тощо.На основі показника загальної ефективності розраховують період окупності капіталовкладень — кількість років, протягом яких капітальні витрати окуповуються (Ток): . (12.25)У світовій практиці більш поширеним є підхід до оцінки ефек-тивності капіталовкладень з урахуванням фактора часу. Він полягає у порівнянні дисконтованих доходів та капітальних витрат і показує доцільність останніх, якщо вони менші, ніж доходи. За таким підходом існують багато методів оцінки, але найбільш відомими є методи чистої теперішньої вартості (NPV) та внутріш¬ньої норми дохідності (ІRR).Чиста теперішня вартість капіталовкладень (NPV) являє собою різницю між теперішніми вартостями доходів і витрат, тобто: ; (12.26)де Dt — доходи в році t; КВt — капітальні витрати в році t; і — відсоткова ставка дисконту (коефіцієнт дисконту); Т — період реалізації капіталовкладень, для якого розраховується ефективність.Капіталовкладення ефективні, якщо NPV > 0, і збиткові, якщо NPV < 0.Метод внутрішньої норми дохідності (IRR) надає можливість порівняти розрахункову норму ефективності з мінімально можливою, тобто такою нормою дисконту, за якою чиста теперішня вартість дорівнює нулю (NPV = 0) або дисконтований прибуток дорівнює початковим капіталовкладенням: (12.27)або . (12.28)Показники IRR використовуються для визначення доцільності кредитування. Якщо внутрішня норма дохідності перевищує відсоткову ставку на капітал, то кредитування вважається прибутковим та доцільним. І навпаки. На ефективність капіталовкладень впливають різні чинники, до основних з яких належать: капіталовіддача, фондовіддача, лаг капітальних вкладень, структурні зрушення в економіці.• Капіталовіддача насамперед залежить від продуктивності праці, отже відбиває впровадження досягнень науково-техніч-ного прогресу у виробництво. Чим вище капіталовіддача, тим менше, за інших рівних умов, потреба у капіталовкладеннях для створення одиниці приросту ВВП.• Фондовіддача — показник ефективності використання основ¬них засобів. Зі зростанням фондовіддачі потреба у додаткових капіталовкладеннях зменшується, вони більш ефективно використовуються. І навпаки.• Лаг капітальних вкладень — запізнення віддачі поточних асигнувань. У кожному періоді частка приросту ВВП буде забезпечена основними виробничими засобами, створеними капіталовкладеннями попередніх періодів. Зменшення лага капітальних вкладень позитивно вплине на їх ефективність.• Структурні зрушення в економіці — прогресивні структурні зрушення, які потребують прискорення впровадження науково-технічних досягнень, підвищують капітало- та фондовіддачу і позитивно впливають на ефективність капіталовкладень.12.3. Оцінка інвестиційної привабливості галузей та регіонівОцінка інвестиційної привабливості галузей здійснюється за синтетичними та аналітичними показниками. До синтетичних показників належать:• прибутковість галузі;• перспективність розвитку галузі;• інвестиційні ризики.Кожна група цих показників охоплює ряд аналітичних, які мають рангові значення і визначають у кінцевому підсумку вагомість синтетичного показника.Так, рівень прибутковості галузі характеризується такими аналітичними показниками:? прибутковість активів, тобто співвідношення суми балансового прибутку підприємств галузі до суми всіх активів у використанні;? прибутковість власного капіталу підприємств галузі за умови наявного галузевого фінансового лівериджу — співвідношення суми балансового прибутку підприємств галузі до суми власних активів;? прибутковість реалізованої продукції — співвідношення суми прибутку від реалізації до обсягу реалізації продукції підприємств галузі.Перспективність розвитку галузі аналізується за показниками:• вагомість галузі в економіці країни — частка продукції галузі у ВВП;• кількість зайнятих у галузі;• забезпеченість перспектив зростання власними фінансовими ресурсами (визначається обсягом та вагою капіталовкладень за рахунок власних джерел фінансування, часткою власного капіталу в загальній сумі активів);• ступінь державної підтримки розвитку галузі — обсяг державних (централізованих) капіталовкладень, податкові та експортні пільги;• розвиток науково-технічної та сировинної бази галузі, який вимірюється на основі експертних оцінок.Під час оцінки рівня інвестиційних ризиків враховуються такі аналітичні показники:? рівень конкуренції в галузі;? рівень інфляційної стійкості продукції галузі, який характеризується співвідношенням індексів цін у динаміці на основні види продукції галузі та загального індексу цін по економіці в цілому;? соціальна напруга галузі, яка визначається співвідношенням рівня заробітної плати працюючих у галузі до середнього рів¬ня заробітної плати в країні.Методологічні принципи визначення інвестиційної привабливості регіонів України розроблено компанією «Омета-Інвест» і викладено у статтях Ю. Болейко та Д. Гамалія .Для аналізу інвестиційної привабливості регіонів у методиці, запропонованій у згаданих матеріалах, застосовуються такі узагальнюючі показники:1) рівень загальноекономічного розвитку регіону;2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;3) демографічна характеристика регіону;4) рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури;5) рівень криміногенних, економічних та інших ризиків.Оцінка кожного узагальнюючого показника ґрунтується на використанні аналітичних показників. Шляхом їхнього підсумовування визначається рангове значення кожного досліджуваного регіону.Перший узагальнюючий показник включає такі аналітичні:• частка продукції регіону у ВВП країни;• обсяг промислової продукції на душу населення;• рівень самозабезпеченості регіону основними продуктами харчування на душу населення;• середній рівень заробітної плати працюючих у регіоні;• середній рівень заощаджень на душу населення;• обсяг капіталовкладень на душу населення;• частка централізованих капіталовкладень у загальному їх обсязі;• обсяг науково-технічних робіт на душу населення;• темпи зміни промислового виробництва;• кількість промислових підприємств у регіоні;• частка збиткових підприємств у загальній їх кількості в регіоні;• прибуток у розрахунку на одне промислове підприємство.Другий узагальнюючий показник охоплює такі аналітичні:• кількість підрядних будівельних компаній і фірм усіх форм власності;• обсяг місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;• густота залізниць на 1000 км2 території;• густота автомобільних шляхів із твердим покриттям на 1000 км2 території.Третій узагальнюючий показник характеризує демографічну ситуацію в регіоні, для чого розглядаються такі аналітичні показники:• частка населення регіону в загальній кількості населення країни;• частка міського населення в регіоні;• рівень зайнятості в регіоні;• частка працездатного населення у загальній кількості населення регіону;• рівень кваліфікації працюючих у регіоні.До четвертої групи узагальнюючих показників входять аналітичні:• частка приватизованих підприємств у загальній кількості підприємств комунальної власності;• частка підприємств недержавної форми власності у загальній кількості підприємств регіону;• кількість спільних із зарубіжними партнерами компаній і фірм у регіоні;• кількість банківських установ (включаючи філії) на території регіону;• кількість страхових компаній у регіоні;• кількість товарних бірж у регіоні.П’ятий узагальнюючий показник оцінює рівень криміногенних, екологічних ризиків, тобто рівень безпеки інвестиційної діяль¬ності в регіоні. До цієї групи належать аналітичні показники:• викиди шкідливих речовин на 1 м2 території регіону;• частка джерел забруднення у загальній кількості підприємств регіону;• кількість економічних злочинів на 100 тис. осіб, що проживають у регіоні;• частка незавершених будівельних об’єктів у загальній кількості розпочатих будівництв.Кожний регіон по кожному з п’яти узагальнюючих показників отримує певний середній рейтинг, який розраховується як середня арифметична рейтингів цього регіону за окремими аналітичними показниками: , j = 1, 2, 3, 4, 5, (12.29)k = 1, 2 … N,де — середній рейтинг k-го регіону за j-м узагальнюючим по¬казником; — рейтинг k-го регіону за і-м аналітичним показником j-ї узагальнюючої групи; nj — кількість аналітичних показників у j-й групі узагальнюючих показників.До заключного етапу аналізу інвестиційної привабливості регіонів входить розрахунок інтегрального показника оцінки пріоритетності кожного регіону, який визначається як сума добутків рейтингового значення узагальнюючого показника даного регіону на значимість цього показника у сукупній оцінці. Прийнята така значимість кожного узагальнюючого показника:• рівень загальноекономічного розвитку регіону — 35 %;• рівень розвитку інвестиційної інфраструктури — 15 %;• демографічна характеристика регіону — 15 %;• рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструк¬тури — 25 %;• рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків — 10 %.Тоді інтегральний показник інвестиційної привабливості регіо¬ну розраховується за формулою (k = 1, 2, … N), (12.30)де ІП — інтегральний показник; dj — значимість (у частках одиниці) відповідного узагальнюючого показника.Отже, найбільш інвестиційно привабливим буде регіон, інтегральний показник якого має більше значення, ніж по інших регіонах.12.4. Методика аналізу інноваційної діяльностіПоняття «інновації» за своєю сутністю означає нововведення. У більш широкому розумінні — це прогресивні техніко-технологічні та соціально-економічні зміни, поява нових способів виробництва, видів продукції та послуг, освоєння нових ринків збуту. Вирізняють інновації радикальні, тобто суттєві техніко-технологічні зміни, та інкрементальні — часткове оновлення техніки і технології.Інновації передбачають не тільки творення нового (новації), а і його одночасну практичну реалізацію. Період від виникнення новації до її перетворення (використання) у нововведення називається життєвим циклом інновації. При цьому під новаціями розуміють результат наукової, науково-технічної, інтелектуальної діяль¬ності. У зв’язку з цим у світовій практиці вирізняють науково-дослідну і науково-технічну діяльність, спрямовану на одержання та застосування нових знань, а також дослідно-конструкторські розробки. Такою діяльністю займаються академічні інститути, науково-дослідні організації, вищі навчальні заклади, наукові колективи, науково-дослідні підрозділи підприємств, лабораторії.Практичне використання наукового, науково-технічного, інтелектуального результату є сутністю інноваційної діяльності, компонентами якої є новації, інвестиції та час, що потрібні для перетворення новацій у нововведення, та інновації (самі нововведення).Більш широким за змістом є інноваційний процес, який охоплює інноваційну діяльність, етапи життєвого циклу інновацій, фінансування нових розробок. Отже, інноваційний процес полягає в одержанні та комерціалізації прогресивних техніко-техноло¬гічних та соціально-економічних розробок.Інноваційний процес охоплює період приблизно у 3—5 років і більше, тому потребує середньо- та довгострокових інвестицій. Визначають окремі етапи інноваційного процесу.Перший етап — фундаментальні дослідження, які здійснюються в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, галузевих інститутах та лабораторіях і фінансуються з державного бюджету.Другий етап — прикладні дослідження, які проводять різні наукові установи і фінансують як держава (з державного бюджету), так і інші замовники. Саме на цьому етапі виникає ймовірність одержання негативного результату, що зумовлює інвестиційні ризики.Третій етап — дослідно-конструкторські та експериментальні розробки. Вони здійснюються за рахунок державних коштів, коштів інших замовників та власних коштів підприємств. Виконавцями таких розробок є спеціалізовані лабораторії, кон¬структорські бюро, науково-дослідні підрозділи великих підприємств.Четвертий етап — комерціалізація інноваційних розробок, тобто запуск у виробництво та вихід на ринок збуту. На цьому етапі потрібні досить суттєві інвестиції в розвиток виробництва, підвищення кваліфікації працюючих, рекламу тощо. Інвестиції залишаються ризикованими.Аналіз інноваційної діяльності здійснюється за окремими групами показників:• показники, які характеризують установи, що займаються інноваційною діяльністю;• показники результатів інноваційної діяльності;• показники використання результатів інноваційної діяльності;• показники ефекту від інноваційної діяльності.Аналіз установ, що займаються інноваційною діяльністю, про-водиться у такій послідовності:• визначається кількість академічних інститутів, науково-дос¬лідних організацій, вищих навчальних закладів, науково-дослід¬них підрозділів великих підприємств, лабораторій тощо, які займаються інноваційною діяльністю; кількість таких установ дається по роках, розраховується по роках, розраховується їх абсолютна та відносна зміна;• визначається кількість зайнятих науковою, науково-техніч-ною діяльністю, дослідно-конструкторськими розробками окремо по кожному виду зазначених вище установ;• обчислюється по роках абсолютна зміна та темпи зростання зайнятих інноваційною діяльністю;• аналізується загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність, у тому числі по окремих джерелах і в динаміці по роках.Показники результатів інноваційної діяльності охоплюють:? обсяги науково-дослідної, науково-технічної діяльності, проектно-конструкторських робіт;? обсяги виготовлення дослідних зразків;? обсяги науково-технічних послуг.Зазначені показники наводяться: всього, по окремих джерелах фінансування, по роках, їх зміна абсолютна та в динаміці.До показників використання результатів інноваційної діяльнос¬ті належать:• кількість найменувань нових видів продукції по роках;• частка нових видів продукції у загальному її обсязі по роках;• конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і світовому ринках;• ступінь прогресивності технологій;• обсяг робіт з технічного вдосконалення виробництва, їх абсолютна та відносна зміна по роках;• економічні результати: приріст прибутку внаслідок впровадження результатів інноваційної діяльності, зниження ресурсо-місткості продукції тощо, які розраховуються по роках, визначаєть¬ся їх абсолютна та відносна зміна.Ефект від інноваційної діяльності визначається за такими показниками:• комерційний (фінансовий) ефект;• бюджетний ефект;• загальноекономічний ефект.Комерційний ефект відбиває фінансові наслідки реалізації результатів інноваційної діяльності для її безпосередніх учасників. Розраховується як різниця між фінансовими результатами і витратами та може бути позитивним чи негативним.Бюджетний ефект характеризує фінансові наслідки реалізації результатів інноваційної діяльності для державного та місцевих бюджетів. Він оцінюється як різниця між доходами від інноваційної діяльності і видатками відповідного бюджету на її здійснення.Загальноекономічний ефект визначає результати інноваційної діяльності для всієї національної економіки, регіонів та галузей і характеризується показниками: виручка від реалізації на зовнішньому та внутрішньому ринках інноваційного продукту; виручка від продажу ліцензій, ноу-хау, програмного забезпечення; соціальні та екологічні наслідки; надходження від імпортного мита; кредити іноземних держав, банків і фірм тощо. До складу витрат входять не¬обхідні для забезпечення інноваційної діяльності витрати всіх її учасників на рівні національної економіки, регіону, галузі.РЕЗЮМЕ

1. Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється з метою виявлення, наскільки сприятливим є інвестиційний клімат у країні, які саме джерела фінансування задіяні й наскільки ефективно вони використовуються, чи забезпечені ресурсами структурні зрушення в економіці.2. Інвестиції класифікуються за різними ознаками. Вирізняють: фінансові, реальні, інноваційні, інтелектуальні інвестиції; прямі та портфельні інвестиції; коротко-, середньо-, довгострокові інвестиції.3. Фінансування інвестицій здійснюється із внутрішніх та зовнішніх джерел, які за формою власності поділяються на централізовані, децентралізовані та іноземні. Зменшення частки бюджетних коштів та збільшення частки кредитів банків і власних коштів підприємств у джерелах фінансування інвестиційної діяльності свідчить про їх відповід¬ність механізмам ринкової економіки.4. Під час аналізу інвестиційної діяльності важливо зіставляти темпи зростання інвестицій в основний капітал і темпи зростання ВВП, забезпечуючи випереджальні темпи зростання інвестицій. Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.5. Вирізняють галузеву, територіальну, відтворювальну, технологічну структури капіталовкладень. Галузева структура визначає темпи НТП, ефективність функціонування економіки і вважається прогресивною, якщо абсолютно і відносно збільшуються капіталовкладення у розвиток провідних галузей.6. Відтворювальна структура капіталовкладень впливає на технологічну, але остання має вирішальне значення для ефективного функціонування економіки.7. У світовій практиці поширеним є підхід до оцінки ефективності капіталовкладень з урахуванням фактора часу. Він полягає у порівнянні дисконтованих доходів і капітальних витрат та показує доцільність останніх, якщо вони менші, ніж доходи. Найбільш відомими є методи чистої теперіш¬ньої вартості (NPV) та внутрішньої норми дохідності (IRR).8. Оцінка інвестиційної привабливості галузей і регіонів здійснюється за узагальнюючими та аналітичними показниками. Кожний регіон по кожному узагальнюючому показнику отримує певний середній рейтинг, після чого розраховується інтегральний показник оцінки пріоритетності регіону. Інвестиційно привабливим буде регіон, інтегральний показник якого має найбільше значення.9. Практичне використання наукового, науково-техніч-ного, інтелектуального результату являє собою сутність інноваційної діяльності, компонентами якої є новації, інвестиції та час, нововведення. Інвестиційний процес полягає в одержанні та комерціалізації прогресивних техніко-техноло¬гічних та соціально-економічних розробок. Інноваційний процес охоплює етапи фундаментальних, прикладних досліджень, експериментальних розробок та їх комерціалізації.10. Визначають комерційний, бюджетний та загальноекономічний ефект від інвестиційної діяльності.

• Аналітичні показники• Бюджетний ефект• Відтворювальна структура капіталовкладень• Внутрішня норма дохідності• Галузева структура капіталовкладень• Джерела фінансування інвестиційної діяльності• Етапи інвестиційного процесу• Ефективність капіталовкладень• Загальноекономічний ефект від інноваційної діяльності• Інвестиції• Інвестиційна діяльність• Інвестиційні ризики• Інноваційна діяльність• Інноваційний процес• Інноваційні інвестиції• Інновація • Новація• Ноу-хау• Період окупності капіталовкладень • Портфельні інвестиції• Прямі інвестиції• Реальні інвестиції• Реконструкція• Розширення діючих підприємств• Територіальна структура капіталовкладень• Технічне переозброєння• Технологічна структура капіталовкладень• Узагальнюючі показники• Фінансові інвестиції• Фондовіддача• Чиста теперішня вартість• Чистий прибуток

1. Поясніть різницю у визначенні інвестицій та капіталовкладень як економічних категорій.2. Які чинники впливають на інвестиційну діяльність? Назвіть визначальні чинники, поясніть логіку їх впливу на інвестиційну діяльність.3. На основі статистичних даних за 2000—2003 рр. проаналізуйте структуру джерел фінансування інвестицій в Україні та зробіть висновки щодо її відповідності механізмам ринкової економіки.4. Обґрунтуйте, чому стабільні темпи зростання інвестицій свідчать про активізацію учасників інвестиційної діяльності.5. Охарактеризуйте галузеву, територіальну, відтворювальну, технологічну структуру капіталовкладень. Яка структура і чому визначає ефективність функціонування економіки?6. У чому полягає суттєва різниця між реконструкцією та технічним переозброєнням?7. Проаналізуйте чинники, що впливають на технологічну структуру капіталовкладень.8. На основі статистичних даних за 2000—2003 рр. обчисліть норму нагромадження, капіталовіддачу, приростну капіталомісткість, загальну економічну ефективність капіталовкладень в Україні.9. Поясніть сутність оцінки ефективності капіталовкладень з урахуванням фактора часу за методами NPV та IRR.10. Назвіть основні чинники, які впливають на ефективність капіталовкладень.11. У чому полягає сутність методики обчислення інтегрального показника інвестиційної привабливості регіону?12. Охарактеризуйте етапи інвестиційного процесу. Поясніть різницю між інноваційною діяльністю та інноваційним процесом.РОЗДІЛ 13АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ13.1. Зовнішньоекономічна діяльність: сутність та показникиСучасні процеси інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва визначають характерні тенденції швидкого зростання зовнішньоекономічних зв’язків темпами, що випереджають темпи зростання ВВП країн — активних учасниць міжнародної діяльності. Вирішення проблеми науково-технічного прогресу потребує знач¬них матеріальних витрат, висококваліфікованих кадрів і стає мож-

