Аналіз національної економіки

РОЗДІЛ 7МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ФОНДОВОГО РИНКУ7.1. Функції та структура фондового ринкуФондовий ринок охоплює частину кредитного ринку, зокрема ринок облігацій, і повністю ринок акцій. Інакше кажучи, це ринок цінних паперів, на якому здійснюються їх випуск, розміщення та продаж. Товар фондового ринку специфічний — різні види цінних паперів.Основна мета аналізу ринку цінних паперів полягає у забезпеченні нормального функціонування всіх галузей економіки шляхом інвестування великих капіталів у їх діяльність. Існують різні класифікації фондового ринку.Найбільш поширена класифікація учасників фондового ринку поділяє їх на чотири групи:1) емітенти — юридичні (в окремих випадках фізичні, якщо це передбачено законодавством) особи, які випускають цінні папери і виконують у зв’язку з цим певні обов’язки. Часто ототожнюють емітента і продавця цінних паперів. Але слід зауважити, що поняття «емітент» і «продавець» збігаються на первинному ринку цінних паперів і не збігаються на вторинному, де відбувається їх перепродаж;2) інвестори — фізичні та юридичні особи, у тому числі інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які мають вільні кошти і можуть вкласти їх у цінні папери з метою одержання доходу (відсотків) або збільшення ринкової вартості цінних паперів;3) посередники — юридичні особи, які надають ті чи інші послуги щодо здійснення фондових операцій емітентам або інвесторам;4) держава приймає законодавчі акти, створює відповідні державні органи і таким чином визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримки його ефективного функціонування і захисту його учасників.Посередниками на фондовому ринку можуть бути:• підприємства, які спеціалізуються на роботі з цінними паперами і здійснюють посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів;• банківські установи, які поряд з іншими фінансовими функціями можуть здійснювати посередницьку діяльність з випуску та обігу цінних паперів, а також надавати позики, пов’язані з цінними паперами.• інвестиційні компанії, що поєднують функції фінансового посередника та інституціонального інвестора.Для своєї діяльності посередники можуть створювати добровільні об’єднання, у тому числі фондові біржі. Фондова біржа — це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому відбувається торгівля цінними паперами. Забезпечення зберігання цінних паперів та оформлення передачі прав власності здійснюють депозитарій, розрахунково-клірингові установи та реєстратори.Продавцями фондового капіталу виступають: фінансові інститути і комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, ощадні банки, пенсійні фонди тощо. Покупцями капіталу є: держава, торгово-промислові компанії, приватні особи.Основна макроекономічна функція фондового ринку полягає в тому, щоб трансформувати тимчасово вільні грошові кошти у виробничі капіталовкладення, тобто передати грошові ресурси від позикодавців до позичальників.Фондовий ринок виконує функції: економічну, політичну, соціальну. У межах економічної функції фондовий ринок:— забезпечує контакт продавця і покупця;— акумулює грошові кошти населення (заощадження) та підприємств (тимчасово вільний капітал);— балансує попит і пропозицію цінних паперів на фондовому ринку;— сприяє стабілізації цін;— оптимізує галузеву та регіональну структуру, забезпечуючи перелив капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні, технічно прогресивні галузі та перспективні регіони; вирівнює норму прибутку на вкладений капітал;— сприяє реалізації науково-технічних досягнень шляхом створення акціонерних венчурних фірм і здійснення інших заходів заохочення освоєння нової технології;— узгоджує майнові державні, інституціональні, індивідуальні інтереси в процесі обігу цінних паперів;— пом’ягшує дефіцит державного бюджету;— стан ринку цінних паперів свідчить про стан економічної кон’юнктури.Сутність політичної функції фондового ринку полягає у сприянні становленню економічної незалежності держави, залученню іноземних інвестицій через продаж акцій, створенню справді рин¬кової системи.Соціальна функція фондового ринку виявляється в можливості для населення отримання додаткового прибутку та формування прошарку власників цінних паперів. Крім того, перелив капіталу сприяє створенню додаткових робочих місць.З огляду на етапи функціонування вирізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів.На первинному ринку початково розміщуються цінні папери серед інвесторів. Основне завдання первинного ринку — мінімізувати ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі нормативні акти, які регулюють діяльність ринку. Первинний ринок цінних паперів аналізується за:? основними емітентами;? основними інвесторами;? основними об’єктами угод;? основними формами угод.Основними емітентами є держава, приватні компанії, міждержавні органи. Основними інвесторами виступають населення, держава, комерційні органи. Об’єктами угод є державні, приватні та міжнародні цінні папери. Існує дві форми угод — розміщення цінних паперів шляхом аукціону або відкритого продажу.Первинне розміщення цінних паперів здійснюється поетапно. Спочатку емітентом приймається рішення про випуск цінних паперів, потім відбувається їх відкрите або закрите розміщення. Відкрите розміщення передбачає реєстрацію інформації про випуск цінних паперів та організацію передплати на них, закрите розміщення цінних паперів відбувається серед конкретних осіб. На заключному етапі цінні папери видаються власникам або влас¬ник реєструється у системі реєстру власників.Вторинний ринок забезпечує обіг цінних паперів. Його основними функціями є створення умов для широкої торгівлі цінними паперами, забезпечення їх ліквідності, визначення ринкової ціни цінних паперів та надання інформації щодо її зміни.За організаційними формами розрізняють фондову біржу та позабіржовий ринок цінних паперів.Біржовий ринок, як правило, є вторинним, представлений фон¬довою біржею. Тобто це ринок з високим рівнем організації, на якому за спеціальними правилами здійснюється угода купівлі-продажу цінних паперів. Основними суб’єктами біржового ринку виступають продавці, покупці та посередники — брокери, ди-лери.Позабіржовий ринок є також вторинним і обслуговує середній та малий за обсягом акціонерний капітал тих емітентів, які з об’єктивних причин не виставляють свої активи на біржу. Основою позабіржового ринку є комп’ютерний зв’язок, каналами якого передається інформація стосовно акцій, що котируються.Обсяги торгівлі цінними паперами через фондову біржу і позабіржовий ринок у розвинутих країнах майже однаковий. Як правило, провідною є одна фондова біржа, спостерігається концентрація центрів біржової торгівлі цінними паперами.Ринок цінних паперів також характеризується за такими ознаками:• за строками випуску: з установленим строком обігу та без-строкові цінні папери;• за територією розповсюдження: міжнародний, національний, регіональний ринки;• за видами цінних паперів: ринок акцій, облігацій тощо.Ефективність функціонування ринку цінних паперів визначається пропозицією останніх, а також значною мірою споживчим потенціалом суспільства в цілому. Платоспроможний попит на фондовому ринку суттєво залежить від можливості домашніх господарств заощаджувати, від їх грошових доходів. Так, у країнах з високим рівнем життя населення частка домашніх господарств, що володіють акціями, досить висока — майже 49—51 %. 7.2. Основні види цінних паперівПредметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між продавцем (емітен¬том) та їх власником, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків. Економічна природа цінних паперів пов’язана з грішми. Цінні папери акумулюють грошові нагромадження суб’єктів ринку, які спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Але не кожний грошовий документ є цінним папером, а тільки той, що засвідчує майнове право у формі титулу власності (акції, векселі) або як відносини позички (облігації, сертифікати), тобто є об’єктом угоди та джерелом одержання доходу. Саме тому до цінних паперів не належать боргові розписки, заповіти, лотерейні білети, страхові поліси.Цінні папери прийнято називати фіктивним капіталом, тому що вони практично не мають внутрішньої вартості, а їхня цінність полягає лише у здатності приносити дохід і засвідчувати право власності.Цінні папери розподіляються на три великих групи:1) пайові — засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції);2) боргові — опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі).Пайові та боргові цінні папери об’єднуються в групу фіктивного капіталу першого порядку, тому що емітент відповідає перед інвестором безпосередньо «реальним» майном — грошовими засобами, основним капіталом, нерухомістю;3) похідні — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди (опціони, ф’ючерси, варанти тощо). Вони належать до фіктивного капіталу другого і третього порядків, не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів. Головним завданням операцій з ними є одержання прибутку від більш точного прогнозування зміни цін на фондовому ринку.За ознакою дроблення цінні папери поділяються на:• роздріблювані, номінальну вартість яких може бути змінено (деноміновано);• нероздріблювані, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку чинності папера.За ознакою порядку передачі майнових прав (форми виплати дивідендів чи відсотків) вирізняють цінні папери:? іменні, які засвідчують право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника;? на пред’явника, які є безособовими, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника;? переказні, які містять зобов’язання власника сплатити певну суму грошей у зазначений термін в обумовленому місці певній особі.Незалежно від інших ознак всі цінні папери класифікуються як:• ринкові, які можна перепродати;• неринкові, які можна продати тільки один раз.За способами виплати доходу цінні папери класифікують-ся так:? цінні папери з фіксованим платежем (облігації, привілейовані акції);? цінні папери зі змінною ставкою, що залежить головним чином від облікової банківської ставки (облігації зі змінним відсотком);? цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).Цінні папери мають також різний рівень надійності і залежно від цього поділяють на:• високонадійні, з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу;• ординарні, більш ризиковані.За ознакою території обігу цінні папери поділяються на:? регіональні;? національні — внутрішнього фондового ринку;? міжнародні — можуть обертатися на території інших країн.Існують також інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів.Розглянемо найважливіші види цінних паперів. Спочатку зупинимося на пайових і боргових цінних паперах, що формують групу фіктивного капіталу першого порядку. До них належать:• акції;• облігації;• державні казначейські зобов’язання;• векселі.Акція — це цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі ділової одиниці бізнесу. Акції випускаються акціонерними товариствами з метою збільшення власного капіталу. Вони дають право на участь в управлінні акціонерним товариством та на отримання частини прибутку у формі дивідендів. Акції можуть бути:? іменними;? на пред’явника;? привілейованими;? простими.Іменні акції реєструються в спеціальній книзі, записуються прізвище власника, кількість акцій у нього, час придбання акцій.Акції на пред’явника також реєструються, але в книзі вказується лише їх загальна кількість.Привілейовані акції не дають права власнику брати участь в управління акціонерним товариством. Власник таких акцій одержує дивіденди і має пріоритет у відшкодуванні своєї частки капіталу в разі ліквідації товариства. Щорічний прибуток за такими акціями нараховується за твердим відсотком, зафіксованим на бланку акції.Прості акції — це акції, прибуток від яких повністю залежить від чистого доходу підприємства та його дивідендної політики.Грошова форма вартості акції називається ціною акції. За ціновою ознакою акцій вирізняють: • номінальну ціну, яка вказується на цінному папері;• емісійну ціну, за якою акція продається на первинному ринку (емітується);• курсову (ринкову) ціну, за якою акція котирується (оцінюється) на вторинному ринку цінних паперів;• балансову ціну, яка являє собою різницю між вартістю майна, що належить акціонерному товариству, і величиною його боргів.Курсова ціна акції може бути вищою або нижчою за її номіналь¬ну ціну. Перевищення курсової ціни називається лажем або ажіо, а перевищення номінальної ціни над курсовою називається дизажіо. Курсова ціна акцій прямо залежить від дивідендів по ній і обернено залежить від відсоткової ставки.Дохід акціонера складається з дивідендів на акцію і зміни курсової вартості акцій. Це визначає сукупну дохідність акції.Усі інвестори, що грають на курсовій різниці акцій, поділяються на два типи: «ведмеді» — ті, хто очікують зниження курсу, і «бики» — ті, хто очікують підвищення курсу.Слід зазначити, що інфляція не відбивається суттєво на акціонерному капіталі. Акціям притаманна антиінфляційна стійкість.Облігація — це письмове боргове зобов’язання, в якому емітент зобов’язується виконати певну умову — зворотну виплату отриманої грошової суми і встановленого відсоткового винагородження. На відміну від акції — права на власність, облігації є правом на позики. У розвинутих країнах ринок облігацій домінує над ринком акцій. Власник облігації не бере участь в управлінні підприємством, але йому гарантується стабільний дохід у вигляді твердої відсоткової винагороди.Облігації можуть бути державними або компаній. Емітентами державних облігацій є уряд, урядові організації, місцеві органи влади. Промислові фірми, комерційні та інвестиційні банки, інвес¬тиційні фонди виступають як емітенти облігацій компаній.Ринкова ціна (курс) облігацій дуже рухлива і залежить від коливань економічної активності та відсоткових ставок. Так, під час економічного пожвавлення зростає попит на гроші, отже, і відсот¬кові ставки. Збільшується попит на нові, більш високодохідні облігації, тому пропозиція випущених раніше низькодохідних цінних паперів зростає. У результаті курс облігацій падає. Тобто в разі зростання відсоткових ставок курс облігацій зміниться рівно на стільки, щоб компенсувати втрати доходу внаслідок зміни ставок.Під час аналізу ринку облігацій і визначення їх ринкової вартості враховується фактор часу методом дисконтування. Дисконтування (знижка) — теперішня вартість майбутнього доходу від облігації. Майбутні доходи від володіння облігаціями складаються з двох частин:— купонного доходу (щорічний дохід на облігацію);— виплат під час погашення облігації.Таким чином, розрахункова ринкова ціна облігації визначається як сума зазначених двох складових у поточній (теперішній) вартості: (7.1) (7.2)де Kобл — ринкова ціна облігації; Т — строк, на який випускається облігація; Дt — купонний дохід у році t; k — купонний відсоток; Кобл.н — номінальна ціна облігації; Ir — дисконтна (відсоткова) ставка.