ливим у результаті об’єднання зусиль різних країн, їх співпраці. Таким чином, виникає необхідність міжнародного поділу праці, перевагами якого є: підвищення продуктивності праці в країнах-учасницях та ефективності використання власних ресурсів; розширення випуску експортованої продукції та скорочення випуску низькорентабельної, збиткової продукції, яку можливо замінити імпортом; збільшення обсягу ринку товарів і послуг.На міжнародний поділ праці впливають різні чинники, основними з яких вважаються: рівень економічного розвитку та технологій; кількість населення та кваліфікація робочої сили; ресурси капіталу; природні ресурси та забезпеченість корисними копалинами, географічне положення країни; віддаленість від основних ринків збуту і світових транспортних магістралей; відмінності соціально-економічних умов — особливості історичного розвитку, освітній та культурний рівень населення, традиції тощо.До найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням науково-технічного прогресу відносять:• міжнародну торгівлю товарами й послугами;• рух капіталів та іноземні інвестиції;• міграцію робочої сили — переміщення працездатного населення, обумовлене економічними чинниками;• обмін у сфері науки й техніки;• валютно-кредитні відносини;• міжнародні перевезення;• міжнародний туризм; маркетинг; лізинг — довгострокову оренду устаткування; інжиніринг — інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні послуги комплексного характеру під час проектування та спорудження промислових об’єктів .Така діяльність регулюється зовнішньоекономічною політикою держави.Існують певні показники розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни:• динаміка зовнішньої торгівлі — обсяг товарообігу, експорту, імпорту;• динаміка цін на експортні та імпортні товари;• зміна структури зовнішнього товарообігу;• частка країни у світовому товарообігу;• іноземні інвестиції;• динаміка та структура зовнішнього боргу;• участь у міжнародній спеціалізації;• ефективність роботи зовнішньоторговельних організацій.Ступінь участі країни у зовнішньоекономічних зв’язках харак-теризується широким спектром індикаторів, до яких належать:• коефіцієнт відкритості національної економіки — відношення обсягу експорту та імпорту до ВВП;• коефіцієнт покриття імпорту експортом;• частка чистого експорту у ВВП;• товарна структура експорту та імпорту;• товарна структура критичного імпорту;• обсяг експорту та імпорту на душу населення;• частка імпорту в загальному обсязі споживчих товарів;• частка країни у світовій торгівлі (експорті, імпорті);• частка іноземних інвестицій у ВВП;• обсяг і структура іноземних інвестицій;• обсяг виробництва продукції іноземними та спільними підприємствами;• співвідношення між обсягами залученого капіталу та експо-р¬том вітчизняного капіталу;• співвідношення цін на зовнішньому та внутрішньому рин-ках;• енергомісткість і матеріаломісткість експорту;• вплив виробництва експортної продукції на екологію; • частка експорту (імпорту) наукомісткої продукції у загальному обсязі експорту (імпорту).13.2. Міжнародна торгівля: напрями та методика аналізуПровідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє світова торгівля, яка розглядається як процес купівлі-продажу товарів і послуг, що відбувається між різними країнами. Значення зовнішньої торгівлі полягає в тому, що вона сприяє розвитку міжнародної спеціалізації, яка випливає з міжнародного поділу праці.У сучасній світовій торгівлі спостерігаються такі тенденції: збільшення в експортно-імпортних операціях частки готової продукції порівняно із часткою сировини, що приводить до покращання якісної структури міжнародної торгівлі; випереджальні темпи зростання торгівлі послугами, на які припадає приблизно 30—35 % всього обсягу експортно-імпортних операцій; промислово-розвинуті країни (Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Швеція, Японія) займають передові позиції у зовнішньоекономічних зв’язках.Зовнішня торгівля перебуває під впливом різноманітних чинників, найважливішими з яких є: основні тенденції розвитку міжнародного поділу праці (глобалізація та лібералізація світової тор¬гівлі); загальний стан економіки країни; кон’юнктура світового ринку; економічний стан основних торгових партнерів; рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.Вирізняють міжнародну торгівлю товарами й послугами. У су¬часних умовах поряд зі зростанням обсягу торгівлі товарами стрімко розвивається світовий ринок послуг: транспортних, банківських, біржових, посередницьких, а також міжнародний туризм, страхові операції, реклама, обмін у культурній сфері, інфор¬мації, ярмарки тощо.Слід зазначити, що не всі товари й послуги можуть бути експортовані чи імпортовані. Особливо це стосується послуг (наприклад юридичні, оренда житла тощо). Це має економічні на¬слідки, а саме — рівновага між попитом і пропозицією цих товарів і послуг складається лише на внутрішньому ринку, внутрішні ціни можуть відрізнятися від світових. З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля, кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо мультиплікативно впливає на ВВП. Оскільки експортуються вітчизняні товари й послуги, то зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту, навпаки, означає витрати на іноземні товари й послуги. Різниця між витратами на експорт та імпорт становить чистий експорт, який перебуває під впливом таких основних чинників:• динаміка ВВП власного й у країнах — торгових партнерах;• зовнішньоторговельна політика країни;• коливання курсу національної валюти.Зростання ВВП у торгових партнерів позитивно впливає на їхні можливості закуповувати товари й послуги, вироблені в інших країнах, збільшуючи експорт останніх. Але закупівля імпорту прямо пропорційно залежить від динаміки власного ВВП. Отже, на експорт прямо пропорційно впливає динаміка ВВП у торгових партнерів, а на імпорт — динаміка власного ВВП. Тоді можна зробити висновок, що чистий експорт прямо залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено — від динаміки національного ВВП.Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежать від характеру торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і нетарифних обмежень. Кількісна оцінка цих інструментів різна. Якщо рівень тарифних обмежень досить точно обчислюється кількісно як середня ставка імпортно-експортного мита до обсягу імпорту-експорту товарів та послуг, то нетарифні заходи кількісно оцінюються лише приблизно. Середній рівень нетарифних обмежень зазвичай розраховується як вартісна частка імпорту-експорту, що підпадає під ці обмеження, у загальному зовнішньоторговельному обороті з поправкою на ступінь інтенсивності самих обмежень. Наприклад, високоінтенсивними кількісними обмеженнями вважаються ембарго, квоти (не всі), обов’язкове ліцензування експорту-імпорту. До низькоінтенсивних відносять гнучкі квоти, автоматичні ліцензії, які обов’язково видаються органами влади.Отже, характер торгової політики країни визначається з урахуванням середнього рівня митного тарифу і середнього рівня та інтенсивності кількісних обмежень. З огляду на це вирізняють відкритий, помірний, обмежувальний, заборонний характер зовнішньої торгівлі. Відкритою визнається зовнішня торгівля країни, де середній рівень імпортного мита не перевищує 10 %, а кількіс¬ні обмеження низькоінтенсивні (в основному у формі реєстрації) і не перевищують 25 % імпорту. Помірна торгова політика характеризується середнім рівнем імпортного мита від 10—15 % до 25 %, а нетарифні обмеження можуть бути високоінтенсивними, але коливатися в межах 10—25 % імпорту. Для обмежувальної політики характерні більш високі митні та нетарифні обмеження від 25 % до 40 %. Якщо ж такі обмеження перевищують 40 %, то має місце заборонний характер зовнішньої торгівлі.Зовнішньоторговельна політика, таким чином, може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції шляхом застосування різних протекціоністських бар’єрів. Так, більш жор¬сткі протекціоністські заходи на імпорт у національній економіці зменшують останній, а такі ж заходи у країнах — торгових партнерах знижують можливості експорту з країни. У результаті у першому випадку вжиті заходи сприяють зростанню чистого експорту, а в другому — його зменшують.Стосовно впливу коливання курсу національної валюти на чи-с¬тий експорт відомо, що девальвація національної валюти відносно інших валют приводить до збільшення експорту і зменшення імпорту, тобто позитивно впливає на чистий експорт. І навпаки, ревальвація національної валюти викликає скорочення чистого експорту внаслідок зменшення експорту і збільшення імпорту.Активність країни на світовому ринку оцінюється різними показниками, основні з яких такі.1. Загальний товарообіг, у тому числі окремо товарів і послуг, аналізується в динаміці по роках у вартісному вимірі та у відсотках до певного періоду (попереднього чи базового року, півріччя).2. Рівень експорту визначається як відношення обсягу експорту до ВВП і вимірюється у відсотках. Так само визначається рівень чистого експорту. Цей показник залежить від конкуренто¬спроможності національних товарів і послуг на світовому ринку і від потреб країни в імпорті.3. Коефіцієнт покриття імпорту експортом — це відношення доходів від експорту до витрат на імпорт (вимірюється у відсот-ках).4. Рівень імпорту характеризує імпортозалежність національної економіки від світового господарства і визначається у відсотках як відношення обсягу імпорту до ВВП.5. Структура експорту — це частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі експорту. Сировинна або технологічна спрямованість структури експорту характеризує місце країни у міжнародній спеціалізації. Так, розвинуті країни спеціалізуються на експорті наукомістких товарів, кінцевої продукції, а слаборозвинуті країни — на експорті сировини, палива (проміжної продукції). Такий аналіз дозволяє виявити розрив у рівні технічного розвитку окремих країн.6. Структура імпорту — частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі імпорту. Відрізняють так званий критичний імпорт, до якого належать переважно енергоресурси (якщо такі відсутні у країні) або інша продукція, яка не виробляється у країні, але є необхідною для нормального розвитку її економіки. До критичного імпорту можуть відноситись також інвестиційні товари — машини, устаткування, без яких неможливі інвестиційні процеси, структурні зрушення в економіці, але випуск яких недостатній у країні.7. Експортно-імпортна квота — це відношення суми обсягів експорту та імпорту до ВВП (розраховується у відсотках).8. Сальдо торгового балансу визначається у вартісному вимірі окремо по товарах і послугах.9. Загальний товарообіг, експорт та імпорт по окремих торгових партнерах країни (у вартісному вимірі та у відсотках).13.3. Платіжний балансРезультати зовнішньоекономічної діяльності країни та джерела її фінансування відображуються у платіжному балансі, який містить статистичну інформацію про всі економічні операції національної економіки з іншими державами протягом певного періоду часу (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс є основним інструментом макроекономічного аналізу і прогнозування, широко використовується у визначенні заходів монетарної, фіскальної, протекціоністської політики, а також для регулювання внутрішнього валютного ринку. Платіжний баланс відображає співвідно¬шення платежів, здійснених національною економікою за кордоном, і надходжень у країну із-за кордону за певний час. Якщо сума надходжень перевищує суму платежів, говорять про активне сальдо платіжного балансу і, навпаки, якщо платежі за кордон перевищують надходження із-за кордону, сальдо балансу буде пасивним.Платіжний баланс формується під впливом багатьох чинників, до основних з яких належать: економічний потенціал країни; галузева структура ВВП; участь країни у міжнародному поділі праці; рівень доходів і вартість послуг; попит на експорт і структура імпорту; торгова та валютна політика; рівень розвитку сфери фінансових послуг; інвестиційний клімат у країні та рівень внутріш¬ніх заощаджень; зовнішній борг та його реструктуризація; політика валютного курсу та відсоткових ставок; угоди з МВФ тощо.Схема й методика розробки платіжного балансу рекомендовані МВФ. Відповідно до рекомендацій усі зовнішньоекономічні операції відображуються у балансі за принципом подвійного запису. До кредитних операцій, які записуються зі знаком «+», відносяться експорт товарів і послуг, отримання доходів, поточних та капітальних трансфертів від нерезидентів тощо. У результаті таких угод відбувається відплив цінностей та приплив валюти у країну. До дебету відносяться операції, які характеризують придбання цінностей в обмін на ва-люту і записуються зі знаком «–», наприклад, імпорт, надання трансфертів нерезидентам, збільшення фінансових активів тощо.За характером операцій усі угоди об’єднуються у три розділи:І. Рахунки по поточних операціях (СА):• експорт товарів і послуг;• імпорт товарів і послуг;• чисті доходи від інвестицій;• чисті грошові перекази.Сальдо балансу поточних операційІІ. Рахунки операцій з капіталом (КА):• експорт капіталу;• імпорт капіталу.Сальдо балансу руху капіталівІІІ. Рахунки офіційних резервів.Рахунок поточних операцій охоплює баланс товарів та послуг (NX), баланс доходів (NI), та баланс поточних трансфертів (NTR). Із цих складових найвагомішим є торговельний баланс, який від-ображає співвідношення експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. Особливістю балансу доходів є врахування в ньому доходів від інвестицій та відсотків по кредитах, хоча їхній рух у цілому характеризується у другому розділі платіжного балансу. Баланс поточних трансфертів включає різницю між отриманими та сплаченими грошовими переказами, до яких відносяться, наприклад, грошові трансферти урядам для фінансування видатків, гуманітарної допомоги тощо.У цілому сальдо рахунку поточних операцій обчислюється за формулою ± CA = NX + NI + NTR. (13.1)Позитивне сальдо рахунку поточних операцій означає, що країна є чистим кредитором відносно до інших країн. Від’ємне сальдо свідчить про те, що країна є чистим дебітором, тобто споживає іноземний капітал і потребує зовнішнього фінансування.Рахунки операцій з капіталом містять статистичну інформацію щодо зміни надходжень у країну інвестицій та кредитів або їхній рух за кордон і поділяються на рахунок операцій з капіталом та рахунок фінансових операцій. Залежно від періоду руху капіталів вирізняють короткострокові та довгострокові операції. До короткострокових відносяться кредити, які надаються у товар¬ній або валютній формі на строк до одного року, рух по поточних рахунках в іноземних банках, ввезення або вивезення національних та іноземних грошових коштів. До довгострокових належать операції з підприємницьким капіталом: придбання і будівництво підприємств за кордоном, купівля-продаж цінних паперів, державні позики.Стан балансу руху капіталів має більш важливе значення для високорозвинутих країн. Для країн, що розвиваються, суттєве значення має стан рахунків по поточних операціях.Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття «Помилки і упущення» (ЕО). Вона включає операції, які можуть відноситися на рахунок поточних операцій або руху капіталів унаслідок їхньої неідентифікованості.Загальне сальдо платіжного балансу (ВР) повинно дорівнювати нулю, тобто справедлива формула ВР = ?СА ? КА + ЕО = 0. (13.2)Але практично досягти цього неможливо. Чинниками порушення рівноваги платіжного балансу є: процеси глобалізації; науково-технічний прогрес і обумовлені ним структурні зрушення та різні темпи економічного зростання в країнах; зміни в попиті та пропозиції товарів і послуг; розбіжності у співвідношенні цін на окремі товари й послуги; процеси монополізації; зміна напрямів руху міжнародного капіталу.Якщо по двох основних розділах платіжного балансу спостерігається нерівновага, то це явище усувається за допомогою резервних активів. Може мати місце активне або пасивне сальдо платіжного балансу. Пасивне сальдо свідчить про дефіцит валют¬них резервів для зовнішньоекономічних операцій і виникає, коли від’ємне (пасивне) сальдо балансу поточних операцій перевищує додаткове (активне) сальдо балансу руху капіталів. Інша ситуація — активне сальдо поточних операцій більше пасивного сальдо руху капіталів — свідчить про формування активного сальдо платіжного балансу в цілому, коли є приріст валютних резервів. Держава врегульовує виникаючу нерівновагу шляхом використання переважно власних золотовалютних резервів, а також зовнішніх позик — кредитів МВФ та інших міжнародних організацій, короткострокового кредитування за своп-угодами. 13.4. Іноземне інвестуванняОднією з форм зовнішньоекономічної діяльності є іноземне інвестування, яке набуває важливого значення для економічного розвитку, сприяє заходам макроекономічної політики стабілізації. Світовий досвід свідчить, що без залучення іноземних інвестицій, не маючи доступу до сучасних технологій, країнам важко вийти з економічної кризи.У процесі іноземного інвестування вирізняють країни-донори, які є основними постачальниками капіталів у інші країни, і краї-ни-реципієнти, до яких спрямовуються іноземні інвестиції. Залучення іноземних інвестицій, як правило, регламентується державою з метою підтримки національних інтересів та пріоритетних галузей економіки.Більшість іноземних інвестицій розподіляється, як правило, між промислово розвинутими країнами. Певна їх частка спрямовується в країни, що розвиваються, відповідно до привабливості існуючих там умов.Вирізняють іноземні інвестиції у формі підприємницького капіталу, тобто інвестування підприємств у країнах-реципієнтах, та позичкового капіталу — кредитів на рахунках іноземних банків. Підприємницькі інвестиції, у свою чергу, поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції — це внески іноземного капіталу у підприємства іншої держави, що забезпечує інвесторам контроль над цими підприємствами або участь в управлінні. Якщо інвестиції спрямовуються на придбання акцій іноземних підприємств, цінних паперів інших держав, вони називаються портфель¬ними.Прямі іноземні інвестицій мають суттєві переваги порівняно з іншими видами економічної допомоги. Це пояснюється насамперед тим, що вони сприяють підвищенню ефективності економіки країни-реципієнта, надаючи можливість впроваджувати у виробництво сучасні високі технології. Крім того, іноземні інвестиції не збільшують борг, а навпаки, завдяки більш ефективному функціонуванню економіки сприяють його зменшенню.Приплив іноземних інвестицій суттєво залежить від інвестиційного клімату в країні, основними чинниками якого є:• політична стабільність;• стабільність законодавства, яке регулює діяльність підприємств з іноземними інвестиціями;• економічна стабільність, яка визначається сприятливою системою оподаткування, правом приватної власності, процесами приватизації, державними гарантіями, лібералізацією зовнішньої торгівлі, розвинутим фондовим ринком та системою страхування, наявністю розвинутої національної банківської системи.Крім зазначених чинників привабливість для іноземних інвесторів створюють: наявність значного внутрішнього ринку висококваліфікованої та дешевої робочої сили, науково-технічного і ресурсного потенціалів, вигідне геополітичне положення країни.Однак іноземні інвестиції можуть бути обмежені або зовсім заборонені в такі галузі, як оборонна і видобувна промисловість, транспорт і зв’язок, страхові послуги. Перелік таких галузей встановлюється державними органами і може бути розширений виходячи з національних інтересів.Забезпечення інформацією про інвестиційну привабливість потребує створення відповідної методологічної та інформаційно-статистич¬ної бази, яка б дозволяла отримати достовірні аналітичні матеріали.Аналіз привабливості економіки для іноземного інвестора спирається на розрахунки низки показників, основними з яких вважаються: • загальноекономічний розвиток — обсяг і динаміка ВВП, обсяг і динаміка промислової продукції на душу населення країни, середній рівень заощаджень на душу населення, середній рівень заробітної плати, частка збиткових підприємств у загальній їх кіль¬кості тощо;• розвиток інвестиційної інфраструктури — кількість будівельних фірм, транспортна інфраструктура;• демографічна ситуація в країні — кількість населення, кількість трудових ресурсів та робочої сили, рівень кваліфікації працюючих;• рівень розвитку комерційної інфраструктури — кількість спільних підприємств, банків, страхових компаній;• екологічні ризики — частка підприємств із шкідливими викидами, що перевищують гранично допустимі норми, у загальній кількості промислових підприємств.Аналіз іноземних інвестицій здійснюється за такими напря-мами:? обсяг і динаміка;? галузева структура по окремих роках і в динаміці;? територіальна структура по роках і в динаміці;? структура інвестицій за видами економічної діяльності: операції з нерухомістю, здавання у найм, послуги юридичним особам;? за структурою інвестицій по країнах-донорах, по роках і в динаміці;? за розрахунками на душу населення.Обсяг прямих іноземних інвестицій визначається у відсотках до ВВП країни, в яку вони спрямовуються. За міжнародними ста-н¬дартами іноземні інвестиції вважаються досить високими, якщо вони перевищують 5 % ВВП. До основних показників, які дозволяють проаналізувати процес іноземного інвестування, належать:? загальний обсяг іноземного капіталу на початок року (ПІІП);? збільшення іноземного капіталу протягом року (ПІІзб);? зменшення іноземного капіталу протягом року (ПІІзм);? загальний обсяг іноземного капіталу на кінець року (ПІІк).З урахуванням змін в іноземному інвестуванні протягом року можна визначити іноземний капітал на кінець року: ПІІк = ПІІП + ПІІзб – ПІІзм. (13.3)Приріст іноземних інвестицій у цілому, по галузях та окремих регіонах розраховується як ????t = ПІІt – ПІІt – 1, (13.4)де t, t – 1 — поточний і попередній роки; ????t — приріст прямих іноземних інвестицій у році t; ???t ,???t – 1 — обсяг прямих інозе-м¬них інвестицій у році t та попередньому році.Темпи зміни іноземного капіталу ТПІІ обчислюються за формулою (13.5)або , (13.6)де ПІІб — обсяг прямих іноземних інвестицій у базовому році.Темпи приросту інвестицій Т???? аналогічно визначаються як співвідношення: . (13.7)13.5. Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльностіЕфективність зовнішньоекономічної діяльності вирізняють у широкому (на рівні національної економіки) та вузькому (на рівні підприємств та окремих проектів) розумінні. Сутність економічного ефекту на народногосподарському рівні полягає у зіставленні доходів і витрат від зовнішньоекономічних операцій. При цьому існують прямий і непрямий ефекти.Прямий ефект виникає в результаті економії національних витрат на виробництво експортної продукції, коли ці витрати нижчі за світові, та економії від імпорту, якщо витрати на імпорт менші, ніж могли б бути за умов власного виробництва аналогічної продукції.Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі зовнішньоекономічної діяльності на економічний розвиток країни, а саме: прогресивних структурних зрушеннях, підвищенні рівня технічного забезпечення виробництва та промислового потенціалу. Враховуючи специфіку прояву непрямого ефекту безпосередньо кількісно його оцінити важко. Але прямий ефект від зовнішньоекономічних операцій методично оцінити можливо.Розрізняють такі показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності:• народногосподарська ефективність зовнішньоекономічних операцій;• народногосподарський ефект від зовнішньоекономічних операцій;• економічна ефективність експорту або імпорту;• економічний ефект від експорту чи імпорту;• бюджетна ефективність експорту або імпорту;• бюджетний ефект від експорту або імпорту;• показники можливості експорту і потреби в імпорті ресур-сів;• коефіцієнт технологічності окремого виду продукції;• витрати на експорт;• валютні доходи від експорту;• валютна ефективність експорту;• витрати на імпортну продукцію;• валютна ефективність імпорту;• індекс імпорту;• індекс валютної виручки на одиницю продукції;• індекс внутрішніх цін на продукцію; • індекс структурних зрушень;• індекс умов торгівлі.Народногосподарська ефективність (ефект) зовнішньоекономічних операцій визначається через економічну та бюджетну ефективність (ефект). Економічна ефективність (ефект) виникає у виробників експортної або у споживачів імпортної продукції. Бюджетна ефективність (ефект) виникає у зовнішньоторговельних організацій від зовнішньоекономічних операцій. Зазначені показники розраховуються за такими формулами: (13.8)де Еекс — економічна ефективність експорту (виникає у виробників експортної продукції); і — вид продукції, що експортується; Рвні — внутрішня ціна одиниці продукції і-го виду, що експортується; Qекс і — обсяг експортної продукції і-го виду; — вартість експорту у цінах внутрішнього ринку; Рпі — ціна підприємства одиниці продукції і-го виду, яка експортується; — вартість експорту в цінах підприємства; , (13.9)де Еімп — економічна ефективність імпорту (виникає у споживачів імпортної продукції); Рпі — ціна підприємства одиниці і-го виду продукції імпортозамінника; Qімпі — обсяг імпорту продукції і-го виду; — вартість витрат вітчизняного виробника товарів — аналогів імпортним; Рвні — внутрішня ціна одиниці імпортної продукції і-го виду; — вартість імпорту у внутрішніх цінах.Обчислення економічного ефекту від експорту (ЕФекс) або імпорту (ЕФімп) здійснюється за формулами (13.10) — (13.11) (знак «+» означає, що ефект є, знак «–» — його відсутність): (13.10)Формула (13.10) характеризує ефект, одержаний виробниками експортної продукції. Ефект, який виникає у споживачів імпортної продукції, визначається за формулою: . (13.11)Введемо нові показники для розрахунку бюджетної ефективності та бюджетного ефекту від експорту або імпорту:Веі — вартість у валюті одиниці продукції і-го виду, яка експортується або імпортується; — валютна виручка від експорту; — валютні кошти, витрачені на одиницю імпорту. ; (13.12) , (13.13)де ЕБ.екс — бюджетна ефективність експорту; ЕБ.імп — бюджетна ефективність імпорту (виникає у зовнішньоторговельних організацій). ; (13.14) , (13.15)де ЕФБ.екс — бюджетний ефект від експорту, отриманий державними чи комерційними посередницькими організаціями; ЕФБ.імп — бюджетний ефект від імпорту.З урахуванням формул (13.8) — (13.15) обчислення народногосподарської ефективності та ефекту від зовнішньоекономічних операцій здійснюється за методикою: , (13.16) , (13.17)де Ен.екс, Ен.імп — народногосподарська ефективність експорту та імпорту; ; (13.18) , (13.19)де ЕФекс, ЕФімп — народногосподарський ефект від експорту та імпорту.Оцінка загальної (народногосподарської) ефективності зовні-ш¬ньоекономічної діяльності охоплює встановлення параметрів економічної безпеки, системи критичних обмежень та рівнів її зовнішньоекономічних чинників. Економічна безпека забезпечує найбільш сприятливі умови економічного розвитку країни. Для цього потрібні державні заходи щодо нейтралізації зовнішніх та внутрішніх чинників небезпеки. Ось чому однією з важливих умов проведення ефектних зовнішньоекономічних операцій є задоволення потреб у ресурсах. З цією метою визначається потреба в імпорті та можливості експорту ресурсів: ІМі = Пз і – Ві – Rі; (13.20) ЕXі = Ві + Rі – Пз і, (13.21)де ІМі — потреба в імпорті і-го ресурсу; ЕХі — можливості екс-пор¬ту і-го ресурсу; Пзі — загальна потреба економіки в і-му ресурсі; Ві — власне виробництво і-го ресурсу в країні; Rі — резерв і-го ресурсу на внутрішньому ринку.Слід урахувати також експортну спеціалізацію країни, доцільність якої характеризується перевагою в експорті високотехнологічної продукції, а не сировини. Умовою такого вигідного для країни експорту буде значення коефіцієнта технологічності окремого виду продукції більше за одиницю: , (13.22)де KTi — коефіцієнт технологічності і-го виду продукції; РТівн — рівень технологічності і-го виду продукції на внутрішньому ринку; РТіз — рівень технологічності і-го виду продукції на зовнішньому ринку.Валютні кошти для закупівлі імпортних поварів значною мірою отримують від експорту власної продукції. Саме тому доціль¬ність експортно-імпортних операцій визначається порівнянням валютних надходжень від експорту з витратами валюти на імпорт. Для таких порівнянь по експорту обчислюють витрати на експорт, валютні доходи від експорту, валютну ефективність експорту. По імпорту розраховують показники витрат на імпортну продукцію, валютну ефективність імпорту. Витрати на експорт включають витрати національної економіки безпосередньо на виробництво продукції, що експортується, а також витрати на її транспортування до кордону, вантажні роботи, витрати зовнішньоторговельних організацій. Витрати на імпортну продукцію — це вартість її виробництва у внутрішніх цінах реалізації.Зовнішньоекономічні операцій будуть доцільними за таких умов: ; ; Загальна ефективність зовнішньоекономічної діяльності досягається, коли співвідношення валютних доходів від експорту і валютних витрат на імпорт більше за одиницю: Валютні доходи від експорту — це різниця між виручкою від експорту та витратами на виробництво експортних товарів у перерахунках в одній валюті. Витрати на імпорт являють собою валютну вартість імпорту. Валютні доходи від експорту та витрати валюти на імпорт визначаються у зовнішньоторговельних цінах, які є близькими до світових цін і в основі яких лежать суспільно необхідні витрати праці на виробництво продукції.Валютна ефективність експорту за своїм економічним змістом характеризує віддачу суспільної праці (суспільно необхідних витрат) для виробництва експортної продукції у вигляді валютної виручки, тобто скільки валютної виручки від експорту можна одержати з одиниці витрат на виробництво продукції. Валютна ефективність імпорту полягає у результативності заміни власного виробництва певних товарів на їх імпорт.Показники зовнішньоекономічної діяльності розраховують і аналізують з урахуванням впливу на них інфляції, за територіа-ль¬ною та товарною структурою. Урахування впливу цих чинників на валютну виручку від експорту продукції в динаміці здійснюється індексним методом. Для цього обчислюються індекси:• експорту (Іекс);• валютної виручки на одиницю продукції (Іе);• внутрішніх цін (Івн р);• структурних зрушень (Істр).Введемо позначення:t, б — періоди у роках — поточний і базовий;і — від експортної продукції;Qeксі — обсяг виробництва експортної продукції і-го виду;Веі — валютна виручка від одиниці і-го виду експортної продукції;Рвні — внутрішня ціна одиниці експортної продукції і-го виду.Тоді зазначені вище індекси розраховуються за формулами: ; (13.23) ; (13.24)Знаменник формули (13.24) характеризує можливу (імовірну) валютну виручку від експорту продукції в періоді t при незмінних світових цінах. ; (13.25) . (13.26)З урахуванням формул (13.24)—(13.26) формулу (13.23) мож¬на записати так: (13.27)Існує також показник — індекс умов торгівлі (Іу.т). Він визначається співвідношенням індексів середніх цін експорту (Ірекс) та імпорту (Ірімп): . (13.28)Можливі три ситуації:1) Іу.т > 1 — це означає, що співвідношення цін у зовнішній торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим є сприятливим; 2) Іу.т < 1 — це означає, що співвідношення цін у зовнішній торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим є несприятливим для країни; 3) Іу.т = 1 — це означає, що умови торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим не змінилися. Отже, індекс умов торгівлі дає змогу виявити і проаналізувати тенденції у динаміці цін на експортну та імпортну продукцію. Він залежить від товарної номенклатури і не залежить від валютних курсів та сальдо торговельного балансу. Тому можна сказати, що індекс умов торгівлі є узагальнюючим показником, який вказує на співвідношення експортних та імпортних цін.РЕЗЮМЕ