1. Облігація номінальною вартістю 100 грн випущена на 3 роки. Купонний дохід дорівнює 15 %. Відсоткова ставка — 10 %. Визначити ринковий курс облігації. Розв’язання: 2. Номінальна вартість акції 100 грн. У поточному році буде виплачений дивіденд 20 %. Відсоткова ставка дорівнює 15 %. Визначити розрахунковий ринковий курс акції.Розв’язання: .Державні казначейські зобов’язання розповсюджуються серед населення і дають право на одержання фіксованого доходу. Вони свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету.Вексель — це специфічний цінний папір-свідоцтво, в якому втілено право на визначений грошовий дохід. Це складене за встановленою законом формою письмове боргове зобов’язання виплатити певну суму грошей через установлений термін пред’яв¬нику векселя або особі, вказаній у ньому. Акції, облігації та векселі є цінними паперами першого порядку.До похідних цінних паперів другого і третього порядку належать:• ф’ючерси;• опціони;• варанти.Ф’ючерс — цінний папір на право постачання певної кількості цінностей протягом певного періоду за ціною, встановленою на момент укладання угоди.Опціон — цінний папір, який передбачає право, але не обов’язок покупця купити (або продати) певну кількість цінностей, що лежать в основі опціона, за раніше домовленою ціною протягом певного часу.Варант — це сертифікат, який дає право його власнику зробити підписку на певну кількість цінних паперів за заздалегідь визначеною ціною і за певний період.7.3. Індекси фондового ринкуТрадиційно під фондовим індексом розуміють співвідношення усередненого за групою підприємств — емітентів цінних паперів значення вартості акцій, проданих за поточний період, до усередненого значення вартості акцій, проданих за попередній період. Отже, індекси фондового ринку характеризують коливання ціни акцій за певний період і дають можливість оцінити загальну ситуацію на фондовому ринку.Важливим є кількісний та якісний відбір емітентів у базі індексу. Серед підприємств, акції яких ураховуються під час визначення фондових індексів, повинні бути такі, що значною мірою впливають на розвиток галузі, економіки в цілому.Найбільш популярним показником фондового ринку є індекс Доу-Джонса. Це показник стану ринку акцій, запропонований американськими фінансовими журналістами Ч. Доу і Е. Джон-сом. Індекс Доу-Джонса застосовується з 1884 р. і розраховується на Нью-Йоркській фондовій біржі через кожні півгодини.Існує чотири індекси Доу-Джонса.1. Промисловий індекс — простий середній показник руху курсів акцій 30 найбільших промислових компаній (Аі). Перелік компаній може змінюватися залежно від їх позицій в економіці. Цей індекс розраховується за формулою (7.3)де k — корегуючий коефіцієнт (дільник), який змінюється залежно від подрібнення акцій (зменшення номіналу в результаті збіль¬шення акцій в обігу); Аі — курс акцій і-ї компанії.Промисловий індекс Доу-Джонса є найстарішим і найбільш поширеним серед усіх індексів фондового ринку. На його складові припадає від 15 до 20 % ринкової вартості акцій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі.2. Транспортний індекс — середній показник, що характеризує рух цін на акції 20 транспортних компаній.3. Комунальний індекс — середній показник, що характеризує рух цін на акції 15 компаній, які займаються газо- й електропостачанням.4. Середній індекс складається на основі трьох попередніх індексів.Індекси не повинні реагувати на події, які безпосередньо з бір-жовою кон’юнктурою не пов’язані. Суть індексу Доу-Джонса така: якщо криві середнього курсу акцій компаній ідуть угору і не опускаються нижче позначок, які були найгіршими в недавньому минулому, має місце пожвавлення в економіці, і акції варто купувати. І навпаки.Поширеними також є індекси:• «Standart and Poore’s» («S&P»);• «Financial Times» («FT»);• DAX тощо.Індекс «S&P» розраховується на Нью-Йоркській біржі у двох варіантах: за акціями 500 корпорацій, у тому числі: для 400 промислових, 20 транспортних, 40 комунальних та 40 фінансових; за акціями 100 корпорацій. Індекс визначається за формулою (7.4)де n — кількість корпорацій; Qi — кількість акцій і-ї корпорації; Pi — ціна акції і-ї корпорації.Індекс «S&P»-500 представляє близько 80 % ринкової вартості всіх випусків, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі, та є складнішим і точнішим за індекс Доу-Джонса. Це пояснюється тим, що в індексі «S&P» представлені акції більшої кількості корпорацій, та акції кожної корпорації зважуються на вартість усіх акцій, що знаходяться в акціонерів. Ф’ючерси та опціони по цьому індексу продаються на Чиказькій товарній біржі.Індекс «S&P»-100 складається з акцій в основному промис-лових корпорацій, по яких існують зареєстровані опціони на Чиказькій біржі опціонів.Британський індекс «FT» розраховується для 750 компаній один раз на день і поділяється на 8 галузевих. На відміну від середньоарифметичного індексу Доу-Джонса, індекс «FT» є середньогеометричним. Це означає, що всі акції є рівнозначними незалежно від ринкової капіталізації кожної компанії. Формула індексу «FT» така: (7.5)де n — кількість компаній; Pit — ціна акції і-ї компанії в період t; Pio — ціна акції і-ї компанії в базовому періоді.Світовий індекс «FT» охоплює приблизно 2200 акцій 24 країн світу.Індекс Франкфуртської біржі DAX охоплює акції 30 компаній, що забезпечують 80 % обігу на біржі, і визначається як співвідношення акціонерного капіталу на кінець і початок періоду, скореговане на спеціальні корегуючи множники, які характеризують надання переважного права на покупку нових акцій.Прикладами українських фондових індексів є L-індекс, WOOD-15, КАС-20.Для розрахунку L-індексу ліквідності і схожого з ним S — індексу продажів запропоновані формули: (7.6) (7.7)де L — індекс ліквідності; S — індекс продажів; t, t – 1 — поточний і попередній періоди; а — середня зміна курсу покупки (для L) або продажу (для S) акцій за тиждень.Індекс WOOD-15 схожий за методикою розрахунку з індексом DAX, публікується з 1997 р. Індекс охоплює 15 компаній, база оновлюється щомісячно. Методика розрахунку індексу: (7.8)Найбільш поширеним в Україні є індекс КАС-20, який офіційно визначається з 1.01.97 р. Розраховується простий базисний індекс КАС-20 (S) та зважений індекс КАС-20 (W): (7.9) (7.10)де — котирування на покупку акцій і-го підприємства відповідно в поточному і базовому роках; — котирування на продаж акцій і-го підприємства відповідно в поточному і базовому роках; — ринкова капіталізація і-го підприємства відповідно в поточному і базовому періодах.Ринкова капіталізація підприємства розраховується як добуток загальної кількості акцій цього підприємства-емітента на курс однієї акції. Висока капіталізація визначає вищу заставну ціну підприємства, його значну конкурентоспроможність, отже, і біль¬ші можливості до залучення дешевих кредитів. І навпаки, низька капіталізація погіршує конкурентоспроможність підприємства, знижує приплив інвестицій у виробничу сферу.Ринкова капіталізація окремих підприємств визначає капіталізацію економіки в цілому і характеризує ступінь довіри до неї, існування певного рівня захисту прав власності, привабливість для іноземних кредиторів. Капіталізація економіки складається з капіталізації внутрішнього фондового ринку (для більшості розвинутих фондових ринків характерна капіталізація на рівні 40—60 % ВВП, у США — 101,2 % ВВП), сукупного капіталу національної банківської системи та сукупних активів небанківських фінансових установ .Крім зазначених індексів під час аналізу фондового ринку для характеристики акцій використовують такі показники [33, с. 38—39; 41—42].1. Прибутковість акцій (kпр) (або коефіцієнт дивідендної віддачі): (7.11)Враховуючи, що ринковий курс акцій з часом змінюється, більш повно рентабельність акцій за певний період виражається формулою : , (7.12)де Rt — рентабельність акції за період t; Dt — виплачені за період t дивіденди; Pt — ціна акції в кінці розрахункового періоду; Pt – 1 — ціна акції на початку розрахункового періоду.Якщо дивіденди за період t не виплачувались, формула (7.12) набуває такого вигляду: (7.13)Різниця в курсовій ціні акції на кінець і початок періоду (Рt – Рt – 1) може дорівнювати нулю, бути додатною чи від’ємною.2. Відносний коефіцієнт «ціна — прибуток» (kц.-п): (7.14)Чим меншій цей коефіцієнт, тим вища оцінка акції.3. Коефіцієнт платіжності (kпл): (7.15)4. Коефіцієнт покриття дивідендів (kп.д): (7.16)5. Капіталізована вартість акцій (Кв.): (7.17)6. Рентабельність акціонерного капіталу:а) по прибутку (RЕ): (7.18)б) по обсягу реалізації (Rоб): (7.19)З наведених формул видно, що чим менша рентабельність, тим нижча віддача акціонерного капіталу.7. Коефіцієнт відносної стійкості ціни акції (kв.ст): (7.20)Ринок облігацій характеризується в основному такими показниками:1) дохідність облігації як відношення доходу від облігації до її річної ринкової ціни;2) ціна конверсії облігації (Цк.обл), що обмінюється на акції: (7.21)7.4. Методика дослідження фондового ринкуСпецифікою аналізу фондового ринку в умовах його становлення є неможливість досліджувати динаміку процесів. Тому аналіз в основному зводиться до визначення початкового рейтингу емітента та його акцій.Існують такі види аналізу фондового ринку:• ретроспективний — дослідження функціонування фондового ринку в минулому, порівняння ефективності цінних паперів;• оперативний — поточна оцінка стану фондового ринку;• перспективний — прогнозування розвитку фондового ринку;• тематичний — аналіз одного напряму розвитку фондового ринку;• системний — визначення впливу економічних і соціальних чинників на розвиток фондового ринку;• обов’язковий — результати такого аналізу повинні обов’яз-ково враховуватися в прийнятті рішень щодо розвитку фондового ринку;• рекомендований — результати аналізу не є обов’язковими, а можуть бути враховані під час прийняття рішень.Існують два підходи дослідження стану фондового ринку: від глобального до локального і навпаки. Підхід «від глобального до локального» — це традиційний підхід до аналізу економічних процесів, який починається з дослідження зовнішніх чинників стану фінансового ринку, потім охоплює окремі, специфічні сектори економіки і закінчується аналізом конкретного емітента.Послідовність підходу така:— огляд економічних умов у країні й у світі;— визначення рівня інфляції і безробіття — важливих індикаторів стану економіки;— аналіз попиту і пропозиції на товарному ринку, умови рівноваги, фази економічного циклу;— аналіз грошово-кредитного ринку, який охоплює визначення відсоткових ставок, коротко-, середньо- та довгострокового кредиту;— аналіз ринку акцій;— економічний огляд окремих секторів економіки:• виробництво засобів виробництва;• виробництво споживчих товарів;• видобуток корисних копалин;• стан торгівлі;• стан галузей обслуговування;• розвиток науково-технічного прогресу;• розвиток транспорту і зв’язку;• розвиток комунальних послуг;— економічний огляд певних галузей промисловості;— аналіз конкретних підприємств;— вибір акцій або облігацій.Цей підхід починається з аналізу макроекономічних умов і закінчується вузьким аналізом випуску акцій та облігацій. Таким підходом досягаються дві мети. Перша — формується точка зору на основні економічні чинники, які впливають на цінні папери. Друга — порівнюються окремі сектори, галузі, підприємства щодо перспектив вигідності та ризику випущених цінних паперів. Наприклад, порівняльний аналіз показує, як краще розподілити кошти між коротко-, сердньо- та довгостроковими облігаціями або акціями.Але недоліком підходу від глобального до локального є те, що певні вигідні акції або облігації можуть бути пропущені. Тому цей підхід доповнюється іншим — аналізом від локального до глобального.Цей підхід полягає у визначені певних статистичних критеріїв для вибору цінних паперів. Такими критеріями виступають:— відношення ціни акції до прибутку на одну акцію в порівнянні із середнім значенням цього відношення за останні 5 років (відносний коефіцієнт kц.-п);— річний прибуток на акцію порівняно із середнім прибутком на акцію за останні 5 років;— загальна ринкова вартість акції;— відношення курсу акцій за поточний рік до їх курсу за попередній рік (відносна стійкість ціни акції);— стандартне відхилення місячної норми прибутку на акцію за останні 5 років.За зазначеними критеріями відбираються більш прибуткові цінні папери, що забезпечать порівняно низький відносний коефіцієнт, зростаючий коефіцієнт прибутку, стійкість ціни акцій.РЕЗЮМЕ

1. Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку, зокрема ринок облігацій, і повністю ринок акцій. Це ринок цінних паперів, на якому здійснюються їх випуск, розміщення і продаж. Товаром фондового ринку є різні види цінних паперів.2. Усі учасники фондового ринку поділяються на чотири групи: емітенти, інвестори, посередники, держава.3. Посередниками на фондовому ринку можуть бути підприємства, банківські установи, інвестиційні компанії.4. Фондова біржа — це організаційно оформлений постійно діючий ринок, на якому відбувається торгівля цінними паперами.5. Основна макроекономічна функція фондового ринку — трансформація тимчасово вільних грошових коштів у вироб¬ничі капіталовкладення. Фондовий ринок виконує також функції: економічну, політичну, соціальну.6. Розрізняють первинний і вторинний ринкі цінних паперів. На первинному ринку початково розміщуються цінні папери серед інвесторів. Розміщення їх може відбуватися шляхом аукціону або відкритого продажу. Вторинний ринок забезпечує обіг цінних паперів. До вторинних ринків належать фондова біржа та позабіржовий ринок.7. Біржовий ринок представлений фондовою біржею. Позабіржовий ринок обслуговує середній та малий за обсягом акціонерний капітал, його основою є комп’ютерний зв’язок. Це неорганізований ринок.8. Платоспроможний попит на фондовому ринку суттєво залежить від можливості домашніх господарств заощаджувати, що дає їм можливість володіти акціями.9. Цінні папери засвідчують майнове право, є об’єктом угоди та джерелом доходу. Цінні папери називають фіктивним капіталом, тому що вини не мають внутрішньої вартості, а їхня цінність полягає у здатності приносити дохід і засвідчувати право власності.10. Розрізняють три групи цінних паперів: пайові (акції), боргові (облігації, сертифікати, векселі), похідні (опціони, ф’ючерси, варанти).11. Акції поділяються на іменні, привілейовані, на пред’явника, прості. За ціновою ознакою вирізняють номінальну, емісійну, курсову, балансову ціну акції.12. Дохід акціонера складається з дивідендів на акцію і зміни курсової вартості акції. Акціям притаманна антиінфляційна стійкість.13. У разі зростання відсоткових ставок курс облігацій зміниться рівно на стільки, щоб компенсувати втрати доходу внаслідок зміни ставок.14. Під час аналізу ринку облігацій та визначення їх рин¬кової вартості враховується фактор часу методами капіта-лізації та дисконтування. Майбутні доходи від володіння облігаціями складаються з двох частин: купонного доходу і виплат під час погашення облігацій.15. Індекси фондового ринку характеризують коливання ціни акцій за певний період і дають можливість оцінити загальну ситуацію на фондовому ринку.16. Найбільш популярним є індекс Доу-Джонса. Розраховується чотири індекси Доу-Джонса: промисловий, транс¬портний, комунальний, середній.17. Ринкова капіталізація окремих підприємств визначає капіталізацію економіки в цілому і характеризує ступінь довіри до неї, привабливість для іноземних інвесторів.18. Аналіз фондового ринку в основному зводиться до визначення початкового рейтингу емітента та його акцій. Існують різні види та підходи щодо аналізу цього ринку. Поширені два підходи: від глобального до локального і навпаки.

• Акція • Брокер • Варант• Вексель • Вторинний ринок цінних паперів• Депозитарій • Дилер• Дисконтування майбутнього доходу• Емітент • Казначейська облігація • Казначейський вексель• Кліринг • Купонна ставка• Майбутня вартість теперішнього доходу• Облігація • Первинний ринок цінних паперів• Ринок цінних паперів• Фіктивний капітал• Фондова біржа• Цінні папери

1. Охарактеризуйте структуру фондового ринку, визначте його сутність, специфіку та мету.2. Визначте всіх учасників фондового ринку. На якому ринку збігаються поняття «емітент» і «продавець» і чому, а на якому — не збігаються? Чому?3. Хто може бути посередниками на фондовому ринку? Поясніть поняття «фондова біржа».4. У чому полягає сутність макроекономічної, політичної, соціальної функції фондового ринку?5. Яке основне призначення первинного і вторинного ринків цінних паперів? За якими ознаками аналізується первинний ринок цінних паперів?6. Як можуть бути представлені біржовий та позабіржовий ринки? Первинні чи вторинні ці ринки?7. Чи кожний грошовий документ є цінним папером? Яка ознака грошового документа як цінного папера?8. На які групи розподіляються цінні папери? Охарактеризуйте кожну групу.9. Наведіть приклади існуючих видів цінних паперів. У чому полягає їхня сутність?10. Охарактеризуйте привілейовані акції. Які пріоритети має власник таких акцій у разі ліквідації товариства?11. Що називають ціною акцій? Як розрізняють акції за ціновою ознакою? Чи може курсова ціна акції бути вищою або нижчою за її номінальну ціну? Від чого залежить курсова ціна акції?12. Визначте сутність облігацій. Чим вони відрізняються від акцій? Що впливає на ціну облігацій? Як буде змінюватися курс облігацій під час економічного зростання?13. Наведіть методику капіталізації та дисконтування вартості облігацій. Чому необхідно враховувати фактор часу, аналізуючи ринок облігацій?14. Поясніть економічну сутність фондових індексів. Наведіть основні з них. Який з фондових індексів є найбільш популярним?15. Які показники для характеристики акцій використовуються під час аналізу фондового ринку? Наведіть методику їх розрахунку.16. Назвіть основні види аналізу фондового ринку. Поясніть сутність підходів від глобального до локального і від локального до глобального.РОЗДІЛ 8МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ВАЛЮТНОГО РИНКУ8.1. Сутність та структура валютного ринкуВалютний ринок — це сфера економічних відносин з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій з інвестування валютного капіталу.Об’єктом аналізу валютного ринку є:• валютні цінності — іноземна валюта;• цінні папери — фондові цінності в іноземній валюті: акції, облігації, чеки, векселі, акредитиви;