1. Перевагами міжнародного розподілу праці є підвищення продуктивності праці в країнах-учасницях, розширення випуску експортованої продукції та скорочення випуску низькорентабель¬ної, збиткової продукції, яку можливо замінити імпортом, збільшення обсягу національного ринку товарів і послуг.2. Провідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє міжнародна торгівля. Спостерігаються певні тенденції у сучасній світовій торгівлі: випереджальні темпи зростання торгівлі послугами, збільшення в експортно-імпорт¬них операціях частки готової продукції порівняно із часткою сировини.3. Міжнародна торгівля мультиплікативно впливає на ВВП. Зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту означає витрати на іноземні товари й послуги.4. Чистий експорт прямо пропорційно залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено — від динаміки національного ВВП.5. Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежить від характеру торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і нетарифних обмежень. Тарифні обмеження досить точно кількісно обчислюються, а нетарифні заходи оцінюються лише приблизно, для чого розраховується їхня інтен¬сивність.6. Вирізняють відкритий, помірний, обмежувальний, заборонний характер зовнішньої торгівлі.7. Девальвація національної валюти відносно інших валют веде до збільшення експорту і зменшення імпорту, тобто позитивно впливає на чистий експорт. Ревальвація національної валюти, навпаки, викликає скорочення чистого експорту.8. Результати зовнішньоекономічної діяльності та джерела її фінансування відображуються у платіжному балансі за принципом подвійного запису. Кредитні операції характеризують відплив цінностей та приплив валюти у країну. Дебіторські угоди свідчать про придбання цінностей в обмін на валюту.9. Порівняно з іншими видами економічної допомоги суттєві переваги мають прямі іноземні інвестиції, приплив яких залежить від інвестиційного клімату в країні. Чинниками останнього є політична, законодавча, економічна стабільність.10. Доцільність експортно-імпортних операцій визначається порівнянням валютних надходжень від експорту з витратами валюти на імпорт. Прямий ефект від зовнішньоекономічної діяльності виникає в результаті економії внутріш¬ніх витрат на виробництво експортної продукції. Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі міжнародних зв’язків на економічний розвиток країни.

• Валютна ефективність експорту (імпорту)• Валютний курс• Глобалізація• Дебіторські зовнішньоекономічні угоди• Девальвація• Експорт• Експортна спеціалізація• Експортно-імпортна квота• Ефективність зовнішньоекономічної діяльності• Зовнішній борг• Зовнішньоекономічна діяльність• Імпорт• Інвестиційний клімат• Інжиніринг• Іноземні інвестиції• Коефіцієнт відкритості національної економіки• Коефіцієнт покриття імпорту експортом• Країни-донори• Країни-реципієнти • Кредитні зовнішньоекономічні операції• Критичний імпорт• Лібералізація зовнішньої тор-гівлі• Лізинг• Міграція робочої сили• Міжнародна торгівля• Міжнародний поділ праці• Нетарифні обмеження• Офіційні резерви • Підприємницький капітал• Платіжний баланс• Позичковий капітал• Портфельні інвестиції• Протекціоністські бар’єри• Прямі інвестиції • Ревальвація• Сальдо платіжного балансу• Своп-угоди• Спеціалізація міжнародна• Структура експорту (імпорту)• Тарифні обмеження• Чистий експорт

1. Якими чинниками пояснюється необхідність міжнародного поділу праці? Які його переваги?2. Поясніть форми та показники зовнішньоекономічної діяльності.3. Обґрунтуйте сучасні тенденції у світовій торгівлі.4. Які економічні наслідки має той факт, що не всі товари й послуги можуть бути експортовані чи імпортовані?5. Як кількісно визначається рівень тарифних об-межень?6. У чому полягає сутність методики визначення нетарифних бар’єрів? Які обмеження відносяться до високо- або низькоінтенсивних?7. У чому полягає відмінність між відкритим, помірним, обмежувальним та заборонним характером зовнішньої торгівлі?8. Обґрунтуйте, як впливає на величину чистого експорту динаміка ВВП (власного й у країнах — торгових партнерах), зовнішньоторговельна політика, коливання курсу національної валюти.9. Охарактеризуйте основні рахунки платіжного балансу. З’ясуйте, до яких операцій належать експорт товарів і послуг, імпорт товарів і послуг, отримання капітальних трансфертів від нерезидентів, збільшення фінансових активів.10. Поясніть причину порушення рівноваги платіжного балансу.11. Назвіть основні чинники інвестиційного клімату в країні.РОЗДІЛ 14МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ДІАГНОСТИКИ СТАНУ ЕКОНОМІКИ14.1. Економічна безпека: сутність, чинники, критеріїЕкономічна безпека — це такий стан національної економіки, за якого забезпечуються захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими інтересами в даному контексті розуміють сукупність потреб, які забезпечують існування і про¬гресивний розвиток особистості, суспільства, держави. Економічна безпека є однією зі складових національної безпеки, яка охоплює також оборонну, екологічну безпеку тощо.Основними завданнями економічної безпеки є: забезпечення пропорційного та безперервного економічного зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної структури економіки та розвинутого ринку цінних паперів, скорочення дефіциту бюджету та державного боргу, забезпечення соціального захисту та підвищення якості життя населення, підтримка стійкості національної валюти тощо. Ці завдання визначають стратегію економічної безпеки як формування та обґрунтування стратегічних пріоритетів, національних інтересів, засобів і механізмів вирішення проблем.У макроекономічному аналізі економічної безпеки вирізняють такі складові [1, с. 5]:• економічну незалежність;• стійкість і стабільність національної економіки;• здатність до саморозвитку й прогресу.Економічна незалежність означає насамперед можливість здійснення державного контролю над використанням національних ресурсів, спроможність забезпечити національні конкурентні переваги для рівноправної участі у міжнародній торгівлі.Стійкість і стабільність національної економіки передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, стримування дестабілізуючих чинників.Здатність до саморозвитку і прогресу означає спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні інтереси, створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелектуальний потенціал. Економіка, яка постійно розвивається, здатна протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам. Надійність та ефективність економічних пропорцій, вертикальних та горизонтальних зв’язків дозволяє пом’якшити наслідки дестабілізуючих процесів.Об’єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної безпеки. Основним суб’єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.У системі економічної безпеки визначальну роль відіграють національні економічні інтереси, їх пріоритети. Для визначення національних економічних інтересів необхідним є: аналіз поточного стану економіки та виявлення тенденцій розвитку; моделювання і прогнозування соціально-економічного розвитку; корегування заходів державного регулювання з метою досягнення бажаних цілей. У зазначених діях особливо важливою є розробка системи економічних показників, які б надавали кількісну оцінку соціально-економічного розвитку країни. Їх обов’язково треба відображати в діючій статистиці.До найпріоритетніших економічних інтересів належать: створення самодостатньої соціально орієнтованої економіки; збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потен¬ціалу; забезпечення економічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; побудова рівноправних і взаємовигідних економічних відносин з іншими державами.Економічна безпека оцінюється за певними критеріями — показниками-індикаторами. Найважливішими з них є:• структура ВВП, обсяг і темпи розвитку промисловості, обсяг і динаміка інвестицій;• природно-ресурсний виробничий і науково-технічний поте-н¬ціали країни; ефективність використання ресурсів;• конкурентоспроможність економіки на внутрішньому та зо-в¬нішньому ринках;• темпи інфляції;• рівень безробіття;• якість життя, тобто ВВП на душу населення, ступінь диференціації доходів, забезпеченість населення матеріальними благами й послугами;• дефіцит бюджету та державного боргу;• енергетична залежність;• інтегрованість у світову економіку.Важливе значення для економічної безпеки мають не самі критеріальні показники, а їх порогові значення, тобто граничні величини, перевищення яких загрожує економічній безпеці. Слід зазначити, що не за всіма переліченими показниками визначені такі граничні припустимі значення. Наведемо відомі.• Так, нормальний циклічний спад ВВП становить 5—15 % від його потенціального значення. Пороговим спадом ВВП вважають 30 %, за умов вищого спаду втрати можуть бути незворотними.• Нормальним рівнем інфляції вважається середньорічний темп зростання цін на 5—6 %. У разі інфляції в 6—10 % необхідно вживати спеціальні обмежувальні заходи.• Зі світового досвіду відомо, що в період радикальних перетворень рівень безробіття може досягати 15—20 %. Однак такий рівень не повинен триматися більше 3—5 років. Пороговим рівнем безробіття вважається 10 %.• Розрив у доходах 10 % найбагатших та 10 % найбідніших верств населення не повинен перевищувати 6—8 разів. А індикатор концентрації доходів (коефіцієнт Джині) у розвинутих країнах становить 0,15—0,17. Якщо ж співвідношення у доходах 10 % найбільш забезпечених і 10 % найменш забезпечених груп населення перевищує 1 : 10 (тобто досягає двозначних цифр), то суспільству загрожує соціальна нестабільність.• Коли частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, досягає 8—10 %, це призводить до виникнення тривалої кризи та стагнації.• Суттєве значення має структура за джерелами їх утворення. В розвинутих країнах частка заробітної плати в особистих доходах становить 60—65 %, а доходи від підприємницької діяльності (за винятком оплати праці), операцій з нерухомістю, дивідендів від внесків та акцій не перевищують 20 %.Загрозами економічній безпеці країни є сукупність умов і чинників, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільству, державі, ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів. Вирізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці країни.Основними внутрішніми загрозами слід вважати:? у науково-технічній сфері: руйнування науково-технічного потенціалу, зменшення науково-технічних розробок, скорочення потенціалу фундаментальної науки, невизначеність державної науково-технічної політики, відплив наукових кадрів за кордон або в іншу сферу діяльності;? в економічній сфері: скорочення обсягів виробництва у провідних галузях, розрив господарських зв’язків, монополізація економіки, криміналізація суспільства, наявність структурних диспропорцій, великий внутрішній борг, високий рівень зношеності основних фондів, енергетична криза, низький рівень продук¬тивності праці та інвестиційної діяльності;? високий рівень інфляції та безробіття, зростання «тіньової» економіки, низький платоспроможний попит населення, цінові диспропорції між промисловістю та сільським господарством, загроза втрати продовольчої незалежності країни, масове ухиляння від сплати податків;? у соціальній сфері: поглиблення диференціації доходів, бідність, погіршення структури харчування, зменшення доступності освіти та медичних послуг, погіршення якості життя, соціальна незахищеність значних верств населення, зниження народжуваності, зростання смертності, неконтрольовані міграційні процеси.До зовнішніх загроз економічній безпеці країни належать:? економічна залежність від імпорту, від’ємне зовнішньоторговельне сальдо, нераціональна структура експорту — надмірний вивіз сировинних ресурсів;? втрата позицій на зовнішніх ринках;? зростання зовнішньої заборгованості, нераціональне використання іноземних кредитів;? неконтрольований відплив валютних ресурсів за кордон, розміщення їх в зарубіжних банках.Виходячи з пріоритетних національних інтересів і загроз економічній безпеці країни визначаються заходи державної політики економічної безпеки, які охоплюють науково-технічну, економіч¬ну, соціальну сфери, а також політику, воєнну, екологічну, інформативну сфери для забезпечення в цілому національної безпеки країни. 14.2. Методологія діагностики стану економіки Одним із пріоритетів макроекономічної політики є забезпечення сталого, пропорційного зростання. Вирішення цієї проблеми потребує передбачення ймовірності виникнення дестабілізуючих процесів, яке базується на використанні системи випереджувальних індикаторів виявлення диспропорцій. У розвинутих країнах для передбачення дестабілізації економіки широко застосовуються прогнозні моделі, які ґрунтуються на випереджувальних показниках. Але такі моделі дають відповідь лише на одне запитання: що очікується у найближчій перспективі — уповільнення чи прискорення, індикаторами чого є ВВП.Для стабільних економічних систем цього досить, щоб вирішити, які важелі використовувати для підтримання ділової актив¬ності. Це пояснюється тим, що в розвинутих економіках усі ринкові механізми налагоджені та діють чітко.Для країн із перехідною економікою прискорення чи уповільнення розвитку на певному етапі реформування є нормою. Тому спрогнозувати за випереджувальними індикаторами динаміку ВВП для трансформаційних систем є необхідним, але не достатнім елементом діагностики стану економіки. Крім того, якщо в перехідних економіках і відбувається уповільнення або падіння зростання, то причин цьому може бути безліч — від звичайного впливу фаз економічного циклу основних торговельних партнерів до неправильно прийнятих політичних рішень щодо реформування економіки або неефективна дія ще не повністю сформованих ринкових механізмів. Тому іншим елементом, більш необхідним для країн з перехідною економікою, стає система виявлення диспропорцій розвитку, яка в оперативному режимі іден¬тифікує проблеми, що можуть призвести до порушення рівноваги. Відповідно до цих проблем розробляються та обґрунтовуються рекомендації та заходи стабілізаційної політики.Система діагностики стану економіки складається з трьох компонентів (рис. 14.1):• макроекономічного прогнозу;• моніторингової системи виявлення диспропорцій;• рекомендацій економічної політики щодо вирішення виявлених за допомогою перших двох компонентів проблем.