• дорогоцінні метали (за винятком ювелірних виробів) — золото, срібло, платина;• природне дорогоцінне каміння.Функціональне призначення валютного ринку — забезпечення свободи дій власника валюти. У процесі здійснення валютних операцій суб’єкти ринку намагаються отримати певний дохід.Валютні операції пов’язані з:• переходом прав власності на валютні цінності;• використанням валюти як засобу платежу в процесі зовнішньоекономічної діяльності;• ввезенням, вивезенням, пересилкою валютних цінностей;• здійсненням міжнародних грошових переказів.Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку: він завжди виступає як конкурентний ринок; обмінні операції на валютному ринку пов’язані з певним валютним ризиком.Сучасний валютний ринок є інституційно регульованим, але в певних межах. До його основних суб’єктів належать:? Національний банк;? уповноважені банки — комерційні банки, які отримали ліцензію Національного банку на право здійснення валютних операцій;? інші кредитно-фінансові установи (страхові, інвестиційні, дилерські), які отримали ліцензію Національного банку на право здійснення валютних операцій;? юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну валют;? кредитно-фінансові установи — нерезиденти (іноземні банки), які отримали дозвіл НБУ на право здійснення операцій на міжбанківському ринку України;? валютні біржи або валютні підрозділи товарних і фондових бірж, які отримали ліцензію НБУ на право організації торгівлі іноземною валютою.Головним органом валютного регулювання є Національний банк. Він регулює валютні операції, видає комерційним банкам ліцензії на здійснення валютних операцій, видає суб’єктам ринку дозвіл на відкриття депозитних рахунків за кордоном. Національ¬ний банк визначає сферу і порядок обігу іноземної валюти на території країни, встановлює комерційним банкам максимальні розміри курсового ризику; визначає єдині форми обліку валютних операцій.У процесі аналізу вирізняють валютний ринок [2]:— функціональний; інституційний; організаційно-технічний;— за сферою поширення; за валютними обмеженнями; за видами валютних курсів; за ступенем організованості;Функціональний валютний ринок забезпечує своєчасні міжнародні розрахунки, страхування від валютних ризиків, валютну інтервенцію.Інституційний валютний ринок представлений банками, інвес¬тиційними компаніями, біржами, брокерськими конторами, які здійснюють валютні операції.Організаційно-технічний валютний ринок являє собою телеграфні, телефонні, телексні, електронні системи, які поєднують між собою банки різних країн.За сферою поширення розрізняють валютні ринки: внутріш-ній, регіональний, міжнародний. Внутрішній валютний ринок функ¬ціонує в межах однієї країни. До регіональних валютних ринків належать:• американський (центри — Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Ан-джелес);• європейський (центри — Лондон, Франкфурт-на-Майні, Цюріх);• азіатський (центри — Токіо, Гонконг, Сингапур, Мельбурн).Міжнародний валютний ринок охоплює валютні ринки всіх країн, пов’язує між собою регіональні валютні ринки і працює цілодобово.За валютними обмеженнями існують вільний та обмежений ринки. Валютні обмеження — це система державних заходів щодо встановлення порядку здійснення операцій з валютою.За видами валютних курсів розрізняють валютний ринок з плаваючими, фіксованими курсами валют і змішаним курсом.За ступенем організованості існує біржовий і позабіржовий валютний ринок. На біржовому валютному ринку діє валютна бір¬жа, це організований ринок. Позабіржовий валютний ринок організується дилерами, котрі можуть бути або не бути членами валютної біржі та укладають угоди по телефону, телефаксу, комп’ютерних мережах.Складовою валютного ринку є ф’ючерсний ринок, основними учасниками якого виступають фінансові центри, центральні банки, великі фінансові організації. Валютні ф’ючерси дозволяють мінімізувати економічний ризик під час проведення валютних операцій, тобто здійснити хеджування валютних ризиків. Хеджування сприяє зниженню собівартості продукції та підвищенню ефективності експорту та імпорту. Особливістю ф’ючерсних контрактів є перерозподіл ризику. Шляхом фіксації обмінного курсу одна сторона уникає непередбачуваних збитків, а друга — відмовляється від непередбачуваного (спекулятивного) прибутку, що зменшує ризик втрат від можливої зміни валютних курсів. Додаткове хеджування валютних ризиків досягається за допомогою опціонів.Однак в умовах відсутності в Україні необхідної методично-правової бази оцінки валютних ризиків, хеджування не набуло поширення. Тому учасники зовнішньоекономічної діяльності можуть застосовувати досить поширений метод мінімізації валют¬них ризиків — валютні застереження. «Валютне застереження — це умова, яку включають до тексту зовнішньоекономічної угоди. Її суть у тому, що валюта, за якою здійснюється платіж за контрактом, пов’язується із стійкішою валютою (або декількома валютами), і сума платежу ставиться в залежність від змін курсу останньої. При цьому валюта платежу може збігатися з валютою ціни — тоді застереження буде прямим, а може і не збігатися — застереження буде опосередкованим» .Операції на валютному ринку аналізуються за такими напрямами:• переказ валюти;• рух капіталу;• спекулятивні операції;• здатність капіталу приносити високий дохід.Вирізняють поточні валютні операції, які здійснюються протягом 180 днів, а також операції, що здійснюються понад 180 днів, — пов’язані з рухом капіталу.У процесі аналізу валютного ринку розглядають способи проведення міжнародних валютних операцій та засоби регулювання руху капіталів між національним і міжнародними ринками.Валютні кошти резидента або нерезидента зберігаються на його валютних рахунках у банку. Валютна виручка від експорту зараховується спочатку на транзитний рахунок, а після обов’язкового продажу на внутрішньому валютному ринку залишок її перераховується на поточний валютний рахунок суб’єкта ринку. Валютна виручка, одержана після операцій на внутрішньому валютному рин¬ку, безпосередньо зараховується на поточний валютний рахунок.Фінансові операції на валютному ринку здійснюються різними способами:• телеграфний переказ — переказ грошових засобів за допомогою телеграфа;• переказний вексель — розпорядження, за яким банк зобо-в’язаний заплатити пред’явнику визначену кількість грошей;• операції безпосередньо з валютою (купівля-продаж);• операції з подорожніми чеками.Валютна система формується у процесі розвитку міжнародних господарських зв’язків і за своєю суттю є державно-правовою формою організації валютних відносин. Мета цих правил полягає у полегшенні процесів міжнародної торгівлі, забезпеченні її максимальної ефективності.Вирізняють національну, світову та міжнародну валютну системи.Національна валютна система визначається національним законодавством, є формою організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються її валютні кошти.Створення міжнародного валютного ринку привело до формування міжнародної валютної системи. За своєю суттю вони є фор¬мою реалізації валютних відносин, закріплених міжнародним угодами. Регулювання, контроль та управління міжнародною валютною системою здійснюють дві валютно-фінансові та кредитні організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнарод¬ний банк реконструкції і розвитку (МБРР).Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла пев¬ні етапи: золотомонетного та золотодевізного стандартів, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи.Золотомонетний стандарт виник у ХІХ ст. після промислової революції. Юридично ця система була оформлена на конференції в Парижі у 1867 р. Згідно з цією угодою всі функції грошей виконувало золото, і воно визнавалось єдиною формою світових грошей. Кожна валюта мала свій золотий вміст та конвертувалась у золото. Золотий стандарт забезпечував довгострокову рівновагу платіжного балансу, виконував роль стихійного регулятора вироб¬ництва, зовнішньоекономічних зв’язків тощо.Друга світова валютна система була юридично оформлена у 1922 р. на Генуезькій міжнародній конференції та дістала назву золотодевізного стандарту. Основою цієї системи були золото та девізи — іноземні валюти, але статус резервної валюти не був закріплений за жодною з валют.Під час економічної кризи 1929—1933 рр. золотодевізна валютна система була розділена на валютні блоки — угруповання країн, залежних в економічному та валютно-фінансовому відношеннях від однієї країни-лідера. До валюти цієї країни прикріплювався курс залежних валют.Третя світова валютна система була юридично оформлена на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. Згідно з цією системою золото зберігало свою функцію загального платіжного засобу. Усі валюти прив’язувалися до золота опосередковано в основному через долар США, а також через англійський фунт стерлінгів (але значно обмежено). Міждержавне валютне регулювання здійснювалось через МВФ.Криза Бреттон-Вудської системи була зумовлена змінами у світовій економіці на початку 70-х рр., коли високого рівня економічного розвитку досягають Західна Європа та Японія і стають суперницями США на світовому ринку. Відбувається перехід від фіксованих паритетів валют до системи «плаваючих» валютних курсів.У 1976 р. в м. Кінгстоні на Ямайці відбулась нарада представників країн — членів МВФ, на якій була започаткована нова валютна система — Ямайська. Юридично оформлений перегляд уставу МВФ було здійснено у 1978 р. Відповідно до нової валют¬ної системи здійснювалась повна демонетизація золота; долар як резервна валюта прирівнювався до інших вільно конвертованих валют, запроваджено «плаваючий» валютний курс, посилювались контрольні функції МВФ як основи міждержавного валютного регулювання.Щоб протистояти гегемонії долара, у 1977 р. було створено європейську валютну систему (ЄВС). Міжнародним засобом платежу до 1999 р. стає ЕКЮ (ЕСU — European Currency Unit) — європейська розрахункова валютна одиниця, яка змінила чинну з 1970 р. розрахункову одиницю — спеціальні права запозичення (SDR — Special Drawing Rights). Вартість SDR обчислювалась на базі валютного кошика як середня вартість валют п’яти країн: США, ФРН, Франції, Великобританії та Японії. З 1 січня 1999 р. в Європі запроваджена єдина європейська грошова одиниця євро (EURO). Для надійності спільної валюти члени ЄС поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економіч-них показників країн, які бажають користуватися євро:• дефіцит бюджету не може перевищувати 3 % від ВВП;• державний борг не може перевищувати 60 % від ВВП;• річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблиз¬но 3—3,5 %) більш ніж на 1,5 %;• середнє номінальне значення довгострокових відсоткових ставок не повинно перевищувати 2 % середнього рівня цих ставок трьох країн ЄС з найстабільнішими цінами (приблизно 9 %).Країни, які переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватись установлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем. Функція євро, як і ЕКЮ — протистояти пануванню американського долара на міжнародних фінансових ринках. Запровадження євро впливає на функціонування валютного, фондового ринків та ринок боргових зобов’язань.8.2. Методи визначення валютного курсуВажливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою у грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Установлення курсу називається котируванням валюти. Котирування — це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. У більшості країн, коли встановлюється валютний курс, застосовується пряме котирування. Тобто певна постійна сума іноземної валюти (1, 10, 100 одиниць) використовується для виразу змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад 1 дол. = 5,34 грн). Іноді застосовується непряме котирування, коли одиниця національної валюти порівнюється з певною сумою іноземної валюти (наприклад 1 грн = 0,02 дол.).Валютний курс виконує важливі економічні функції.1. Валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин.2. На основі валютного курсу здійснюється зіставлення умов і результатів виробничої діяльності різних країн: продуктивності праці, темпів економічного зростання, торговельного та платіжного балансів.3. За допомогою валютних курсів зіставляються національні та світові ціни. На його основі витрати національної економіки прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента — суспільно необхідних світових витрат.4. Механізм валютного курсоутворення здійснює перерозподіл національного продукту між країнами — членами зовнішньо-економічних зв’язків.Вирізняють курси продавця, за якими банки продають іноземну валюту, і курси покупця, за якими банки купують іноземну валюту. За умови прямого котирування курс продавця завжди вищий від курсу покупця. Різниця між курсами продавця та покупця становить банківський прибуток.За видами платіжних документів існують: курс телеграфного переказу, курс поштового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.В основі визначення валютних курсів лежить співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют — це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП — загальним.Існує кілька методик обчислення РРР.1. На основі зіставлення рівня цін стандартного набору товарів і послуг (споживчого кошика): (8.1)де Рd — індекс цін національної економіки порівняно з базисним періодом; ?f. — індекс цін іноземної економіки порівняно з базис¬ним періодом.Цей показник називають абсолютним паритетом. Слід зазначити, що його обчислення досить складне, тому що використання різних цін і різних наборів товарів по країнах дає різні результати. Отже, необхідним є обґрунтування «товарного кошика».2. На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань.3. На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країнах. До ефективних виробничих витрат відносять: заробітну плату (W), ренту (R), відсоткову ставку (Ir), продуктивність праці (LP). Для визначення РРР використовується формула (8.2)Такий паритет називається відносним. Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але в дійсності в поточному періоді валютний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету і збігається з ним лише за умови функціонування золотого стандарту. Валютний курс формується безпосередньо під впливом по-питу й пропозиції на валютному ринку. Оскільки головними суб’єктами валютного ринку виступають світові транснаціональні банки, то валютні курси формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій. На валютний курс впливають також чинники: темпи зростання ВВП; продуктивність праці; діяльність фірм, організацій, фізичних осіб, які зайняті в різних зовнішньоекономічних сферах; діяльність комерційних банків, які здійснюють валютне забезпечення зовнішніх зв’язків; діяльність Національного банку та казначейства; стан платіжного балансу країни; рівень відсоткових ставок; динаміка цін на національному ринку та інфляційні очікування; економічна і політична стабільність; валютні інтервенції.Важливим індикатором стану національної економіки є ВВП. Зі зростанням ВВП підвищується платоспроможний попит суб’єк¬тів ринку, конкурентоспроможність вітчизняних товарів, пожвав¬люється приплив іноземних інвестицій тощо. Все це сприяє зростанню попиту на національну валюту та її зміцненню.У практиці валютних відносин використовують такі види курсів:• фіксовані;• гнучкі;• змішані.Фіксований валютний курс передбачає наявність зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами. Зазначений курс може бути:а) справді фіксованим — базується на золотому паритеті і мож¬ливий за умови золотого стандарту;б) договірно фіксованим — базується на одній, кількох валютах або умовно встановленій «офіційній» ціні золота.За умови гнучких курсів у валют немає офіційних валютних паритетів. Вирізняють:а) плаваючий валютний курс, який вільно формується на валютному ринку під впливом попиту й пропозиції;б) керовано плаваючий валютний курс, який також змінюється під впливом попиту й пропозиції, але прив’язується до валютних «кошиків» і корегується валютними інтервенціями Національного банку з метою зменшити різкі курсові коливання.Треба відзначити, що плаваючі валютні курси ускладнюють зовнішньоекономічні розрахунки, тому деякі країни об’єд-нуються у валютні союзи і встановлюють фіксовані співвідношення між своїми валютами. Валютний «кошик» дозволяє визначити зміну курсу валюти відносно багатьох грошових одиниць і являє собою набір національних валют.Змішаний валютний курс є за своєю сутністю контрольованим плаваючим курсом. Держава вибирає валютний режим виходячи з конкретної економічної ситуації. Формою змішаного курсу є валютний коридор, коли встановлюється мінімальне і максималь¬не значення відхилення валютного курсу.Вирізняють також крос-курси — це котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом вважається курс японської єни до євро, встановлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют до третьої валюти. Наприклад, якщо відомі курси японської єни і євро до національної валюти, то поділивши ці курси, можна вивести крос-курс єни до євро.Залежно від видів валютних угод існують спот-курси (поточні) і форвардні курси (термінові). Спот-курс указує, наскільки високо оцінюється національна валюта на момент проведення зовнішньоекономічної операції. Це валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни на момент укладання угоди. Форвард-курс, на відміну від спот-курсу, характеризує вартість валюти через певний період часу (понад три дні після узгодження). Під час укладання поточних валютних угод обмін валюти здійснюється за попередньо встановленим форвардним курсом.Для аналізу динаміки валютних курсів враховується рівень інфляції, що потребує визначення номінального та реального валютного курсу.Номінальний валютний курс — це відносна ціна національної валюти під час обміну на іноземну, і навпаки.Реальний валютний курс враховує зміни рівнів цін в обох країнах. Цей курс у формі прямого котирування розраховується за формулою (8.3)де еp, ен — реальний та номінальний валютні курси; Рd — «внутрішній» рівень цін (дефлятор національної економіки); Pf — індекс цін (дефлятор) іноземної економіки.Індекси цін співвідносяться за один базовий рік. Реальний валютний курс відображує сукупний вплив цінових чинників на конкурентоспроможність, оскільки він враховує погіршання чи покращання відносної конкурентоспроможності експортерів, пов’язані з інфляцією.8.3. Валютне регулювання та його вплив на макроекономічні процесиЗміни валютного курсу суттєво впливають на розвиток макроекономічних процесів у національній економіці та на зовнішньоекономічні позиції країни. Від валютного курсу залежить стан платіжного балансу, зовнішньої торгівлі, рух довгострокових та короткострокових капіталів тощо. Тому регулювання валютного курсу враховує цілі макроекономічної політики і конкурентну ситуацію на світовому ринку. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:• міжнародному — через систему міжнародних валютних організацій, союзів та угод;• національному — шляхом застосування розглянутих нижче різних методів впливу на валютні курси.У практиці валютного регулювання на національному рівні застосовуються такі методи, як девальвація та ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція відсоткових ставок Національного банку, валютні обмеження, регулювання платіжного балансу, режим конвертованості валют.Девальвація має на меті зниження валютного курсу для стимулювання експорту та обмеження імпорту. Основною причиною девальвації є, як правило, криза платіжного балансу. Такі дії стимулюють споживчий попит на внутрішньому ринку, підвищують конкурентоспроможність експортних товарів країни на світовому ринку.Ревальвація має протилежний зміст, означає підвищення валютного курсу з метою утримати на внутрішньому ринку спожив¬чий попит, стимулювати товарний імпорт і приплив іноземних інвестицій.Причинами девальвації та ревальвації є інфляція й порушення рівноваги платіжного балансу, розрив у купівельній спроможності грошових одиниць різних країн.Валютна інтервенція — це пряме втручання Національного банку у валютний ринок. Вона санкціонована МВФ як норма міждержавних валютних відносин і пов’язана з операціями купів-лі або продажу власної валюти та конкурентної валюти іншої держави. Національний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція надмірна, а курс низький, і продає її, коли курс іноземної валюти високий. Національний банк може скуповувати також власну валюту, зменшуючи її пропозицію на валютному ринку і тим самим підвищуючи її курс, і навпаки, продавати національну валюту з метою збільшення її пропозиції та зниження курсу. Такими способами обмежуються коливання курсу національної валюти. Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок:• власних резервів валют;• отримання на ці цілі короткострокового кредиту від міжнародних організацій та інших країн у валюті цих країн, для чого укладаються спеціальні своп-угоди — договори з приводу отримання кредиту;• продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.Оскільки резерви іноземної валюти для здійснення інтервенції обмежені, її продаж повинен поєднуватися з купівлею. А це можливо тільки тоді, коли нерівновага платіжного балансу є незначною.Поширеним методом впливу на валютні курси є зміна відсоткових ставок Національного банку з метою впливу на рух інозем¬них короткострокових капіталів. Підвищення відсоткових ставок у періоди погіршання стану платіжного балансу сприяє припливу капіталів з країн, де відсоткова ставка нижча. Це підвищує курс національної валюти і покращує стан платіжного балансу. І навпаки. Але підвищення відсоткової ставки не зажди є ефективним, тому що веде до подорожчання кредиту в самій країні.Оскільки показником дохідності капіталу є відсоткова ставка, а країни мають різні темпи інфляції, то в розрахунках визначається реальна відсоткова ставка з урахуванням «ефекту Фішера»: (8.4)де Irн, Irр — номінальні та реальні відсоткові ставки; ? — темп інфляції.Звідси: (8.5)Якщо реальна відсоткова ставка зростає, можна отримати біль¬ший дохід від вкладених в економіку цієї країни капіталів, отже, вартість її валюти підвищується. Тому в короткостроковому періоді зміни реальних відсоткових ставок сприяють мобільності вільних капіталів і впливають на валютний курс (рис. 8.1).Валютні обмеження — це система нормативних правил, які регламентують права суб’єктів ринку щодо здійснення різних валютних операцій. Валютні обмеження є проявом прямого втручання держави в процес формування валютних курсів. Вони використовуються для здійснення контролю за рухом капіталу, блокування валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами тощо. Рис. 8.1. Залежність між відсотковою ставкою та валютним курсомВалютний курс суттєво залежить від стану платіжного балансу. Якщо експорт перевищує імпорт (активний платіжний баланс), то курс національної валюти підвищується. Якщо ж імпорт перевищує експорт (пасивний платіжний баланс), то виникає перевищення валютних витрат над валютними надходженнями, внаслідок чого курс національної валюти знижується.Регулювання платіжного балансу з метою впливу на валютні курси здійснюється такими методами: експортних субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування втрат, зумовлених коливаннями валютних курсів.Валютне регулювання охоплює також заходи щодо забезпечення конвертованості валюти. Конвертованість — це здатність національної грошової одиниці обмінюватись на інші валюти. Проблеми конвертованості національної валюти ширше власне валютних відносин, є загальноекономічними і притаманні взагалі ринковій економіці. Конвертованість передбачає відкритість економіки, вільну міграцію капіталу, забезпечення збалансованості експортно-імпортних операцій. Вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка взяла на себе зобов’язання, передбачені статутом МВФ. Вирізняють конвертованість валюти:а) повну та часткову;б) зовнішню та внутрішню.В умовах режиму повної конвертованості всі операції купівлі та продажу валюти здійснюються без будь-яких обмежень. Повну конвертованість валюти мають високорозвинуті, конкуренто¬спроможні економіки з ефективними грошовими та інвестиційними ринками.Часткова конвертованість означає існування певних обмежень на операції купівлі та продажу валюти; обмін національної валюти на іноземну дозволяється лише для поточних міжнародних операцій — це платежі за зовнішньоторговельними операціями, для погашення позик і відсотків тощо. Часткова конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.За умови зовнішньої конвертованості повна свобода валютних операцій надається тільки іноземним фізичним та юридичним особам. Цей режим сприяє припливу валюти у країну.За умови внутрішньої конвертованості право обмінних операцій національної валюти на іноземну мають тільки резеденти цієї країни.Зовнішня і внутрішня конвертованість належить до часткової.Зазначимо, що конвертованість валюти має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних належать: сприяння процесу демонополізації економіки, подолання кризи платіжного балансу, інтеграції у світову економіку. Негативними наслідками конвертованості є: можливе знецінення національного багатства і робочої сили, банкрутство виробників окремих видів продукції, поглиблення соціального розшарування населення.Забезпечення конвертованості валюти пов’язане з проблемами валютного регулювання. Наприклад, штучне завищення валютного курсу спричиняє дефіцит платіжного балансу, виснаження валютних резервів, підрив конвертованої національної валюти.Валютний курс впливає на зміну експорту та імпорту. Так, якщо курс національної валюти зростає, це означає, що зростає ціна національних грошей і попит на них збільшується. Відповід-но, попит на іноземну валюту зменшиться, що призведе до скорочення експорту і збільшення імпорту: e ^> X v> ІМ ^> NХ v. (8.6)Крім того, у разі зростання курсу національної валюти експорт товарів і послуг з даної країни стає дорожчим, його конкурентоспроможність на світовому ринку знижується. Цей чинник також призводить до зменшення експорту і зростання імпорту. Отже, за таких умов зменшується чистий експорт. І навпаки, зниження курсу національної валюти стимулює експорт і гальмує імпорт, чистий експорт зростає (див. рис. 8.2). e v> X ^> ІМ v> NХ ^. (8.7) Рис. 8.2. Крива чистого експорту залежно від валютного курсуТаким чином, можна зробити висновок про обернену залежність між валютним курсом і чистим експортом.Відомо, що чистий експорт є компонентом ВВП. Якщо зниження валютного курсу на внутрішньому ринку стимулює зростання чистого експорту, це означає, що така тенденція курсу національної валюти за незмінних інших умов сприяє зростанню ВВП, тобто економічному зростанню. І навпаки. Однак чистий експорт, отже, і ВВП, змінюються по-різному в умовах плаваючого і фіксованого валютного курсу. Розглянемо ситуацію з плаваючим валютним курсом.Обернена залежність між експортом і валютним курсом пояснює неефективність протекціоністських заходів за умови зростання курсу національної валюти. У такому разі протекціоністське скорочення імпорту не компенсуватиметься зростанням експорту. Чистий експорт може навіть знизитись, якщо темпи зменшення експорту перевищать темпи скорочення імпорту. Як наслідок, протекціонізм не приведе до зростання національного доходу за умови зростаючого валютного курсу.За умови фіксованого валютного курсу політика протекціонізму може привести до зростання ВВП. У даному разі процес розгортається за такою схемою. Зростаючий ринковий курс національ¬ної валюти підвищує попит на більш дешеву іноземну валюту. Суб’єкти ринку починають скуповувати і продавати її Національному банку в обмін на внутрішню валюту за фіксованим курсом. Це, у свою чергу, збільшує пропозицію національної валюти. Так триватиме до тих пір, поки ринковий та фіксований курси не будуть збігатися. У такій економічній ситуації протекціоністськими заходами штучно скорочується імпорт. В той же час завдяки фіксованому валютному курсу експорт не змінюється. Це означає, що в підсумку чистий експорт збільшується і забезпечує зростання національного доходу.РЕЗЮМЕ