Рис. 14.1. Головні компоненти системи діагностики стану економікиДля прогнозування можуть бути використані різні економіко-математичні моделі. Зокрема, Інститут економічного прогнозування НАН України розробив на замовлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції комплексну макроекономічну модель прогнозування соціально-економічного розвитку України на базі системи випереджувальних індикаторів. У цій моделі враховано два індикатори динаміки реального ВВП: зміна сукупного попиту та сукупної пропозиції.Зміна сукупного попиту характеризується динамікою споживчих витрат домашніх господарств, загальних заощаджень юридичних та фізичних осіб, витрат закордону на закупівлю експорту. Зміна сукупної пропозиції визначається динамікою: обсягів загаль¬ного кредитування економіки та кредитування промисловості; частки довгострокових кредитів; загального обсягу капіталовкладень та капіталовкладень у галузь машинобудування. Зазначені індикатори дозволяють побудувати єдиний інтегральний індекс зміни темпів зростання реального ВВП у прогнозній моделі. Але прогнозні розрахунки дають змогу оцінити потенційні можливості, які формувалися в економіці, і не дають відповіді, як вони будуть використані. Саме тому прогнозні розрахунки необхідно доповнювати моніторинговою системою виявлення диспропорцій.Така система в оперативному режимі здатна ідентифікувати проблеми, що можуть призвести до порушення рівноваги. Якщо ж вчасно не звернути на них увагу і не вивчити глибинні причини, то період дестабілізації економіки може виявитись тривалим, а повернення її у вихідний рівноважний стан — неможливим.Сутність системи виявлення диспропорцій полягає в тому, що проблеми, які обмежують потенційні можливості розвитку (криза, шок), визначаються шляхом щомісячного чи щоквартального моніторингу основних параметрів економічних процесів та їх порівняння із середніми значеннями за певний попередній період (стабільності) і за весь час спостереження. Відхилення цих параметрів від середньостабільного значення будуть вказувати на загострення проблеми або її вирішення.Оскільки параметри рівноваги притаманні ринкам, а не секторам економіки, система виявлення диспропорцій доповнює секторний поділ ринковим розрізом і має ринково-секторну побудову. Отже, в результаті використання системи виявлення диспропорцій протягом року в режимі щомісячного чи щоквартального аналізу, включаючи і піврічні оцінки, визначаються параметри макроекономічної рівноваги з оцінкою того, наскільки встановлена рівновага є максимально прийнятною для розвитку секторів економіки та чи існують загрози дестабілізації ситуації. Для цього система повинна мати два блоки. Перший — це блок індикаторів динамічного моніторингу параметрів розвитку ситуації на макроринках. Другий — блок основних диспропорцій. Тут через відомі з моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу міжсекторні взаємозв’язки всіх ринків та суб’єктів економіки встановлюються можливі механізми поширення диспропорцій у секторах економіки, а не лише ринках.Спочатку визначається коло індикаторів першого блоку (табл. 14.1).На основі наведених у табл. 14.1 складових моніторингової системи блок індикаторів динамічного моніторингу параметрів розвитку ситуації на макроринках може бути представлено схемою (рис. 14.2). Рис. 14.2. Блок індикаторів моніторингу стану макроринків Таблиця 14.1СКЛАДОВІ МОНІТОРИНГОВОЇ СИСТЕМИ ВИЯВЛЕННЯ ДИСПРОПОРЦІЙПоказники (джерела) Одиниці виміру Причини використання як індикаторів стану рівноваги 1. ВВП (статистичні звіти Держкомстату — ДКС)2. Експорт товарів та послуг (ДКС) % зміни до відповідного періоду попереднього року Для уявлення картини економічної динаміки не потребує корегування на коефіцієнти сезонності. Певним недоліком є вплив бази порівняння, але за наявності всього динамічного ряду це не викривляє реальної картини.3. Обсяг інвестицій в основний капітал (ДКС) % зміни до відповідного періоду попереднього року (кумулятивно) Інвестиції є особливим чинником, який впливає на динаміку ВВП безпосередньо і з боку попиту, і з боку виробництва. З боку попиту вони, як і інші складові ВВП з використання, одночасно впливають на його динаміку. Але з боку виробництва вони мають певний лаг введення в дію та налагодження виробництва на нових площах, новому обладнанні. Тому доцільно розглядати їх кумулятивний (накопичений за період) вплив на динаміку ВВП, ніж дискретний. Останній зовсім не характеризує нагромадження капіталу (фондів), тобто вплив з боку розширення чи скорочення можливостей виробництва, а лише дає уявлення про зміну у фінансуванні (попиті). Кумулятивний дає можливість оцінити сукупний ефект і з боку попиту, і з боку виробництва.4. Індекс споживчих цін (ДКС)протягом кварталу, % змі-ни Найкраще дає уявлення про поточні тенденції на споживчому ринку. Така динаміка дає можливість оцінити, чи формуються на споживчому ринку дестабілізаційні процеси, чи ні. Інші виміри цього показника не дають такої чіткої картини і на практиці використовуються лише для переведення інших величин у реальні виміри.Продовження табл. 14.1Показники (джерела) Одиниці виміру Причини використання як індикаторів стану рівноваги 5. Монетарна база (НБУ)6. Грошова маса (НБУ)7. Кредит уряду (НБУ)8. Кредит економіки (НБУ)9. Обсяг депозитів (НБУ) протягом кварталу, % змі-ни Найкраще дає уявлення про поточні тенденції на грошово-кредитному ринку. Більш того, всі монетарні агрегати — це «стокові» зростаючі величини, а не «потоки», тому просто не можна їхню динаміку оцінювати, порівнюючи період до періоду минулого року чи якимось іншим чином для оцінки їх впливу на динаміку ВВП.10. Відношення готівки до депозитів (НБУ, власний розрахунок)11. Відношення готівки до грошової маси (НБУ, власний розрахунок)12. Відношення менш ліквідних активів (М3 — М1) до грошової маси (М3) (НБУ, власний розрахунок)13. Мультиплікатор (НБУ, власний розрахунок)14. Швидкість обертання грошей (М3) (НБУ, власний розрахунок) коефіцієнт Особливість розрахунку цих показників як у теоретичних моделях, так і на практиці не потребує для оцінки їхньої динаміки переведення в інші виміри (додатково розраховувати швидкість зміни цих коефіцієнтів чи інші динамічні характеристики)15. Обмінний курс гривні до долара США (НБУ, власний розрахунок) протягом кварталу, % змі-ни Стабільність національної валюти може бути оцінена як через динаміку споживчих цін, тобто швидкість втрати купівельної спроможності національної грошової одиниці на внутрішньому ринку, так і через швидкість знецінення національної валюти відносно до іншої (найбільш стабільної і поширеної за викорис¬танням у країні) іноземної валюти. Тому оскільки інфляцію ми розглядаємо як зміну цін за квартал, у такий самий вимір переведено і динаміку обмінного курсу.

16. Обсяг інтервенцій НБУ на валютному ринку (НБУ) млн дол. США Причиною використання як індикатора єдиної номінальної величини є неефективність переве-дення вже прирістної величини у приріст. В економічному аспекті це не має сенсу (особливо коли величина приросту змінюється з мінусової на плюсову). Причиною непереведення цієї величини у коефіцієнт (відношення до ВВП, приросту грошової маси, грошової бази чи інших величин) є необхідність застосування для цього іншого показника (індикатора) — обмінного курсу, що призведе до накладання ефектів зміни самої цієї величини та зміни курсу.17. Сальдо зведеного бюджету (без приватизації) (Мінфін, власний розрахунок)18. Обсяги внутрішнього фінансування (розміщення ОВДП) (Мінфін, власний розрахунок) % ВВП Найбільш ефективна форма уявлення зміни прирістних величин, оскільки вказує на їх зміну відносно динаміки основного індикатора ділової активності.19. Видатки зведеного бюджету (Мінфін, власний розрахунок) % зміни до відповідного періоду попереднього року Для уявлення картини економічної динаміки не потребує корегування на коефіцієнти сезонності. Певним недоліком є вплив бази порівняння, але за наявності всього динамічного ряду це не викривляє реальної картини.20. Ставка рефінансування (НБУ)21. Ставка по кредитах у національній валюті (НБУ)22. Рівень безробіття (ДКС) %, середньоквартальна реальна, коефіцієнт Особливість розрахунку цих показників не потребує для оцінки їх динаміки переведення в інші виміри. Дає ясне уявлення під час порівняння з аналогічним періодом минулого року про те, який вплив на динаміку ВВП (період до аналогічного періоду) з боку формування попиту та пропозиції (відповідно) вони здійснюють.Закінчення табл. 14.1Показники (джерела) Одиниці виміру Причини використання як індикаторів стану рівноваги 23. Зайнятість (ДКС, власний розрахунок) % зміни протягом кварталу Така динаміка дає уявлення про поточну зміну тенденцій на ринку праці, що є найбільш важливою величиною для моніторингу стану рівноваги на ринку. Також дає можливість оцінити кількісний вплив на поточну динаміку ВВП. Тому обрано саме її, хоча може здатися, що для оцінки впливу на динаміку ВВП (період до відповідного періоду) можна було б використати і показник зміни цієї «стокової» величини (період до відповідного періоду). Але вона не характеризує поточні тенденції ринку праці, «стокова» величина викривлятиме вплив на динаміку ВВП, оскільки не враховуватиме зміну своєї важливої якісної характеристики — продуктивності (у короткому періоді) цим можна знехтувати.24. Середньомісячна заробітна плата (ДКС, власний розрахунок) % зміни до відповідного періоду попереднього року Для уявлення картини економічної динаміки не потребує корегування на коефіцієнти сезонності. Дає чітке уявлення про процеси, що відбуваються протягом року на ринку праці. Найважливішим показником цього блоку є валовий внутріш-ній продукт (ВВП). Всі індикатори фінансового ринку та ринку праці є підпорядкованими і націлені на виявлення проблем в економіці, які негативно впливатимуть на динаміку ВВП та його компонентів. Ключову позицію (навіть за кількістю індикаторів) займає фінансовий ринок. З того часу, як гроші стали універсальним мірилом вартості, цей ринок завжди відіграватиме найважливішу роль у кругообігу товарів та послуг в економіці. Відібрані індикатори фінансового ринку не лише відображають стан рівноваги, а й характеризують державну політику, спрямовану на досягнення фінансової стабілізації економіки. У системі індикаторів є показники, що відображають інфляційні процеси, оскільки інфляція в країнах з перехідними економіками перетворюється в одну з найгостріших проблем. Крім того, в цих країнах дана проблема залишається мало вивченою в усій різноманітності її проявів та взаємозв’язків, вона вкрай обмежує набір альтернативних варіантів розвитку економіки в перехідному періоді. Важливе значення для оцінки розвитку економіки, рівня життя населення мають індикатори ринку праці. І, незважаючи на той факт, що і фінансовий ринок, і ринок праці в моніторинговій системі мають підпорядковане значення, вивчаючи їх динаміку в певному періоді, можна робити висновки щодо ефективності соціальної політики уряду.Таким чином, протягом року за цією системою індикаторів можна здійснювати динамічний моніторинг як основних параме-т¬рів економічної рівноваги, так і основних напрямів економічної політики та наслідків їх реалізації. Саме це і дозволяє проводити аналіз проблем в економіці, випереджувальний аналіз виникнення можливих диспропорцій, основні з яких згруповані у другому блоці (див. рис. 14.3).Це те коло проблем, на які дає можливість звернути увагу система індикаторів. Виходячи з виявлення проблем економіки країни формуються рекомендації щодо напрямів макроекономічної політики з їх вирішення. Для обґрунтування стабалізаційних заходів ураховуються якісні критерії їх оцінки, до яких належать: динаміка ВВП, інвестиції, відношення готівки грошей до депозитів, мультиплікаторів грошового та депозитного: дефіцит бюджету, інфляційні процеси; реакція домашніх господарств, державного та підприємницького секторів. Рис. 14.3. Блок основних диспропорцій в економіціРЕЗЮМЕ