1. За своєю сутністю валютний ринок являє собою сферу економічних відносин з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій щодо інвестування валютного капіталу.2. Валютний ринок — це конкурентний ринок, у певних межах інституційно регульований. Обмінні операції на ньому пов’язані з валютним ризиком.3. Головним органом валютного регулювання є Національний банк, який визначає сферу і порядок обігу іноземної валюти, встановлює комерційним банкам максимальні розміри курсового ризику тощо.4. Складовою валютного ринку є ф’ючерсний ринок. Валютні фючерси дають змогу мінімізувати економічний ризик під час проведення валютних операцій, тобто здійснити хеджування валютних ризиків. Додаткове хеджування досягається за допомогою опціонів.5. У процесі розвитку міжнародних господарських зв’яз¬ків сформувалась міжнародна валютна система, яка пройшла у своєму розвитку етапи: золотовалютного та золотодевізного стандартів, Бреттон-Вудської та Ямайської систем. У створеній у 1977 р. Європейській валютній системі міжнародним засобом платежу стає ЕКЮ, а з 1999 р. — євро.6. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою у грошових одиницях інших країн. Тобто він є формою світової ціни національних грошей.7. Котирування валюти — це встановлення її курсу. Вирізняють пряме і непряме котирування валюти. У світовій практиці для встановлення валютного курсу найчастіше застосовується пряме котирування.8. В основі визначення валютних курсів лежить паритет купівельної спроможності — співвідношення купівельної спроможності національної та іноземної валют, або, інакше кажучи, товарне наповнення грошових одиниць різних країн.9. У поточному періоді валютний курс відхиляється від паритету і формується під впливом попиту й пропозиції на валютному ринку.10. У практиці валютних відносин використовують такі види курсів: фіксовані (передбачають наявність зареєстрованого офіційного паритету), гнучкі (коли немає офіційних паритетів) — плаваючі та керовано плаваючі, змішані, крос-курси, спот-курси, форвард-курси.11. Під час аналізу динаміки валютних курсів ураховується рівень інфляції. Для цього визначається номінальний та реальний валютні курси. Реальний валютний курс відображує су-купний вплив цінових чинників на конкурентоспроможність.12. Методи валютного регулювання охоплюють девальвацію, валютну інтервенцію, корекцію відсоткових ставок, валютні обмеження, регулювання платіжного балансу, режим конвертованості валют.13. Причиною девальвації може бути криза платіжного балансу. Тоді зниження валютного курсу стимулює експорт і обмежує імпорт. Ревальвація має протилежний зміст.14. Валютна інтервенція — це пряме втручання національного банку у валютний ринок. Національний банк купує власну валюту з метою зменшення її пропозиції та збільшення курсу. І навпаки, продає національну валюту з метою зниження її курсу.15. Якщо платіжний баланс активний, то курс національної валюти підвищується. За умови пасивного платіжного балансу виникає перевищення валютних витрат над валютними надходженнями, курс національної валюти знижується.16. Підвищення відсоткових ставок у періоди погіршання стану платіжного балансу сприяє припливу капіталів з країн, де відсоткова ставка нижча. І навпаки.17. Валютні обмеження використовуються для здійснення контролю за рухом капіталу, блокування валютної виручки тощо.18. Конвертованість — це здатність національної грошової одиниці обмінюватись на інші валюти. Позитивні наслідки конвертованості — інтеграція у світову економіку, негативні — можливе зменшення національного багатства й робочої сили.19. Між валютним курсом і чистим експортом існує обернена залежність. Зростання чистого експорту сприяє зростанню ВВП. Але чистий експорт і ВВП змінюються по-різному в умовах плаваючого та фіксованого валютних курсів.20. За умови зростаючого плаваючого валютного курсу протекціоністське скорочення імпорту не компенсується зростанням експорту й національного доходу. За умови зростаючого фіксованого валютного курсу політика протекціонізму може привести до збільшення чистого експорту й ВВП.

• Валютна інтервенція• Валютний кошик• Валютний курс• Валютний ринок• Девальвація• Девізи• Кероване плавання• Конвертована валюта• Котирування валюти• Міжнародний банк реконструкції і розвитку• Міжнародний валютний фонд• Міжнародні валютні відносини • Міжнародні валютні резерви• Опціони валютні• Плаваючий валютний курс• Ревальвація• Своп-угода• Стабілізація на основі валютного курсу• Тверда валюта• Фіксований валютний курс• Ф’ючерсні операції• Хедж• Хеджування

1. Визначте сутність валютного ринку, його суб’єкти та об’єкти аналізу.2. З якими макроекономічними процесами пов’язані валютні операції?3. Охарактеризуйте структуру валютного ринку.4. Визначте причини появи міжнародної валютної системи. Які етапи розвитку пройшла міжнародна валютна система?5. Які тенденції сучасного розвитку міжнародної валютної системи?6. У чому полягає економічна сутність валютного курсу? Що таке котирування валюти і які існують його види?7. Які функції виконує валютний курс?8. Наведіть методику визначення паритету купівельної спроможності. Що він характеризує?9. Які існують види валютних курсів? Наведіть кожний та охарактеризуйте його.10. Як визначається реальний валютний курс? Які чинники зумовлюють необхідність розрахунку реального валютного курсу?11. Які існують причини і наслідки девальвації та ревальвації валютного курсу?12. У чому сутність валютної інтервенції? Хто її здій-снює?13. Поясніть логічну схему впливу на валютний курс зміни відсоткових ставок.14. У чому полягає сутність конвертованості валюти? Які позитивні та негативні наслідки має конвертованість валют?15. Поясніть, яким чином валютний курс впливає на зміну експорту та імпорту.16. Поясніть механізм зміни чистого експорту в умовах плаваючого і фіксованого валютних курсів.

Частина

РИНОК ПРАЦІ ТА РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ: МЕТОДОЛОГІЯ Й МЕТОДИКА АНАЛІЗУРОЗДІЛ 9СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ПОКАЗНИКИ РИНКУ ПРАЦІ9.1. Загальна характеристика ринку праціНа ефективне функціонування національної економіки значно впливають процеси, які відбуваються на ринку праці. Будь-який ринок може функціонувати тільки за умови поєднання робочої сили та засобів виробництва. Попит і пропозиція робочої сили формуються саме на ринку праці, специфічною ознакою якого є те, що це ринок найманої праці, на якому працедавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.Ринок праці функціонально пов’язаний з товарним ринком, ринками капіталу, інформації, освітніх послуг, житла тощо. Але суттєво впливає на стан ринку праці кон’юнктура товарного ринку, де формуються сукупний попит та сукупна пропозиція. За умов низької економічної активності суб’єктів товарного ринку погіршується і стан ринку праці — на ньому зростає безробіття. І навпаки. На ринку праці виникають не тільки економічні, а й соціальні проблеми — соціальна напруга в суспільстві, громадські рухи тощо, які ринкові механізми не в змозі самостійно розв’язати Для вирішення таких проблем необхідним є створення відповідної системи державних механізмів впливу на ринок праці: розробка трудового законодавства, програм сприяння зайнятості, допомога безробітним.Суб’єкти ринку праці — працедавці та наймані працівники — суттєво відрізняються за їх відношенням до засобів виробництва. Працедавці є власниками засобів виробництва, а наймані працівники володіють здібностями до праці. Тому на попит на робочу силу, який формують працедавці, та на пропозицію робочої сили, яку формують наймані працівники, впливають різні чинники. Так, попит на робочу силу залежить від рівня продуктивності праці, технічного оснащення виробництва, рівня економічної активності — фази циклу. Пропозиція визначається рівнем заробітної плати, освіти й кваліфікації, умовами праці, профспілковим захистом, релігією, податковою системою, міграцією населення. Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на рин¬ку праці визначає рівень зайнятості та проявляється у ринковій ціні робочої сили — заробітній платі.Оскільки робоча сила є специфічним товаром, то і її ціна — заробітна плата — має певні специфічні особливості. Заробітна плата — основне джерело грошових доходів домашніх господарств, а з урахуванням цін на споживчі товари й послуги в основ¬ному визначає рівень життя населення. Для підтримки мотивації праці необхідно дотримуватись об’єктивної закономірності: темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпи зростання продуктивності праці.Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні ринок праці є системою соціально-економічних відносин, які забезпечують ефективне використання робочої сили та її відтворення. У вузькому значенні ринок праці розглядають як систему відносин між суб’єктами цього ринку — працедавцями, які визначають пропоновану кількість, якість робочих місць, умови праці, та найманими працівниками, які претендують на робочі місця, приймають умови праці й впливають на них. Відносини на ринку праці регулює держава.Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці (право на використання робочої сили), у результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника. Відносини між суб’єктами ринку реалізуються через державну або комерційну служби зайнятості, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств шляхом укладання договору найму, трудового договору, контракту.Ринок праці виконує специфічні функції:• суспільного розподілу праці (розмежування найманого працівника та працедавця, розподіл найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва, регіонами);• інформаційну (інформація про умови найму, рівні заробітної плати, пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо);• посередницьку (організація зустрічі працедавців та найманих працівників);• стимулюючу (забезпечення конкурентного середовища на ринку праці);• досягнення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили;• вирішення питань зайнятості;• підтримки безробітних.Мета аналізу ринку праці полягає у необхідності:• виявити зміни кількості робочої сили протягом року;• визначити галузевий розподіл працюючих;• оцінити структурні зрушення в економіці, які впливають на динаміку зайнятості та рівень кваліфікації;• визначити рівень та тенденції незайнятого населення;• дати оцінку прихованого безробіття;• виявити фахову та регіональну мобільність трудових ресурсів;• оцінити ефективність політики зайнятості;• прогнозувати тенденції зайнятості.Отже, аналіз ринку праці дозволяє надати кожному суб’єкту економіки необхідну інформацію, на основі якої приймаються рішення щодо вибору виду діяльності, освіти тощо.У процесі аналізу необхідно враховувати чинники, які впливають на стан сучасного ринку праці. Найбільш важливими з них є:? циклічність економічного розвитку;? динаміка продуктивності праці;? цільове бюджетне фінансування пріоритетних напрямів економіки; ? структурні зміни в економіці під впливом НТП;? диверсифікація виробництва;? реструктуризація окремих галузей економіки (ВПК; вугільна та переробна промисловість тощо);? впливовість профспілок;? характер трудового законодавства;? державна політика в галузі регулювання зайнятості та безробіття;? масштаби приватизації та створення робочих місць.Кон’юнктура ринку праці визначається співвідношенням між попитом і пропозицією робочої сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці може бути трьох типів:1) працедефіцитним — коли на ринку праці відчувається нестача пропозиції робочої сили;2) праценадлишковим — коли на ринку праці високе безробіття і має місце надлишок пропозиції робочої сили;3) рівноважним — коли попит на робочу силу врівноважується її пропозицією.Зазначимо, що сучасне економічне зростання у високорозвинутих країнах Західної Європи, США, Японії супроводжується збільшенням працеінтенсивності. Це означає, що впровадження новітніх науково-технічних розробок неможливе без створення нових робочих місць не тільки за якістю, а й за кількістю. Потреба у створенні таких робочих місць у 70-х рр. у країнах Західної Європи виникала за умови економічного зростання середньорічними темпами у 4—5 %.Тепер нові робочі місця в західноєвропейських країнах створюються вже за 2 %-них темпів економічного зростання, а у США — навіть за 0,6 %-го темпу зростання.Ринок праці перебуває у безперервному русі. За ним стежать функціональні підрозділи з питань зайнятості населення. В Укра-їні — це Міністерство праці та соціального розвитку, Державний комітет статистики. З метою міжнародного співробітництва у справі поліпшення умов праці та усунення соціальної несправедливості в 1919 р. було засновано Міжнародну організацію праці (МОП). Разом з урядовцями в її роботі беруть участь представники підприємств та організацій трудящих. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна є членом МОП з 1954 р. До МОП входять 176 країн-членів. Діяльність організації здійснюється за двома основними напрямами. Це розробка і прийняття документів, які встановлюють основні права у сфері праці, найму та професійної підготовки, умови праці, соціального забезпечення, техніки безпеки та охорони праці. А також надання консультацій експертам і технічної допомоги з питань політики праці та соціальної політики. З 1 червня 1996 р. в Києві відкрито представницький офіс МОП.Процес формування ринку праці потребує розроблення й практичного застосування комплексу правових, економічних, соціальних заходів, які позитивно впливають на ринкове середовище, створюючи певні передумови його функціонування. Суттєвими передумовами є: забезпечення вільного переміщення громадян у єдиному економічному просторі; наявність ринку житла; відсутність обмежень на заробітну плату; створення та ефективне функціонування бірж праці, системи професійної орієнтації, підвищення кваліфікації робочої сили; наявність необхідних фінансових коштів для ефективної роботи територіальних органів працевлаштування.9.2. Класифікація ринку праціРинок праці можна класифікувати виходячи з різних критеріїв. Так, за ознакою структури економіки вирізняють ринки праці окремих галузей, окремих видів діяльності, групи господарств із різними формами власності.За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня ВВП, оплати праці, доходів населення.За територіальною ознакою розрізняють ринки праці: місцевий, регіональний, національний, міжнародний (транснаціональний та світовий).За змістом ринок праці поділяють на потенційний, циркулюючий, внутрішньофірмовий.До потенційного ринку праці включаються: працездатні особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.Циркулюючий (фіксований) ринок праці (сфера купівлі-продажу робочої сили) — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять: осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, що перебувають на перепідготов¬ці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.Внутрішньофірмовий ринок праці охоплює процеси та відносини між найманим працівником та працедавцем з моменту найму його на роботу і до звільнення. На внутрішньофірмовому ринку праці з’являються вакансії за рахунок звільнених з різних причин, розширення, модернізації та технічного переоснащення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта зміннос¬ті роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.За демографічними ознаками існують:• ринок праці молоді — відрізняється високою мобільністю, різним рівнем кваліфікації, високим рівнем безробіття;• ринок праці осіб передпенсійного віку та пенсіонерів — характеризується невисокою продуктивністю праці, низькою економічною активністю, відсутністю або обмеженістю можливостей для перенавчання;• ринок праці жінок — його особливістю є можливі довгі перерви в роботі, пов’язані з народженням та вихованням дітей, зниження з цієї причини професійних здібностей.Професійні ринки праці — це сегменти національного ринку праці, в яких працівники об’єднані професійними інтересами (ринок праці вчителів, лікарів, шахтарів тощо).Залежно від соціального підходу вирізняють ринки: • робочих кадрів — працівників переважно фізичної праці;• спеціалістів, менеджерів — працівників переважно розумової праці.Залежно від умов конкуренції вирізняють ринки праці:? необмеженої конкуренції (досконалої конкуренції — вільний ринок);? обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).На практиці існує значно більше ознак, за якими можна класифікувати ринки праці.Так, на національному рівні пропонується розглядати три основні сектори ринку праці :• зайняті в офіційній економіці: висококваліфіковані спеціалісти, підприємці, менеджери, зайняті у виробничій та невиробничій сферах;• зайняті одночасно в офіційній та неофіційній (вторинна зай-нятість) економіці: ті, хто з причини низької оплати праці за місцем офіційної зайнятості вимушені працювати ще й неофіційно;• нелегальна зайнятість. Основні відмінності наведених трьох секторів ринку праці полягають у способі включення робочої сили у трудовий процес, оцінці праці.9.3. Макроекономічні показники стану ринку праціОсновними макроекономічними індикаторами стану ринку праці є зайнятість та безробіття. Для визначення цих показників треба звернутися до класифікації МОП. Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених МОП, усе населення поділяється на три категорії:1) зайняті;2) безробітні;3) особи поза робочою силою.Зайняті — це особи віком від 15 до 70 років (у визначенні МОП), які виконують оплачувану роботу за наймом на умовах повного або неповного робочого часу; мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу чи відпустку; працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на сімейному підприємстві; зайняті в особистому підсобному сільському госпо¬дарстві.Вікові межі та соціально-демографічний склад зайнятого населення визначається системою законодавчих актів країни.Особливу категорію являють військовослужбовці. До зайнятих належать військовослужбовці дійсної військової служби, але при визначенні робочої сили в суспільному секторі ця категорія не враховується.Зайнятість буває:• продуктивною;• соціально корисною;• повною.Продуктивна зайнятість — це зайнятість населення у суспільному виробництві (характеризує економічно активне населення і відповідає поняттю зайнятості за методологією МОП).Соціально корисна зайнятість — враховує кількість людей: зайнятих у суспільному виробництві; на військовій службі; на навчанні з відривом від виробництва (у працездатному віці); в домашньому господарстві тощо (це поняття за змістом близьке поняттю, даному в Законі України «Про зайнятість насе-лення»).Повна зайнятість — це такий стан суспільства, коли всі бажаючі мати оплачувану роботу її мають, відсутнє циклічне безробіття, але при цьому зберігається його природний рівень.Важливим показником зайнятості є ефективна зайнятість, під якою розуміють використання робочої сили без втрат. Одним із показників ефективної зайнятості може бути відношення фонду робочого часу зайнятих за мінусом втрат робочого часу до загального фонду робочого часу зайнятих. Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує найбільший мате¬ріальний результат на основі підвищення суспільної продуктивності праці.Вирізняють також види зайнятості за певними ознаками:• за характером діяльності: робота на підприємствах, в організаціях та установах; індивідуальна трудова діяльність; зайнятість у домашньому господарстві;• за соціальною належністю: робітники, службовці, управлін-ці, підприємці, фермери;• зайнятість по галузях економіки;• зайнятість по регіонах;• зайняті в місті та сільській місцевості;• зайнятість за статево-віковою ознакою;• зайняті на підприємствах з різними формами власності.До безробітних належать особи віком від 15 років і старше, які не мають роботи, але активно шукають її, для чого реєструються в державних або комерційних установах служби зайнятості, готові відразу ж стати до роботи. За визначенням МОП безробітний — це людина, яка може і хоче працювати, але не має робочого місця. Безробіття — це соціально-економічне явище, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.Сума зайнятих (Е) і безробітних (U) визначає економічну категорію «робоча сила» (L) і характеризує економічно активне населення . За методикою МОП до такого населення належать особи віком від 15 до 70 років. Тобто це частина населення, яка забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці, характеризує бажання людини працювати. Слід зазначити, що до робочої сили включаються тільки зайняті у суспільному виробництві, що відповідає продуктивній і повній зайнятості, і лише частково — соціально корисній.Особи поза робочою силою (економічно неактивне населення) — це частина населення, яка не входить до складу робочої сили: До нього належать: особи у віці до 15 років; ті, які навчаються з відривом від виробництва; домашні господарки; пенсіонери та особи, які одержують пенсії на пільгових умовах або через інвалідність; особи, які не знайшли роботу за тривалого її пошуку; інші особи, які не шукають роботу зовсім.Загальна кількість безробітних формується такими пото-ками:• особи, які втратили роботу внаслідок структурної перебудови або скорочення виробництва під час економічної кризи;• ті, хто залишив роботу добровільно;• ті, хто вперше з’являється на ринку праці;• ті, хто вже працювали і з’явилися на ринку праці вдруге.Економічна наука вирізняє три види безробіття:1) фрикційне;2) структурне;3) циклічне.Фрикційне (добровільне) безробіття є легкою і короткотривалою формою безробіття. Цей вид безробіття завжди існує в економіці. До фрикційних безробітних належать особи, які шукають і очікують роботу найближчим часом, але їм для пошуку робочого місця необхідний певний строк. Фрикційними безробітними є випускники навчальних закладів, працівники, які змінюють місце роботи з певних причин (зміна місця проживання, перехід на більш високооплачувану та перспективну роботу тощо). Фрикційне безробіття сприяє раціональному розподілу робочої сили і збільшенню реального ВВП. Характерні ознаки фрикційного безробіття: • безробітні володіють необхідним рівнем кваліфікації й не потребують перенавчання;• кількість вільних робочих місць більша, ніж кількість фрикційних безробітних.Отже, під час фрикційного безробіття добровільно і тимчасово змінюється пропозиція робочої сили LS відносно незмінного попиту на неї LD. На рис. 9.1 відображено скорочення пропозиції робочої сили (L2S < L1S) і відповідне скорочення зайнятості (L2 < L1). Стрілками показано повернення пропозиції робочої сили у попередній стан. За умови незмінного попиту на робочу силу такі зміщення пропозиції впливають на її ціну. Рис. 9.1. Графічне зображення фрикційного безробіття Рис. 9.2. Графічне зображення структурного безробіттяСтруктурне безробіття виникає, коли під впливом науково-технічного прогресу відбуваються структурні зрушення в економіці. Технологічні зміни у виробництві викликають невідповідність між пропозицією праці й попитом на робочу силу: змінюється структура попиту на ринку праці. Попит на деякі професії зменшується або зовсім зникає, виникає попит на нові. Робоча сила повільно реагує на ці зміни і її структура починає не відповідати новій структурі робочих місць, внаслідок чого виникає безробіття. На рис. 9.2 зображено виникнення структурного безробіття, коли попит LD зміщується вліво, відповідно скорочується зайнятість (L2 < L1).На відміну від фрикційних безробітних, структурні безробітні не мають необхідного рівня кваліфікації і потребують перенавчання. Але кількість вільних робочих місць залишається більшою, ніж кількість структурних безробітних. Отже, фрикційне і структурне безробіття є неминучим, завжди існує в економіці. Їх сума — це так зване природне безробіття, за якого в економіці має місце повна зайнятість. Суттєвою ознакою і фрикційного, і структурного безробіття є те, що кількість вільних робочих місць перевищує кількість таких безробітних, тобто роботу знайти можна.Для боротьби зі структурним безробіттям ефективні такі заходи: гнучка система освіти, яка здатна реагувати на зміни в попиті на робочу силу; територіальна мобільність робочої сили; доступність інформації про стан ринку праці; бюджетно-податкова політика, спрямована на створення нових робочих місць; широка мережа закладів, де здійснюється перекваліфікація працівників відповідно до вимог попиту.Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто фазою економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат та скороченням попиту на робочу силу. Це найбільш важка і тривала форма безробіття. Циклічне безробіття перевищує природний рівень. В умовах циклічного безробіття кіль¬кість вільних робочих місць в економіці менша кількості безробітних. Під час тривалого циклічного безробіття втрачаються кваліфікаційні навички, і безробітний може погоджуватися на менш оплачувану роботу.Безробіття диференціюється також за ознакою реєстрації, що характерно для перехідної економіки. В цьому контексті безробіття існує як зареєстроване, незареєстроване та приховане. Статистичні дані щодо зареєстрованого безробіття наводяться у статистичній звітності Державного центру зайнятості. Кількість незареєстрованих безробітних визначається шляхом зіставлення кількості безробітних, визначених за методологією МОП, і кількості зареєстрованих безробітних. До прихованих безробітних належать особи, які працюють в умовах неповної зайнятості з ініціативи адміністрації, та працюючі, які не отримують заробітної плати [15, с. 64—65].Рівень безробіття визначається за формулою (9.1)де PU — рівень безробіття, %; U — кількість безробітних, млн чол.; L — кількість робочої сили, млн чол.або (9.2)де Е — кількість зайнятих.Може відбуватися перехід працівників зі стану зайнятості у стан безробіття, і навпаки. Тому для аналітичних розрахунків використовуються коефіцієнти працевлаштування (kпр) і звільнення (kзв): (9.3) (9.4)де Uпр — кількість працевлаштованих безробітних, млн чол.; Езв — кількість звільнених працівників, млн чол.Кількість звільнених і працевлаштованих впливають на рівень безробіття. Якщо рівень безробіття незмінний, тобто ринок праці перебуває у стабільному стані, то кількість працевлаштованих повинна дорівнювати кількості звільнених, (Uпр = Езв).На початку року кількість робочої сили становила 30 млн чол., кількість безробітних — 3 млн чол. Протягом року за умови незмінної кількості робочої сили працевлаштуються 2 млн чол., а втратять роботу 1,5 млн чол.Розрахувати: 1) коефіцієнт звільнення;2) коефіцієнт працевлаштування;3) рівень безробіття на початок та на кінець року;4) зміну рівня безробіття за рахунок безробітних, які знайдуть роботу протягом року;5) зміну рівня безробіття за рахунок зайнятих, які втратять роботу протягом року. ; Висновки. Протягом року рівень безробіття знизився з 10 % до 8,3 %, тобто на 1,7 % (пункта). У тому числі за рахунок безробітних, які працевлаштувалися, рівень безробіття зменшився з 10 % до 3,3 %, тобто на 6,7 % (пункта), а за рахунок зайнятих, які втратили роботу, рівень безробіття збільшився з 10 % до 15 %, тобто на 5 % (пунктів). У результаті маємо зменшення загалом рівня безробіття на 1,7 % (пункта), що й підтверджує початковий висновок. Рівні безробіття істотно відрізняються в різних демографічних групах. Зокрема, рівень безробіття серед молоді значно вищий, ніж серед старших груп. Це зумовлюється здебільшого різницею в коефіцієнтах їх звільнення, а не в коефіцієнтах працевлаштування.Безробіття впливає на доходи населення у бік їх зменшення. Зіставлення доходів в умовах безробіття і повної зайнятості харак¬теризується коефіцієнтом «заміни» (kз): (9.5)де DU — дохід в умовах безробіття; DE — дохід в умовах повної зайнятості.Оскільки доходи в умовах безробіття дуже низькі і в основному складаються з допомоги по безробіттю, то коефіцієнт «заміни», як правило, менше за одиницю. Коливання зазначеного коефіцієнта залежить від різних чинників: великої чи незначної суми допомоги по безробіттю; рівня безробіття; рівня оплати праці, яка є основою доходу зайнятих, тощо. Суттєва допомога по безробіттю не стимулює пошуки безробітними нової роботи. Чим вищий коефіцієнт «заміни», тим менша потреба шукати роботу. Але коли безробітні втрачають право одержувати допомогу, вони прискорюють пошук нового робочого місця.Однією з причин безробіття є нееластичність заробітної плати від змін у попиті чи пропозиції на ринку праці. Заробітна плата може утримуватись на рівні, вищому за рівноважній, що веде до нестачі робочих місць в умовах зростання пропозиції. В результаті виникає так зване очікуване безробіття.Усі показники ринку праці поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних належать: загальна кількість зайнятих і безробітних, їх кількість по галузях і регіонах, кількість зайнятих і безробітних за окремими видами професій, тривалість безробіття, кількість економічно активного населення. До відносних показників ринку праці належать: рівень зайнятості та безробіття, рівень безробіття за статево-віковою ознакою, за фахом тощо. Саме відносні показники дозволяють робити зіставлення у динаміці зайнятості та безробіття загалом по країні, по окремих регіонах. Головна ціна безробіття — недовиробництво ВВП. Коли кількість робочих місць менша кількості бажаючих працювати, втрачаються потенційні можливості економіки. Чим вищий рівень безробіття, тим значнішим є відставання ВВП від свого потенційного рівня, що характеризується законом Оукена.Прогресивною ознакою ефективності ринку праці є його висока гнучкість, яка виявляється у територіальній, галузевій мобіль¬ності робочої сили. Це дозволяє здійснити перерозподіл робочої сили відповідно до структурних зрушень в економіці. Для підтримки високої гнучкості, мобільності ринку праці необхідно розвивати систему підвищення кваліфікації, професійної підготовки робочої сили.Необхідним для аналізу ринку праці є показник трудової міграції. Міграція — це переміщення населення між регіонами та країнами. У трудовій міграції вирізняють еміграцію та імміграцію. Еміграція означає виїзд громадян однієї країни в іншу. Імміграція — це в’їзд громадян інших країн в певну країну.Існують такі види міграції:• добровільна, легальна;• вимушена (біженці);• нелегальна.Тільки легальні мігранти користуються правами, які надаються їм законами країни.Для аналізу трудової міграції застосовуються абсолютні та відносні показники. До абсолютних належать: кількість в’їжджа-ючих і виїжджаючих у цілому і по професіях. До відносних показників належать: темпи міграції; співвідношення мігрантів та кількість зайнятих у країні.Трудова міграція має позитивні та негативні наслідки. До позитивних належать: зменшення безробіття для країни, з якої емігрує робоча сила; придбання емігрантами досвіду і знань в інших країнах. Негативним наслідком є втрата інтелектуального потенціалу країною—експортером робочої сили, зростання безробіття в країнах, куди іммігрує робоча сила.РЕЗЮМЕ

1. Специфічною ознакою ринку праці є те, що це ринок найманої праці, на якому працедавець і найманий працівник виступають як юридично рівноважні особи. Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значеннях. Відносини на ринку праці регулює держава.2. На стан ринку праці суттєво впливає кон’юнктура товарного ринку, де формуються сукупний попит і сукупна пропозиція. За умови низької економічної активності на рин¬ку праці зростає безробіття, і навпаки.3. Працедавці та наймані працівники суттєво відрізняються за їх відношенням до засобів виробництва. Тому на попит і пропозицію робочої сили впливають різні чинники.4. Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці визначає рівень зайнятості та виявляється у ринковій ціні робочої сили — заробітній платі.5. Для підтримки мотивації праці необхідно дотримуватись об’єктивної закономірності: темпи зростання заробітної плати не повинні перевищувати темпи зростання продуктив¬ності праці.6. Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці, в результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника.7. Кон’юнктура ринку праці визначається співвідношенням між попитом і пропозицією робочої сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці буває працедефіцитним, праценадлишковим, рівноважним.8. Ринок праці класифікується за різними ознаками: структурою економіки, територією, змістом, демографічною ознакою, професією тощо. На національному рівні розглядають три основні сектори ринку праці: зайняті в офіційній економіці, одночасно в офіційній та неофіційній економіці, нелегальна зайнятість.9. Основними макроекономічними індикаторами стану ринку праці є зайнятість і безробіття. Зайнятість буває продуктивною, соціально корисною, повною. Розглядають також ефективну зайнятість, тобто використання робочої сили без втрат.10. Економічно активне населення забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці та визначається сумою зайнятих і безробітних, тобто економічно активне населення фор¬мує категорію «робоча сила». Економічно неактивне населення — це частина населення, яка не входить до складу робочої сили.11. Може відбуватися перехід працівників зі стану зайнятості у стан безробіття, і навпаки. Тому для аналітичних розрахунків використовуються коефіцієнти працевлаштування і звільнення. Якщо ринок праці перебуває у стабільному стані, то кількість працевлаштованих повинна дорівнювати кількості звільнених.12. До прихованих безробітних належать особи, які працюють в умовах неповної зайнятості з ініціативи адміністрації, а також ті працюючі, які не отримують заробітної плати.13. Суттєва допомога по безробіттю не стимулює пошуки безробітними нової роботи. Чим вищий коефіцієнт «заміни», тим менша потреба шукати роботу. І навпаки. Але коли безробітні втрачають право одержувати допомогу, вони прискорюють пошук нового робочого місця.14. Усі показники ринку праці поділяються на абсолютні та відносні. Відносні показники дозволяють робити зіставлення у динаміці зайнятості та безробіття загалом по країні, по окремих регіонах.15. Прогресивною ознакою ринку праці є його висока мобільність, що дозволяє здійснювати перерозподіл робочої сили відповідно до потреб економіки. Трудова міграція характеризує переміщення населення між регіонами і країнами. В трудовій міграції вирізняють еміграцію та імміграцію. Трудова міграція має позитивні та негативні наслідки.

• Безробітні • Економічно активне населення• Економічно неактивне населення• Еміграція• Ефективна зайнятість• Імміграція• Міграція • Об’єкти ринку праці• Очікуване безробіття• Ринок праці • Робоча сила• Стаціонарне безробіття• Суб’єкти ринку праці

1. Визначте особливості ринку праці, його зв’язок з іншими ринками національної економіки.2. Які зміни відбуваються на ринку праці, якщо економіка вступає в певну фазу економічного циклу?3. Які соціальні проблеми виникають на ринку праці та які можливості їх вирішення?4. Назвіть суб’єкти ринку праці. Чим вони суттєво відрізняються? Які основні чинники визначають попит і пропозицію робочої сили?5. Дайте визначення ринку праці у широкому та вузькому значеннях.6. У чому полягає специфіка робочої сили як товару?7. Сформулюйте основні функції та напрями аналізу ринку праці.8. Яка мета аналізу ринку праці? Які важливі чинники впливають на стан сучасного ринку праці?9. Поясніть сутність працедефіцитного, праценадлишкового, рівноважного ринку праці.10. Охарактеризуйте основні ознаки потенційного, циркулюючого, внутрішньофірмового ринків праці.11. Поясніть специфічні ознаки ринків праці молоді, жінок, осіб передпенсійного та пенсійного віку.12. Які особи за класифікацією МОП належать до зайнятих, безробітних? Пояснити економічну категорію «робоча сила».13. Пояснити сутність продуктивної, соціально корисної, повної зайнятості. Як впливають ці види зайнятості на формування економічно активного населення?14. Які особи формують загальну кількість безробітних? У чому полягають особливості фрикційного, структурного, циклічного безробіття?15. Поясніть економічну сутність коефіцієнтів працевлаштування та звільнення.16. Назвіть чинники, які визначають коливання коефіцієнта «заміни». Як впливають коливання коефіцієнта «заміни» на зміну безробіття?17. Дайте визначення понять «трудова міграція», «еміграція», «імміграція». Які існують показники та наслідки трудової міграції?РОЗДІЛ 10ЗБАЛАНСОВАНІСТЬ ТА ЕФЕКТИВНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ10.1. Умови збалансованості робочих місць та робочої силиАналіз формування й розвитку ринку праці здійснюється за такими напрямами:• визначення збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили — умов рівноваги на рику праці;• виявлення тенденцій зайнятості на ринку праці;• аналіз прихованого безробіття, ефективність роботи служби зайнятості;• розрахунки показників ефективності функціонування ринку праці.Аналіз починають із вивчення попиту на робочу силу, який змінюється під впливом:? випереджальних темпів зростання продуктивності праці порівняно з динамікою ВВП, що зменшує попит на робочу силу, і навпаки;? збільшення капіталомісткості виробництва, що зменшує попит на робочу силу, і навпаки.Показниками попиту на робочу силу є: кількість вільних робочих місць, кількість нових робочих місць, кількість перепрофільованих робочих місць.Сукупний попит на ринку праці LD складається з функціонуючих (Nф) і вакантних (Nв) робочих місць: (10.1)Зазначена сума характеризує наявність робочих місць на ринку праці й означає потребу в працівниках. Визначальним у попиті є кількість вакансій. У процесі аналізу слід визначити загальний попит на робочу силу, структуру попиту в галузево-регіональному розрізі та за підприємствами різних форм власності, професійно-кваліфіка¬ційну та статево-вікову структуру робочої сили, тенденції у динаміці. Пропозицію на ринку праці формують такі категорії економіч-но активного населення:1) безробітні, кількість яких поповнюється випускниками навчальних закладів та раніше зайнятих у домашньому господарстві (ця категорія становить приблизно 80 % сукупної пропозиції);2) ті, хто мають роботу, але незадоволені нею і шукають іншу;3) зайняті, які ризикують залишитись без роботи (наприклад банкрутство підприємства) і тому шукають нову.4) зайняті, які шукають додаткову роботу для збільшення свого доходу.Розраховується частка окремої категорії робочої сили, що фор¬мує її пропозицію (10.2)де — частка і-ї категорії робочої сили, що формує її пропозицію; — кількість і-ї категорії робочої сили, що формує її пропозицію; LS — загальна кількість пропозиції робочої сили.Пропозиція робочої сили також аналізується у галузево-ре-гіональному розрізі та за підприємствами різних форм власності.Крім зазначених показників, для аналізу попиту й пропозиції на ринку праці використовуються і такі, які характеризують професійно-кваліфікаційну підготовку робочої сили, та коефіцієнт навантаження на одне робоче місце і зворотний йому рівень вакантності. Нерівновага між попитом і пропозицією зумовлюється дисбалансом між кількістю робочої сили, яка формує пропозицію на ринку праці, і кількістю робочих місць, які визначають попит. Рівновага досягається, коли попит на робочу силу дорівнює її пропозиції (LD = LS або LS = Nф + Nв). Для визначення ступеня збалансованості ринку праці розраховується відповідний коефіцієнт: (10.3)kзб ? 1, (10.4)де kзб — коефіцієнт збалансованості ринку праці; LD, LS — відпо-відно попит на робочу силу та її пропозиція.У дійсності можуть виникати три ситуації:1) якщо kзб > 1, то LD > LS, тобто попит на робочу силу не задовольняється її пропозицією. Це характеризує ринок праці як працедефіцитний;2) якщо kзб = 1, то LD = LS, тобто попит і пропозиція робочої сили врівноважні. Це є умовою збалансованого ринку праці;3) якщо kзб < 1, то LD < LS, тобто пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, виникає безробіття. Це характеризує ринок праці як праценадлишковий.Зміни в структурі робочої сили аналізуються по галузях і регіонах.Якщо в економіці має місце природне безробіття, то потребує окремого аналізу професійна підготовка робочої сили, яка здійснюється за напрямами:• первинне навчання (Uп.н);• перепідготовка (Uпп);• підвищення кваліфікації (Uп.к).Тоді (10.5)де Uпр.п — кількість безробітних, охоплених професійною підготовкою.Окремо визначається структура професійної підготовки незайнятого населення. (10.6) (10.7) (10.8)Аналізується динаміка професійної підготовки: (10.9)де Тпр.п — темпи зміни професійної підготовки.Коефіцієнт навантаження kнав на одне робоче місце розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до кількості вакантних робочих місць: (10.10)Рівень вакантності, навпаки, відображає співвідношення кількості вакансій до кількості претендентів на них: (10.11)де kв — коефіцієнт вакантності; U — кількість безробітних; Nв — кількість вакантних робочих місць.Зазначені коефіцієнти характеризують наявність незбалансованості на ринку праці. Якщо:1) kнав < 1 для національної економіки це означає, що пропозиція робочої сили менше, ніж попит на неї. Безробіття, що виникає при цьому, можна класифікувати як природне, тому що робочі місця є;2) kнав = 1 на макрорівні це означає, що всі, хто шукають роботу, можуть бути нею забезпечені, а на ринку праці встановлюється рівновага;3) kнав > 1 це ознака циклічного безробіття, пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, і чим більше в даному випадку kнав, тим важче ситуація на ринку праці. Не всі, хто шукають роботу, зможуть її знайти.10.2. Методика аналізу тенденцій динаміки зайнятостіАналіз тенденцій зайнятості охоплює визначення: • динаміки кількості зайнятих: (10.12)де ТРЕ — темпи зростання зайнятості; Еt, Еt – 1 — чисельність зайнятих в періоді t і (t – 1);• структури зайнятості — основна діяльність, додаткова робота, неповна зайнятість;• рівня зайнятості РЕ: (10.13)• динаміки збалансованості робочої сили і робочих місць на рівні галузі або регіону.На структуру зайнятості впливає інвестиційна, структурна, соціальна політика. Розрахунки галузевої або регіональної структури зайнятих здійснюється за формулами: (10.14) (10.15)де kEi, kEj — частка зайнятих в галузі i або в регіоні j в загальній кількості зайнятих; Ei, Ej — кількість зайнятих у галузі i або в регіоні j. Для аналізу динаміки збалансованості робочої сили і робочих місць на рівні галузі або регіону застосовуються два показники:1) оборот робочих місць;2) оборот робочої сили.Галузевий оборот робочих місць, по суті, збігається з динамікою зайнятості. Це пояснюється тим, що в межах певної галузі процеси розширення і скорочення виробництва відбуваються одночасно, що зумовлює постійні коливання зайнятості.Для характеристики обороту робочих місць розраховуються:• темп створення нових робочих місць Tст;• темп ліквідації робочих місць Tл.Ці показники визначаються за формулами: (10.16)де Nстt — кількість робочих місць, додатково створених у періоді t; Nt – 1 — загальна кількість робочих місць у періоді t – 1. (10.17)де Nлt — кількість робочих місць, ліквідованих у періоді t.Тоді кількість робочих місць у періоді t буде визначатися за формулою: (10.18)А різниця між показниками (10.16) і (10.17) буде характеризувати темп зміни зайнятості: (10.19)або (10.20)Сума зазначених показників визначає оборот робочих місць (ОNt): ,(10.21)або (10.22)Економічний зміст цього показника полягає у тому, що він характеризує частку створених та ліквідованих робочих місць поточного року в загальній їх кількості у попередньому році.Крім обороту робочих місць розраховується також їх надлишковий оборот (ОнNt) за формулою (10.23)Останній показник (ОнNt) показує перевищення загального обороту робочих місць над їх кількістю, достатньою для забезпечення необхідного приросту зайнятості: (10.24)Умовою достатньої кількості робочих місць для забезпечення необхідного приросту зайнятості є: (10.25) (10.26)Відомо, що в попередньому періоді у галузі функціонувало 250 тис. робочих місць. У розрахунковому періоді коефіцієнт приросту створення робочих місць дорівнюватиме 0,75, а кількість ліквідованих робочих місць досягне 4 тис.Обчислити:1) кількість створених робочих місць у розрахунковому періоді:Ncтt = kст• Nt – 1 = 0,35 • 250 = 87,5 тис.;2) темп ліквідації робочих місць: ;3) кількість функціонуючих робочих місць у розрахунковому періоді:Nt = Nt – 1 + Nстt – Nлt = 250 + 87,5 – 4 = 333,5 тис.4) темп зміни зайнятості:ТРЕt = Тстt – Tлt = 0,35 – 0,016 = 0,334,або ;5) оборот робочих місць:ОNt = Тстt + Tлt = 0,35 + 0,016 = 0,366;або ;6) Надлишковий оборот робочих місць:ОнNt = ONt – TPЕ = 0,366 – 0,334 = 0,032.Галузевий оборот робочої сили розраховується за двома показ¬никами:• темп працевлаштування (Тпр);• темп звільнення працюючих (Тзв).Методика визначення зазначених показників така: (10.27)де Uпрt — кількість безробітних, працевлаштованих у періоді t; Et – 1 — загальна кількість зайнятих у періоді t – 1. ,(10.28)де Езвt — кількість звільнених працівників у періоді t.Різниця між показниками (10.27 і 10.28) характеризує темп зміни зайнятості: (10.29)або (10.30)Сума цих показників визначає оборот робочої сили (ОL): (10.31)або (10.32)Економічний зміст цього показника полягає у тому, що він характеризує частку працевлаштованих і звільнених у поточному році у загальній кількості працюючих у попередньому році.Зіставлення динаміки робочих місць і робочої сили дозволяє виявити збалансованість між темпами їх зміни на ринку праці. Умовою рівноваги є: (10.33)або (10.34)Частина робочої сили в розрахунковому періоді може бути не пов’язаною із перерозподілом робочих місць, що характеризується показником «холостого» обороту робочої сили (ОХL): (10.35)З метою додаткового порівняння динаміки робочих місць і робочої сили застосовуються ще два показники:1) коефіцієнт надлишковості (kнад): (10.36)2) частка «холостого» обороту робочої сили в її обороті (ЧХL): (10.37)10.3. Показники ефективного функціонування ринку праціДо основних показників ефективності функціонування ринку праці належать:1) ефективність роботи служби зайнятості;2) продуктивність праці.Ефективність роботи служби зайнятості визначається часткою працевлаштованих безробітних у загальній їх кількості і характеризується коефіцієнтом працевлаштування, наведеним у формулі (9.3): Чим ближче до одиниці зазначений коефіцієнт, тим ефективніше робота служба зайнятості.Ринок праці має відкриту та приховану частини. Економічно активне населення, яке шукає роботу, створює пропозицію на відкритому ринку праці, а попит створюється вакантними робочими місцями в економіці.Прихований ринок праці означає формальну зайнятість. До прихованих безробітних належать працівники, які перебувають в умовах неповної зайнятості: у відпустках з ініціативи адміністрації або працюють у режимі неповного робочого часу. У процесі аналізу визначається їх частка у загальній кількості працюючих: (10.38)де kUпр — коефіцієнт прихованого безробіття; ЕН — кількість працівників, які перебувають в умовах неповної зайнятості.Визначається також динаміка прихованого безробіття: (10.39)де ТUпр — темпи зміни прихованого безробіття; t, t – 1 — поточний період t та попередній період t – 1.На практиці вирізняють явну та неявну форми прихованого безробіття. Згідно з визначенням МОП явна форма пов’язана з вимушеним скороченням робочого часу. Неявна форма пов’язана з неефективною роботою працюючих внаслідок низького рівня продуктивності праці та її оплати. Для аналізу такої форми прихованого безробіття необхідно зіставляти динаміку продуктивнос¬ті праці з динамікою кількості зайнятих. Для підвищення ефективності виробництва в національній економіці темпи зміни продуктивності праці повинні випереджати темпи зміни кількості зайнятих.Продуктивність праці розраховується на рівні:• національної економіки;• галузі;• підприємства.На рівні національної економіки продуктивність праці LP визначається як співвідношення між вартістю валового внутрішнього продукту та кількістю зайнятих: (10.40)Підвищення продуктивності праці є важливим чинником економічного зростання, зумовлює скорочення витрат праці на одиницю продукції, сприяє підвищенню якості продукції та рентабель¬ності виробництва.Показниками ефективного використання робочої сили є:1) темпи зростання продуктивності праці;2) частка приросту ВВП за рахунок підвищення продуктивнос¬ті праці (у відсотках);3) вартісний приріст ВВП за рахунок продуктивності праці.Перший показник визначається як динаміка продуктивності праці: (10.41)де ТLP — темп зростання продуктивності праці; LPt, LPt – 1 — рівень продуктивності праці в періоді t та t – 1.Відсоткова частка приросту ВВП за рахунок зростання продук¬тивності праці розраховується за такою методикою: (10.42) (10.43)де ?GDPLP — частка приросту ВВП за рахунок зростання продук¬тивності праці, %; ?GDPЕ — частка приросту ВВП за рахунок зростання кількості зайнятих, %; ?GDP — загальне зростання ВВП, %.У розрахунковому періоді ВВП зросте на 8 %, а продуктивність праці — на 6,7 %. Обчислити частку приросту ВВП окремо за рахунок продуктивності праці та зміни кількості зайнятих.Розв’язання:1) зміна кількості зайнятих у розрахунковому періоді (%): 2) зміна ВВП за рахунок продуктивності праці: 3) зміна ВВП за рахунок зміни чисельності зайнятих: або .Якщо відома зміна продуктивності праці та кількості зайнятих, то вартісний приріст ВВП за рахунок кожного з цих чинників визначається за такими формулами: (10.44) (10.45)де ?GDPLP,t — приріст ВВП за рахунок зміни продуктивності праці, млн грн; ?GDPЕt — приріст ВВП за рахунок зміни кількос-ті зайнятих, млн грн.На рівень і динаміку продуктивності праці впливають різні чинники, які можна об’єднати у дві групи:• екстенсивні;• інтенсивні.До екстенсивних чинників належать тривалість робочого часу та ступінь його використання. Підвищення змінності роботи, зменшення простоїв устаткування зумовлюють зростання продук¬тивності праці. Але вплив екстенсивних чинників на продуктивність праці має певну межу — це законодавчо встановлена тривалість робочого дня та робочого тижня.Інтенсивні чинники визначаються розвитком науково-техніч-ного прогресу, який впливає на віддачу роботи в одиницю часу. Ці чинники включають використання високопродуктивних технологій, нових видів сировини та матеріалів, сучасних ефективних систем управління та організації праці, які сприяють підвищенню кваліфікації працюючих. Інтенсивне зростання продук¬тивності праці можливе за умови одночасного підвищення фондовіддачі та зменшення матеріаломісткості виробництва. Інтенсивність праці також має максимальну межу, яка характеризується фізіологічними та психічними можливостями людини.РЕЗЮМЕ

1. Аналіз функціонування ринку праці починається з вивчення попиту на робочу силу. Для цього вивчаються чинники й показники попиту. Сукупний попит на ринку праці складається з функціонуючих та вакантних робочих місць.2. Пропозицію на ринку праці формують окремі категорії економічно активного населення, які з певних причин перебувають у пошуках роботи.3. Нерівновага між попитом і пропозицією зумовлюється дисбалансом між кількістю робочої сили, яка формує пропозицію на ринку праці, і кількістю робочих місць, які визначають попит. Рівновага досягається, коли попит на робочу силу дорівнює її пропозиції. 4. Для визначення збалансованості ринку праці розраховується коефіцієнт збалансованості. Залежно від значення цього коефіцієнта ринок праці може характеризуватись як працедифіцитний, рівноважний, праценадлишковий.5. Професійна підготовка робочої сили здійснюється за напрямами: первинне навчання, перепідготовка, підвищення квалі¬фікації.6. За коефіцієнтами навантаження і вакантності можна класифікувати безробіття як природне, циклічне або стверджувати про встановлення рівноваги на ринку праці.7. Тенденції зайнятості аналізуються показниками динаміки зайнятих, структури та рівня зайнятості, динаміки збалансованості робочих місць і робочої сили.8. Оборот робочих місць характеризується темпами створення нових робочих місць і темпами їх ліквідації. Економічний зміст цього показника полягає у тому, що він характеризує частку створених та ліквідованих робочих місць у поточному році в загальній їх кількості у попередньому році.9. Для обчислення обороту робочої сили розраховуються темпи працевлаштування та звільнення працюючих. Еко¬номічний зміст цього показника полягає у тому, що він характеризує частку працевлаштованих і звільнених у поточному році у загальній кількості працюючих у попередньому році.10. Зіставлення динаміки робочих місць та робочої сили дозволяє виявити збалансованість між темпами їх зміни на ринку праці.11. «Холостий» оборот робочої сили характеризує таку частину робочої сили, яка в розрахунковому періоді не була пов’язана з перерозподілом робочих місць.12. До основних показників ефективності функціонування ринку праці належать показники ефективності роботи служби зайнятості та продуктивності праці.13. Ринок праці має відкриту та приховану частини. Прихований ринок праці означає формальну зайнятість. На практиці вирізняють явну та неявну форми прихованого безробіття.14. Важливим чинником економічного зростання є підвищення продуктивності праці. Показниками ефективного використання робочої сили є: темпи зростання продуктивності праці, частка приросту ВВП за рахунок підвищення продуктивності праці (у %), вартісний приріст ВВП за рахунок продуктивності праці.15. На рівень та динаміку продуктивності праці впливають екстенсивні та інтенсивні чинники. Але вплив зазначених чинників має певну межу. Так, екстенсивні чинники обмежені законодавчо встановленою тривалістю робочого дня та робочого тижня. Максимальна межа інтенсивності праці характеризується фізіологічними та психологічними можливостями людини.

• Ефективність роботи служби зайнятості• Коефіцієнт вакантності• Коефіцієнт збалансованості ринку праці• Коефіцієнт навантаження на одне робоче місце• Надлишковий оборот робочих місць • Оборот робочих місць • Оборот робочої сили• Прихований ринок праці• Продуктивність праці• Професійна підготовка робочої сили• «Холостий» оборот робочої сили

1. Сформулюйте основні напрями аналізу ринку праці.2. Які показники характеризують попит і пропозицію робочої сили на ринку праці? Чим зумовлюється нерівновага між попитом і пропозицією робочої сили?3. Які категорії економічно активного населення формують пропозицію на ринку праці?4. За якою методикою розраховується коефіцієнт збалансованості ринку праці? Поясніть, коли ринок праці вважається працедефіцитним, збалансованим, праценадлишковим?5. За якими напрямами аналізується професійна підготов¬ка робочої сили? Наведіть методику аналізу структури та динаміки професійної підготовки?6. Як визначаються коефіцієнти навантаження та вакантності? За якими значеннями цих коефіцієнтів безробіття можна класифікувати як природне або циклічне?7. Якщо темпи зростання продуктивності праці ви-переджають динаміку ВВП, а капіталомісткість виробництва збільшується, то як це впливає на попит на робочу силу?8. Поясніть економічну сутність показників «оборот робочих місць» та «оборот робочої сили». Наведіть методику визначення цих показників. Що характеризує надлишковий оборот робочих місць? 9. Назвіть показники ефективності функціонування ринку праці. Як визначається коефіцієнт працевлаштування і яким чином він характеризує ефективність роботи служби зайнятості?10. Хто належить до прихованого ринку праці? Поясніть сутність явної та неявної форм прихованого безробіття.11. За якою методикою розраховується продуктивність праці на рівні національної економіки, частка відсоткового та вартісного приросту ВВП за рахунок продуктивності праці?12. Назвіть екстенсивний та інтенсивний чинники продуктивності праці. Які існують обмеження дії цих чин-ників?

РОЗДІЛ 11РІВЕНЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ: ІНДИКАТОРИ СТАНУ Й МЕТОДОЛОГІЯ ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ11.1. Соціально-економічні індикатори рівня життя населенняРівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвит¬ку країни.Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:• зіставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми роками;• зіставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;• зіставлення з іншими країнами.Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати як узагальнюючі, що відображують сумарне споживання і можливості такого споживання, та як відносні, що характеризують окремі сторони добробуту населення. Типовими узагальнюючими показниками є рівень і динаміка номінальних та реальних доходів населення, загальний обсяг споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає у тому, що вони від-ображують не тільки абсолютні зміни в рівні життя населення, а та¬кож і відносну динаміку в розрахунку на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тис. жителів. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі: споживання основних продуктів харчування, інших споживчих товарів, забезпеченість послугами охорони здоров’я, освіти, транспортними, житлово-комунальними тощо на душу населення, сім’ю, тисячу або 10 тис. жителів.До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення належать:1) обсяг реального ВВП на душу населення;2) грошові доходи та витрати населення;3) реальна заробітна плата;4) споживання основних продуктів харчування на душу населення;5) природний приріст населення та середня тривалість життя;6) частка витрат бюджету на розвиток соціальної сфери;7) використання вільного часу.Рівень реального ВВП на душу населення в країні дозволяє робити зіставлення з іншими країнами та виявити, до високо- чи слаборозвинутих країн вона належить. Якщо країна за цим показ-ником належить до слаборозвинутих і в ній висока частка населення пенсійного віку, то це ускладнює проблему фінансування соціальних виплат зазначеної категорії населення.Грошові доходи і витрати населення відображуються у відповідному балансі та аналізуються за своєю структурою і динамікою по роках. Доходи, як правило, визначаються сумою грошових коштів, одержаних за певний проміжок часу. Основою доходів населення є грошові доходи у вигляді заробітної плати; від власності — доходи фізичних осіб—суб’єктів підприємницької діяльності; відсотків по внесках; соціальних трансфертів. Доходи у матеріальній формі для аналізу і зіставлень переводяться у вартісну.Вирізняють номінальні та реальні доходи населення. Номіналь¬ні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну споживчих цін і тарифів, а також витрати на податки та інші обов’язкові платежі і спрямовуються на особисте споживання і заощадження.Оскільки зіставлення в динаміці можливі тільки за реальними показниками, значення номінальних доходів переводяться у реаль¬ні за допомогою індексу споживчих цін (CPI) — індексу Ласпейреса. Останній називають також індексом вартості життя, тому що він характеризує вплив коливання споживчих цін на рівень життя населення і розраховується за коливанням цін певного фіксованого набору товарів і послуг, що споживає середній житель країни. Підвищення цін призводить до погіршання структури та якості споживання населення. Тому в деяких країнах ставки заробітної плати прив’язують до зміни індексів вартості життя.Заробітну плату також вирізняють як номінальну та реальну. Купівельну спроможність населення характеризує реальна заробітна плата, яка визначається співвідношенням номінальної, змен¬шеної на особисті податки і обов’язкові платежі, та індексу споживчих цін: (11.1)де Wр, Wн — реальна та номінальна зарплата; Тр — особисті податки; Поб — платежі обов’язкові; СРІ — індекс споживчих цін — індекс Ласпейреса.Низький платоспроможний попит населення на вітчизняні товари, який визначається реальною заробітною платою, є однією з причин стагнації. Його пожвавлення розглядається як стимулюючий чинник щодо відновлення економічного зростання.Оскільки між реальною заробітною платою та інфляцією існує обернена залежність, то за умови зростання номінальної заробітної плати темпами, нижчими за темпи інфляції, реальна заробітна плата зменшуватиметься.Аналізу також підлягає диференціація доходів населення за показниками:1) коефіцієнт фондів характеризує, у скільки разів доходи 10 % найбагатшого населення перевищують доходи 10 % найбідніших;2) децільний коефіцієнт диференціації показує, у скільки разів мінімальний дохід 10 % найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний дохід 10 % найменш забезпечених.В економіках перехідного періоду відзначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжується зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів крім заробітної плати може бути ще й приватна власність. Існує також диференціація в доходах між регіонами, галузями, підприємствами різних форми власності. Рис. 11.1. Крива ЛоренцаГрафічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца (рис. 11.1). Бісектриса ОС характеризує абсолютну рівність у доходах, коли певний відсоток сімей одержує такий самий відсоток доходу. Лінія ОАВС показує фактичний розподіл доходу, існуючу нерівність у доходах. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходу. Рівень нерівності в розподілі доходу характеризує коефіцієнт Джині (kG). Він розраховується як відношення заштрихованої площі ОАВС (рис. 11.1) до площі трикутника ОDС: (11.2)Чим значніша в суспільстві диференціація доходів, тим більше значення коефіцієнта Джині наближається до 1. За умови теоретичної абсолютної рівності в доходах коефіцієнт Джині дорівнює нулю.Для аналізу ступеня диференціації доходів визначаються межа малозабезпеченості та частка населення, що перебуває нижче за цю межу або має дохід більше середнього. Слід зазначити, що основою розвитку економіки в будь-якій країні є наявність середнього класу — великої частки економічно активного населення з пристойним (а не середнім по країні) для сучасної людини рівнем матеріального забезпечення, якого досягають власною високооплачуваною працею. Тобто у світі належність до середнього класу визначається не обсягом приватної власності, а рівнем грошових доходів та можливістю їх заробляти. У розвинутих країнах саме середній клас є опорою ринкових соціально-економічних перетворень, одним із чинників соціально-економічної та політичної стабільності суспільства. Представники середнього класу стимулюють споживчий попит, є основними платниками податків, мають досить вагомий голос у вирішенні політичних та економічних питань, усвідомлюють свої соціально-економічні інтереси та активно діють заради їх реалізації. У свою чергу, соціально-економічні перетворення повинні бути підпорядковані інтересам середнього класу.Зазначимо, що за критеріями бідності, прийнятими ООН, до категорії бідних (яких не можна відносити до середнього класу), належать ті, хто мають на проживання 1—2 долари на добу. За цими ж критеріями 50 % сімейного бюджету на харчування витрачають найбільш зубожілі верстви населення. Отже, за цими ознаками можна сказати, що в Україні середній клас лише створюється.Витрати населення визначаються як його кінцеве споживання й аналізуються за такими складовими:• обсяг та структура витрат на купівлю продуктів харчування і споживчих промислових товарів;• витрати на оплату послуг;• податки, обов’язкові платежі та добровільні внески;• приріст заощаджень у вкладах за придбання цінних па-перів.Витрати на споживання продуктів харчування та промислових товарів залежать від купівельної спроможності населення, яка визначається, як зазначалось вище, реальною заробітною платою, а також рівнем заощаджень і освіти.Для аналізу використовується показник «місткість споживчого ринку» (Ос): (11.3)де Qс — обсяг виробництва споживчих товарів; Zс — залишки товарних запасів; Mс — обсяг імпорту споживчих товарів; Xс — обсяг експорту споживчих товарів.Потенційна місткість споживчого ринку — це здатність його суб’єктів купити (спожити) товари. Реальна місткість відхиляється від потенційної, характеризує обсяг фактичної реалізації товарів і визначається особистими і суспільними потребами.Витрати на оплату послуг (охорони здоров’я, освіти, транс-портних, житлово-комунальних) значною мірою залежать від платності, пільговості або безоплатності цих послуг. Отже, розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення. У зв’язку з цим доцільно ознайомитися з показниками, які характеризують рівень розвитку соціальної сфери.Показники рівня розвитку охорони здоров’я: кількість і структура медичних закладів, кількість лікарів, рівень захворюваності — кількість днів непрацездатності, показники інвалідності та виробничого травматизму.До показників рівня розвитку освіти належать: кількість закладів освіти (дошкільних, початкових, середніх, вищих); кількість навчальних закладів за формами власності (державні, приватні, муніципальні); кількість учнів та студентів у навчальних закладах за їх видами та формами власності; матеріальна база закладів освіти; витрати на утримання дітей у дошкільних та шкіль¬них навчальних закладах.Показники рівня розвитку культури: середній термін навчання однієї особи віком від 25 років (узагальнюючий показник, прий-нятий у світовій практиці); кількість закладів культури за типами (бібліотеки, музеї, театри, кінотеатри); сума коштів, спрямованих на розвиток культури тощо.Транспортне забезпечення характеризується показниками: плата за проїзд у міському транспорті; витрати на міський транспорт. Показники забезпеченості житлом: загальна площа житлового фонду, площа на душу населення; рівень та динаміка оплати жит¬лово-комунальних послуг.Важливим результатом аналізу є виявлення частки та динаміки податків і обов’язкових платежів. За умови їх зростання змен¬шується безподатковий дохід, а це, у свою чергу, ускладнює процес заощаджень. Зростання частки витрат на обов’язкову оплату послуг не завжди свідчить про високий рівень споживання цих послуг. Таке явище може мати місце і за умови зростання різних тарифів за одночасного зменшення споживання послуг.Споживання основних продуктів харчування визначається в кілограмах на душу населення за такими видами: м’ясо та м’ясопродукти, молоко та молочні продукти, яйця (штук), риба та рибопродукти, цукор, олія, картопля, овочі та фрукти, хлібні продукти. Ці показники розраховуються в абсолютному, відсотковому співвідношенні та в динаміці. Якщо виявляється постійне зниження рівня споживання основних продуктів харчування, то це вказує на його неповноцінність та незбалансованість. Крім того, за міжнародними стандартами витрати на харчування в обсязі 50 % від доходів сім’ї та вище свідчать про низький рівень життя в країні.Розрахунки природного приросту населення дозволяють виявити його позитивну або негативну динаміку. Якщо цей показник зростає, то це означає, що в країні має місце перевищення народжуваності над смертністю, тривалість життя висока. Але може виникнути і несприятливий процес депопуляції, який супроводжується, як правило, низьким показником середньої тривалості життя і свідчить про те, що внаслідок постійного перевищення смертності над народжуваністю природний пріріст населення знижується.Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки цих витрат, особливо на охорону здоров’я та освіту, відкидає країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад. Коливання у темпах зміни кількості населення з вищою освітою впливає і на ринок праці, на якому коливатиметься пропозиція робочої сили та змінюватиметься її якість.Використання вільного часу характеризується показниками: кількість закладів відпочинку, туризму, спорту; вартість путівок до туристичних, санаторно-курортних закладів; витрати на екскурсійне, культурно-масове обслуговування.Крім зазначених показників за рекомендаціями ООН рівень життя характеризується показниками стану здоров’я нації, рівня освіти населення, зайнятості, житлових умов, соціального забезпечення тощо.11.2. Методологія визначення індексу людського розвиткуІснують спроби розробити узагальнюючий показник рівня життя населення — індекс людського розвитку (ІЛР). Людський розвиток — це безперервний процес розширення можливостей вибору, які постійно змінюються. Серед різних можливостей вибору визначальними вважаються довге і здорове життя, здобуття освіти, доступ до засобів, що забезпечують гідний життєвий рівень. Ці три можливості є провідними для людського розвитку, всі інші підпорядковуються їм, є другорядними відносно них. Отже, рівень доходу виявляється важливою, але не єдиною складовою людського розвитку, і метою останнього є не лише постійне зростання доходів, а також збалансування зростаючих можливостей людини з використанням цих можливостей у різних сферах діяльності.Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три показники: ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень освіти населення старше 25 років. Ці показники по країні зіставляються з максимальними у світі анало¬гічними показниками.Індекс людського розвитку (ІЛР) є простим середньоарифметичним індексів реального ВВП на душу населення (ІВВП/Н), досяг¬нутого рівня освіти (Іосв) та середньої тривалості життя (Ітр.ж): (11.4)Під час розрахунків індексу людського розвитку визначається також гендерний показник, який враховує соціально-економічну нерівність у становищі чоловіків і жінок у країні. Це так звані ген¬дерні відмінності. Якщо така нерівність має місце, то розрахунки зазначених вище індексів здійснюються окремо для чоловіків і жінок, що приводить до зниження індексу гендерного розвитку (ІГР) порівняно з індексом людського розвитку (ІГР ? ІЛР). Якщо ж відмічається гендерна рівність, то ці індекси майже однакові.Фахівці Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ та Державного комітету статистики запропонували національну методику визначення ІЛР. За цією методикою ІЛР охоплює дев’ять показників, які характеризують:1) демографічну ситуацію в країні та в регіонах:• кількість населення; міське, сільське населення;• природний щорічний приріст (скорочення) населення;• очікувану тривалість життя при народженні;• індекс очікуваної тривалості життя;• демографічне навантаження населення працездатного віку (%) — це відношення кількості населення у віці 0—15 років та пенсійного віку до населення у працездатному віці;• інше;2) стан ринку праці:• рівень зайнятості та безробіття;• жіночу робочу силу;• частку безробітних жінок;• середню заробітну плату жінок у відсотках до зарплати чоловіків (у держсекторі);• інше;3) рівень життя населення:• ВВП на душу населення;• індекс споживчих цін;• децильний коефіцієнт диференціації доходів;• кількість куплених радіоприймачів, телевізорів на 1000 жителів;• кількість телефонів на 100 помешкань;• інше;4) житлові умови:• загальну площу житлового фонду;• житлову площу на душу населення;• рівень та динаміка оплати житлово-комунальних послуг;• інше;5) охорону здоров’я та рівень здоров’я населення:• державні витрати на охорону здоров’я у відсотках до ВВП;• кількість населення в розрахунку на одного лікаря;• материнську смертність на 1000 живонароджених;• споживання алкогольних та тютюнових виробів на душу населення;• інше;6) рівень освіти:• державні витрати на освіту у відсотках до ВВП;• рівень грамотності дорослого населення;• індекс досягнутого рівня освіти — середньої, неповної вищої, вищої;• сукупну частку учнів — частку осіб, які навчаються у закладах освіти серед населення відповідної вікової групи;• приймання до вищої школи (у т. ч. на стаціонар) — частка осіб, які вступили до вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації (І—ІV) серед населення віком 15—18 років;• інше;7) соціальне середовище:• щорічне відвідування закладів культури та мистецтва на одного жителя;• разовий тираж газет на 100 жителів;• видання книжок (одиниць на 100 тис. населення);• криміногенну ситуацію: кількість осіб, які загинули внаслідок злочинів; частка підлітків серед злочинців; злочинність, пов’язана з наркотичними засобами (на 100 тис. населення); самогубства на 100 тис. населення;• інше;8) фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток;9) екологічну ситуацію:• викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище;• інше.Крім індексу людського розвитку, в практиці аналізу застосовують поняття добробуту, компонентами якого є: незалежна демократична держава; високий рівень освіти, охорони здоров’я, розвитку науки; інтелектуалізація праці; доступні ціни; високопродуктивна праця та її висока оплата; нормальні житлові умови; забезпечення культурних потреб; чисте довкілля. Добробут має нижчу та вищу межі. Нижчий рівень добробуту характеризується достатнім забезпеченням населення матеріальними благами й послугами. На вищому рівні на перше місце виходять духовні блага, наука, культура.11.3. Прожитковий мінімумПрожитковий мінімум визначається вартістю так званого споживчого кошика. Останній розраховується виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших благ та послуг. Такі нормативи споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат 10 % найменш забезпечених верств населення.У світовій практиці застосовують нормативний та статистичний методи розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод заснований на науково обґрунтованих нормативах мінімаль¬ного споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний метод ґрунтується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ.Прожитковий мінімум доповнюється показниками фізіологічного та соціального мінімуму, які визначають його верхню і ниж¬ню межі. Фізіологічний мінімум орієнтований тільки на задоволення фізіологічних потреб людини. Соціальний мінімум, або показник мінімального достатку, крім мінімальних норм задоволення фізіологічних потреб включає також мінімальні духовні та соціальні потреби, отже, задовольняє більш високий рівень потреб сім’ї. Мінімальний споживчий бюджет, який забезпечує основні фізіологічні та соціально-культурні потреби людини на суспільно-необхідному рівні, окреслює верхню межу малозабезпе¬ченості або прожиткового мінімуму. Нижня межа малозабезпеченості означає можливість задоволення лише необхідних фізіологічних потреб (збігається з фізіологічним мінімумом).Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись у розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою ЄЕТ (Європейське економічне товариство) до низькооплачуваних відносяться ті, чия заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього рівня в країні.Крім визначення прожиткового мінімуму до аналізу входить встановлення рівня маргінальності — частки населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, тобто тих, хто перебуває за межею бідності. Рівень маргінальності розглядається як потенційна база міжгалузевого переливу робочої сили та міграційних процесів.Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: високим рівнем безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати. Але крім безпосередніх причин бідності науков¬ці розглядають також інші причини. Це, зокрема, несправедливий розподіл доходів, суттєва диференціація доходів по окремих групах населення, значне скорочення попиту на вітчизняні товари, спад виробництва внаслідок низької конкурентоспроможності продукції, зростання тінізації економіки, значна міжгалузева диференціація заробітної плати .Основним методом визначення межі бідності є статистичний. Межа бідності в країнах ЄЕТ становить приблизно 50 % від серед¬нього доходу на одну людину, або до бідних відносять 10 % населення з найнижчим рівнем доходу.ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності :• коротка тривалість життя;• низька професійно-освітня підготовка;• відсутність необхідної бази для нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;• ізольованість від суспільного життя.Методика аналізу показників бідності включає три етапи:• визначення масштабів бідності в країні;• розрахунки ступеня розшарування серед бідного населення;• оцінка показників бідності в регіонах.Ці розрахунки здійснюються за даними Держкомстату. На скільки треба збільшити доходи, щоби підняти рівень життя тих, хто перебуває за межею бідності, показує показник дефіциту доходів. Його розраховують у відсотках до ВВП [5, с. 102].В Указі Президента України «Про стратегію подолання біднос¬ті» від 15 серпня 2001 р. визначені основні поняття, які використовуються під час аналізу рівня бідності населення: бідність, межа бідності, рівень бідності, глибина бідності, крайня форма бідності, опікуваний державою дохід. Так, межа бідності характе¬ризується рівнем доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб людини. Рівень бідності означає частку сімей, у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності. Глибина бідності вимірюється відхиленням величини доходів від визначеної межі бідності. Верстви населення, які перебувають нижче межі прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту.В умовах високої інфляції необхідно співвідносити фіксовані доходи населення та зростання індексу вартості життя. Для цього існують три способи:• адаптація (пристосування до умов);• компенсація;• індексація (найбільш поширений спосіб).Вирізняють очікувану та ретроспективну індексацію доходів населення. Очікувана індексація передбачає підвищення доходів з урахуванням прогнозованого зростання цін. Ретроспетивна індексація здійснюється відповідно до зростання цін за минулий період. У світовій практиці більш поширена ретроспективна індексація, яка здійснюється через фіксовані проміжки часу (3—6 місяців) або за шкалою заробітної плати автоматично зі зміною цін. Але в будь-якому разі доходи індексуються тільки тоді, коли відбувається лише інфляційне зростання цін, загальноприйнято — споживчих.Загалом середній рівень компенсації втрат від інфляції зазвичай становить 40—50 %, що певною мірою стимулює подальшу інфляцію.РЕЗЮМЕ1. Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.2. Вирізняють узагальнюючі та відносні соціально-економічні показники рівня життя населення. Узагальнюючі показники характеризують як абсолютні, так і відносні зміни в рівні життя населення. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі.3. Рівень реального ВВП на душу населення дозволяє робити зіставлення з іншими країнами та виявляти, до високо- чи слаборозвинутих країн вона належить.4. Грошові доходи та витрати населення аналізуються за своєю структурою та динамікою по роках. Доходи визначаються сумою грошових коштів, одержаних за певний проміжок часу, і складаються в основному із заробітної плати. Витрати визначаються як кінцеве споживання населення.5. Вирізняють номінальні та реальні доходи населення. Номінальні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну цін і тарифів, витрати на податки. Номінальні доходи переводяться у реальні за допомогою індексу споживчих цін.6. Реальна заробітна плата характеризує купівельну спроможність населення. Низький платоспроможний попит населення на вітчизняні товари є однією з причин стагнації економіки.7. За умови зростання номінальної заробітної плати темпами, меншими за темпи інфляції, реальна заробітна плата зменшуватиметься.8. В економіках перехідного періоду визначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжується зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів крім заробітної плати може бути ще й приватна власність.9. Графічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца. Рівень нерівності в розподілі доходу харак¬теризує коефіцієнт Джині.10. Основою розвитку економіки є наявність середнього класу. Належність до середнього класу визначається рівнем грошових доходів та можливістю їх заробляти. Середній клас стимулює споживчий попит, є основним платником податків, є опорою ринкових соціально-економічних перетворень.11. Витрати на оплату послуг значно залежать від платності, пільговості, безоплатності цих послуг. Тому розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення.12. За міжнародними стандартами витрати на харчування в обсязі 50 % від доходів сім’ї та вище свідчать про низький рівень життя в країні.13. Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки цих витрат, особливо на охорону здоров’я та освіту, відкидає країну за рів¬нем інтелектуального потенціалу далеко назад.14. Узагальнюючим показником рівня життя населення є індекс людського розвитку. Провідними для людського розвитку є матеріальна можливість забезпечити гідний життєвий рівень, довге і здорове життя, здобуття освіти. Ці три можливості враховуються для визначення ІЛР за методикою ООН.15. Гендерний показник враховує соціально-економічну нерівність у становищі чоловіків та жінок у країні. Це так звані гендерні відмінності.16. Добробут має нижчу та вищу межі. Нижчий рівень добробуту характеризується достатнім забезпеченням населення матеріальними благами й послугами. На вищому рівні на перше місце виходять духовні блага, наука, культура.17. Прожитковий мінімум визначається вартістю споживчого кошика. Існують нормативний та статистичний методи його розрахунку.18. Прожитковий мінімум доповнюється показниками фізіологічного та соціального мінімуму, які визначають його верхню і нижню межі. Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижча за офіційно визначений прожитковий мінімум.19. Рівень маргінальності характеризує частку тих, хто перебуває за межею бідності, і розглядається як потенційна база для міжгалузевого переливу робочої сили та міграційних процесів.20. Межа бідності в країні ЄЕТ становить приблизно 50 % від середнього доходу на одну людину, або до бідних відносять 10 % населення з нижчим рівнем доходу.21. Верстви населення, які перебувають нижче межі прожиткового мінімуму, потребують соціального захисту. Загалом серед¬ній рівень компенсації втрат від інфляції становить 40—50 %.

• Бідність • Верхня межа малозабезпеченості• Вищий рівень добробуту• Гендерний показник• Глибина бідності• Депопуляція• Дефіцит доходів• Децильний коефіцієнт диференціації доходів• Місткість споживчого ринку• Індекс людського розвитку• Коефіцієнт Джині• Коефіцієнт фондів• Крайня форма бідності• Крива Лоренца• Лібералізація цін • Людський розвиток• Межа бідності• Нижній рівень добробуту• Нижня межа малозабезпеченості• Номінальні доходи• Номінальна заробітна плата• Опікуваний державою дохід• Потенційна місткість споживчого ринку• Реальна заробітна плата• Реальна місткість споживчого ринку• Реальні доходи• Рівень бідності• Рівень життя населення• Рівень маргінальності• Стагнація

1. Поясніть, у чому полягає особливість узагальнюючих і відносних показників рівня життя населення.2. Назвіть основні соціально-економічні індикатори рівня життя населення.3. Які існують основні компоненти грошових доходів населення?4. У чому полягає різниця між номінальними і реальними доходами? Що характеризує індекс вартості життя?5. Поясніть, чому низький платоспроможний попит населення може спричинити стагнацію в економіці? Який механізм впливу споживчого попиту на відновлення економічного зростання?6. Яка причина різкої поляризації доходів населення в економіках перехідного періоду?7. Поясніть, як змінюватиметься реальна заробітна плата за умови зростання номінальної заробітної плати темпами, нижчими за темпи інфляції.8. Поясніть основні причини бідності в країні. Які чинни¬ки можна розглядати як другорядні у виникненні бідності?9. Поясніть економічну сутність кривої Лоренца. Як змінюється коефіцієнт Джині за умови високої диференціації доходів у суспільстві?10. Охарактеризуйте середній клас. Чому важливою для соціально-економічної та політичної стабільності є наявність середнього класу? Якими ознаками визначається належність громадян до середнього класу?11. Поясніть економічну сутність потенційної та реальної місткості споживчого ринку.12. Яким чином коливання у темпах зміни кількості населення з вищою освітою впливає на ринок праці?13. Поясніть, що означає показник «індекс людського розвитку». Які існують провідні складові людського розвитку?14. Наведіть методику визначення індексу людського розвитку за рекомендацією ООН.15. Які відмінності між індексами гендерного та людського розвитку? За яких умов ці індекси збігаються, а коли вони різні?16. Поясніть сутність нормативного та статистичного методів розрахунку прожиткового мінімуму.17. У чому різниця між поняттями «фізіологічний» та «соціальний» мінімум?18. Що характеризує рівень маргінальності? Чому він впливає на міграційні процеси?19. Поясніть сутність методів очікуваної та ретроспективної індексації доходів населення. Який метод більш поширений у світовій практиці?