1. Економічна безпека визначається таким станом національної економіки, за якого забезпечуються національні інтереси, стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатність до розвитку.2. Стратегія економічної безпеки визначається формуванням та обґрунтуванням стратегічних пріоритетів, національних інтересів, засобів і механізмів вирішення проблем.3. Складовими економічної безпеки є: економічна незалежність, стійкість і стабільність національної економіки, здатність до прогресу.4. У системі економічної безпеки визначальну роль відіграють національні економічні інтереси. Тому важливою є розробка системи показників, які б давали кількісну оцінку соціально-економічного розвитку країни.5. Економічна безпека оцінюється за певними критеріями — показниками-індикаторами та їх пороговими величинами, перевищення яких загрожує безпеці країни.6. Вирізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці, які ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національ¬них економічних інтересів.7. Передбачення ймовірності виникнення дестабілізуючих процесів ґрунтується на використанні системи випереджувальних індикаторів виявлення диспропорцій.8. Для країн з перехідною економікою прискорення чи уповіль¬нення розвитку є нормою. Тому прогнозування динаміки ВВП для трансформаційних економік є важливим, але не достатнім елементом системи діагностики стану економіки. Більш необхідною стає система виявлення диспропорцій розвитку.9. Система діагностики стану економіки складається з трьох компонентів: макроекономічного прогнозу, системи виявлення диспропорцій, рекомендацій економічної політики щодо вирішення виявлених проблем.10. Система виявлення диспропорцій має два блоки: блок індикаторів динамічного моніторингу параметрів розвитку ситуації на макроринках та блок основних диспропорцій.11. Виходячи з виявлення проблем економіки країни, формуються рекомендації щодо напрямів макроекономічної політики з їх вирішення.

• Випереджувальні індикатори• Внутрішні загрози• Дестабілізуючі процеси• Диспропорції• Економічна безпека• Економічна незалежність• Здатність до саморозвитку• Зовнішні загрози • Індикатор концентрації доходів • Критерії економічної безпеки • Моніторинг• Національна безпека• Національні інтереси• Порогові значення• Система діагностики стану економіки• Стійкість національної економі-ки

1. У чому полягає сутність економічної безпеки та які її відмінності від національної безпеки?2. Охарактеризуйте основні завдання економічної безпеки.3. Назвіть та проаналізуйте основні складові економічної безпеки.4. Яка методика визначення національних економічних інтересів? Назвіть найбільш пріоритетні інтереси України.5. Охарактеризуйте найважливіші критерії економічної безпеки. Наведіть найбільш відомі порогові значення окремих критеріїв.6. Що являють собою загрози економічній безпеці країни? Визначте та охарактеризуйте основні внутрішні та зовнішні загрози для економіки України.7. Чому в розвинутих країнах для передбачення дестабілізації економіки достатнім є застосування прогнозних моделей, які ґрунтуються на випереджувальних показниках? Чому для країн з перехідною економікою такі прогнозні розрахунки є необхідним, але не достатнім елементом системи діагностики стану економіки?8. Визначте та охарактеризуйте кожний компонент системи діагностики стану економіки.9. У чому полягає сутність системи виявлення диспропорцій? Чому ця система має ринково-секторну побудову?10. Які блоки включає в себе система діагностики стану економіки? Наведіть методику визначення індикаторів кожного блоку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абалкин Л. Экономическая безопасность России: угрозы и их отражение // Вопросы экономики. — 1994. — № 12. — С. 4—13.2. Анализ экономики. Страна, рынок, фирма: Учебник / Под ред. В. Е. Рыбалкина. — М.: Междунар. отношения, 1999. 3. Баканов М. И., Шеремет А. Д. Теория экономического анализа. — М., 1997. 4. Баликоев В. З. Общая экономическая теория: Учеб. пособие. — Новосибирск: Лада, 1999. 5. Бандурка О. М., Петрова К. Я., Удодова В. І. Державне регулювання економіки. — Х., 2000. 6. Валовая Т. Валютный курс и его колебания. — М., 1995. 7. Верба В., Загородніх О. Проектний аналіз: Підручник — К.: КНЕУ, 2000. 8. Гальперин В. М., Гребенников П. И., Леусский А. И., Тарасевич Л. С. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред. Л. С. Тарасевича. — СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского гос. ун-та экономики и финансов, 1997.9. Государственное регулирование экономики / Под ред. Т. Г. Морозовой. — М.: ЮНИТИ, 2001.10. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2001. 11. Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності. — К.: Алеута, 2003. 12. Економіка України: потенціал, реформи, перспективи: Монографія: У 5 т. — Т. 4. Соціальна та регіональна політика в умовах переходу до ринкової економіки / За ред. В. Ф. Бесєдіна, І. К. Бондар, В. І. Пили, Н. А. Соколенко. — К.: НДЕІ Мінекономіки України, 1996.13. Інвестиційний процес промисловості України: Монографія / В. Г. Федоренко, О. Ф. Іткін, Д. В. Степанков та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка. — К.: Наук. світ, 2001. 14. Лагутін В. Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб. — К.: Знання, 1998.15. Лібанова Е. М., Мельничук Д. П. Ринок праці в економічній системі: Навч. посіб. — Житомир.: ЖІТІ, 2002. 16. Ляшенко В. И. Фондовые индексы и рейтинги. — Д.: Сталкер, 1998.17. Мазаракі А. А. та ін. Міжнародні валютно-фінансові та валютно-кредитні відносини. — К., 1995.18. Макаренко И. П. Макроэкономика: Модели и цифры: На примере экономики Украины / Ин-т эволюционной экономики. — К.: Сеста, 2000. 19. Меньшиков С. М. Новая экономика: Основы экономических знаний: Учеб. пособие. — М.: Междунар. отношения, 1999.20. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / За ред. С. Будаговської. — К.: Основи, 1998.21. Міщенко В. І., Науменкова С. В. Організація ф’ючерсного валютного ринку // Фінанси України. — 1998. — № 10. — С. 60—69.22. Пересада А. А. Основы инвестиционной деятельности. — К.: Либра, 1996.23. Петрова І. Методологічні проблеми узгодження робочих місць і робочої сили // Економіка України. — 2000. — № 7. — С. 40—47.24. Петюх В. М. Ринок праці: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999.25. Прогнозування і розробка програм: Метод. посіб. / В. Ф. Бесєдін та ін.; За ред. В. Ф. Бесєдіна. — К.: Наук. світ, 2000.26. Рэдхед К., Хьюс С. Управление финансовыми рынками. — М.: ИНФРА, 1996.27. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 1999.28. Савченко А. Г. Макроекономіка: Навч.-метод. посіб. — К.: КНЕУ, 2001. 29. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с англ. — М.: Дело, 1996. 30. Статистика: Підручник / С. С. Герасименко, А. В. Головач, А. М. Єріна та ін.; За наук. ред. С. С. Герасименка. — К.: КНЕУ, 2000.31. Экономика и организация рыночного хозяйства: Учебник / Под ред. Б. К. Злобина. — М.: Экономика, 2000.32. Экономическая безопасность хозяйственных систем: Учебник / Под общ. ред. А. В. Колосова. — М.: РАГС, 2001. 33. Фондовий ринок України: Навч. посіб. / Кол. авт.; Кер. В. В. Оскольський. — К.: УФБ «Скарбниця», 1994.34. Яцків М. І. Теорія економічного аналізу. — Львів, 1993.

ОСНОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ

A — amortization — амортизаціяAD — aggregate demand — сукупний попитAS — aggregate supply — сукупна пропозиціяBP — balance of payments — платіжний балансC — consumption — споживанняCA — current account — поточний рахунокCM — currency money — готівкові грошіCPI — consumer price index — індекс споживчих цін (Ласпейреса)cr — currency ratio — коефіцієнт готівкиD — bank deposits — банківські депозитиDV — dividend — дивідендиE — employed — зайнятіe — exchange rate — валютний курсEX — export — експортG — government spending — державні закупівліGe — government expenditures — державні витратиGDP — gross domestic product — валовий внутрішній продуктGI — Gini index — Джині індексGNI — gross national income — валовий національний дохідH — high-powered money — грошова базаI — investment — інвестиціїIg — gross investment — валові інвестицій підприємствIn — net investment — чисті інвеситціїIM — import — імпортINT — interest — відсотки по внескахIr — interest rate — відсоткова ставкаIP — index price — індекс цін (Пааше) — дефляторK — capital — основний капіталKA — capital account — рахунок капіталуL — labor force — робоча силаLD — labor demand — попит на робочу силуLS — labor supply — пропозиція робочої силиM — money — грошіn — notional interest rate — номінальна відсоткова ставкаNI — national income — національний дохідNX — net export — чистий експортP — price — цінаPDI — personal disposable income — особистий дохід у розпорядженніPDP — pure domestic product — чистий внутрішній продуктPEW — pure economic welfere — чистий економічний добробутPI — personal income — індивідуальний дохідr — real interest rate — реальна відсоткова ставкаRT — rent — рентаS — saving — заощадженняSNA — system of national accounts — система національних рахунківT — taxes — чисті податкиTg — gross taxes — валові податкиTp — personal taxes — особисті податкиTR — transfer — трансфертиU — unemployed — безробітніV — velocity of money — швидкість обігу грошейW — wage — заробітна плата


Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аналіз національної економіки» автора Пухтаєвич Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи