Аналіз національної економіки

Аналіз національної економіки

ПУХТАЄВИЧ Галина Олексіївна

АНАЛІЗ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ЗМІСТ

Передмова 3Частина перша. Методологічні основи аналізу національної економіки 5Розділ 1. Роль та напрями аналізу національної економіки 51.1. Необхідність та завдання аналізу економіки 51.2. Напрями аналізу економіки 6Резюме 7Основні терміни 8Питання для самоконтролю 8Розділ 2. Методологія та методика аналізу національної економіки 82.1. Методологічні особливості аналізу національної економіки 82.2. Методи аналізу економіки 162.3. Інформаційне забезпечення моніторингу на макрорівні 22Резюме 25Основні терміни 26Питання для самоконтролю 26Частина друга. Національний товарний ринок: методологія та методика аналізу 27Розділ 3. Основні індикатори та умови функціонування товарного ринку 273.1. Макроекономічні показники стану товарного ринку 273.2. Показник чистого економічного добробуту: методологія визначення 323.3. Індекси Пааше, Ласпейреса, Фішера 353.4. Умови функціонування та рівноваги товарного ринку 39Резюме 47Основні терміни 49Питання для самоконтролю 49Розділ 4. Основні структурні співвідношення національної економіки 504.1. Основні види та показники структури економіки 504.2. Секторна структура ВВП 554.3. Методика аналізу структури ВВП на основі міжгалузе-во¬го балансу 61Резюме 68Основні терміни 69Питання для самоконтролю 69Розділ 5. Методика аналізу розвитку промисловості та сільського господарства 705.1. Аналіз розвитку промисловості 705.2. Аналіз розвитку сільського господарства 735.3. Показники ефективності виробництва 79Резюме 82Основні терміни 83Питання для самоконтролю 83Частина третя. Методологічні основи аналізу фінансового рин-ку 85Розділ 6. Грошово-кредитний ринок: показники стану та методика аналізу 856.1. Показники стану грошово-кредитного ринку 856.2. Фактор часу в оцінці грошових потоків 936.3. Рівновага грошово-кредитного ринку: визначення пропозиції грошей і попиту на них 966.4. Взаємозв’язок грошово-кредитного та товарного ринків 98Резюме 104Основні терміни 105Питання для самоконтролю 106Розділ 7. Методологія та методика аналізу фондового ринку 1077.1. Функції та структура фондового ринку 1077.2. Основні види цінних паперів 1107.3. Індекси фондового ринку 1157.4. Методика дослідження фондового ринку 121Резюме 123Основні терміни 124Питання для самоконтролю 124Розділ 8. Методика аналізу валютного ринку 1258.1. Сутність та структура валютного ринку 1258.2. Методи визначення валютного курсу 1318.3. Валютне регулювання та його вплив на макроекономічні процеси 135Резюме 140Основні терміни 142Питання для самоконтролю 142Частина четверта. Ринок праці та рівень життя населення: методологія й методика аналізу 144Розділ 9. Сутність, функції та показники ринку праці 1449.1. Загальна характеристика ринку праці 1449.2. Класифікація ринку праці 1489.3. Макроекономічні показники стану ринку праці 149Резюме 157Основні терміни 159Питання для самоконтролю 159Розділ 10. Збалансованість та ефективне функціонування ринку праці 16010.1. Умови збалансованості робочих місць та робочої сили 16010.2. Методика аналізу тенденції динаміки зайнятості 16410.3. Показники ефективного функціонування ринку праці 168Резюме 172Основні терміни 173Питання для самоконтролю 174Розділ 11. Рівень життя населення: індикатори стану й методологія їх визначення 17511.1. Соціально-економічні індикатори рівня життя населен-ня 17511.2. Методологія визначення індексу людського розвитку 18111.3. Прожитковий мінімум 183Резюме 186Основні терміни 188Питання для самоконтролю 188Частина п’ята. Інвестиційна, зовнішньоекономічна діяльність та економічна безпека 190Розділ 12. Аналіз інвестиційно-інноваційної діяльності 19012.1. Сутність та чинники інвестиційної діяльності 19012.2. Структура та методика аналізу капітальних вкладень 19312.3. Оцінка інвестиційної привабливості галузей та регіонів 20212.4. Методика аналізу інноваційної діяльності 206Резюме 209Основні терміни 210Питання для самоконтролю 210Розділ 13. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності 21113.1. Зовнішньоекономічна діяльність: сутність та показники 21113.2. Міжнародна торгівля: напрями та методика аналізу 21313.3. Платіжний баланс 21613.4. Іноземне інвестування 21913.5 Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності 222Резюме 229Основні терміни 230Питання для самоконтролю 230Розділ 14. Методологічні аспекти економічної безпеки та діагностики стану економіки 23114.1. Економічна безпека: сутність, чинники, критерії 23114.2. Методологія діагностики стану економіки 235Резюме 244Основні терміни 245Питання для самоконтролю 246Література 247Основні позначення 249

Частина

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИРОЗДІЛ 1РОЛЬ ТА НАПРЯМИ АНАЛІЗУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ1.1. Необхідність та завдання аналізу економікиНаціональна економіка є складною системою, являє со¬бою сукупність взаємозв’язаних сфер, галузей і секторів народного господарства. У сучасних умовах функціонування економіки, в процесі ринкових перетворень виникає потреба у постійному моніторингу на макрорівні, суттєво посилюється макроеконо¬мічний аспект аналізу.Аналіз національної економіки зумовлено необхідністю:• оцінки реальних ринкових перетворень;• проведення ефективної структурної політики;• створення умов і стимулів для ефективного функціонування суб’єктів ринкової економіки;• розроблення індикативних та стратегічних планів, а також прогнозування соціально-економічного розвитку;• корегування макроекономічних концепцій і розроблення нових. Розрізняють аналіз економіки ex post та ex ante. Аналіз ex post є фактично національним рахівництвом, в межах якого визначаються основні макроекономічні параметри, одержується інформація про результати функціонування економіки. Методичною основою аналізу ex post є система національного рахівництва (СНР).Аналіз ex ante дає змогу визначити закономірності формування макроекономічних параметрів, розробити пропозиції щодо пев¬них заходів регулювання та контролю, корегувати існуючі та розробляти нові макроекономічні концепції.Об’єктом аналізу економіки є всі соціально-економічні процеси, що відбуваються на макрорівні.Предметом аналізу є розробка методології та методики визначення основних показників, які характеризують стан та закономірності розвитку національної економіки.Аналіз економіки охоплює дослідження: структури і динаміки основних макроекономічних показників; стану товарного ринку та механізму його рівноваги; ринку праці та основних процесів на ньому; фінансового ринку та його основних індикаторів; темпів, чинників, потенціалу економічного зростання та ефективності структурних зрушень; основних макроекономічних процесів — інвестицій, інфляції, заощаджень тощо.Основними завданнями аналізу економіки є:• визначення тенденцій макроекономічного розвитку;• виявлення ресурсів економічного зростання у майбутньому;• корегування існуючих і розроблення нових макроекономічних концепцій;• узагальнення світового досвіду моніторингу на макрорівні;• виявлення причинно-наслідкових зв’язків в економіці, найважливіших чинників, які суттєво впливають на економічну ситуацію.Розв’язання перелічених завдань дасть змогу комплексно характеризувати макроекономічні ринки й оцінити вплив на їх становлення і розвиток різних чинників.Аналіз економіки все частіше є попереджувальним. Тобто він дає можливість передбачити найімовірніші наслідки економічних процесів і приймати рішення щодо їх корегування, оцінити можливі економічні наслідки реалізації різних варіантів прогнозів.1.2. Напрями аналізу економікиАналіз економіки на макрорівні здійснюється за такими напрямами:• аналіз матеріальних і грошових потоків у складній моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу;• основні макроекономічні показники, їх класифікація та взаємозв’язок;• аналіз основних структурних співвідношень на макрорівні: між окремими галузями і регіонами, споживанням і нагромадженням. Виявлення чинників нагромадження;• аналіз товарного ринку і секторної структури ВВП, структури ВВП за категоріями виробництва, доходів і кінцевого використання. Аналіз агрегованої моделі міжсекторних взаємозв’язків на макрорівні;• визначення макроекономічної рівноваги на товарному ринку, аналіз чинників сукупного попиту і пропозиції;• аналіз фінансового ринку: показники стану грошово-кредит-ного ринку, визначення вартості грошей, рівновага на грошово-кредитному ринку. Аналіз основних індексів фондового ринку. Аналіз валютного ринку, реального і номінального обмінних курсів, чинників, що на них впливають;• аналіз ринку праці: показники ринку праці — зайнятість, безробіття, продуктивність праці, чинники продуктивності праці. Аналіз механізму рівноваги на ринку праці;• аналіз соціальних індикаторів: реального доходу домашніх господарств, індексу людського розвитку, прожиткового мінімуму. Аналіз основних причин економічної нерівності. Необхідність соціального захисту населення;• аналіз макроекономічних процесів: інвестиційної діяльності, структури капіталовкладень, форм і чинників інвестування. Аналіз чинників заощаджень домашніх господарств. Аналіз інфляції. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності, динаміки і структури зовнішньої торгівлі;• зіставлення макроекономічних показників країни з аналогіч-ними показниками розвинутих країн, виявлення величини та при-чин відхилення.РЕЗЮМЕ1. Вирізняють аналіз економіки ex post і ex ante. Методичною основою аналізу ex post є система національного рахівництва, яка дозволяє одержати інформацію про результати функціонування економіки. Аналіз ex ante дозволяє визначити закономірності формування макроекономічних параметрів.2. Об’єктом аналізу національної економіки є всі соціально-економічні процеси, що відбуваються на макрорівні.3. Предметом аналізу економіки є розробка методології та методики визначення основних показників закономірностей економічного розвитку.4. Аналіз економіки є попереджувальним.5. Аналіз національної економіки здійснюється за напрямами: аналіз моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу, основні макроекономічні показники та структурні співвідношення, аналіз товарного, фінансового ринку та ринку праці, аналіз соціальних індикаторів та макроекономічних процесів.

• Аналіз ex post• Аналіз ex ante• Аспект• Завдання аналізу• Напрями аналізу • Національна економіка• Об’єкт аналізу• Попереджувальний аналіз• Предмет аналізу

1. У чому полягає сутність аналізу ex ante і ex post? Наведіть конкретні економічні приклади.2. Що є об’єктом і предметом аналізу національної економіки?3. Поясніть необхідність аналізу національної економіки в сучасних умовах.4. Обґрунтуйте основні напрями аналізу національної економіки.РОЗДІЛ 2МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ2.1. Методологічні особливості аналізу національної економікиМетодологія — це передумови й принципи організації пізнавальної та практичної діяльності. Аналіз макроекономічних процесів повинен відповідати певним методологічним вимогам, до яких належать:• систематичність — означає, що соціально-економічний стан країни аналізується щорічно, а також доповнюється аналізом піврічних та квартальних підсумків;• системність — означає підпорядкування рішень локальних завдань рішенням загальних проблем для всієї системи в цілому;• комплексність — означає, що аналіз економіки на макро-рівні охоплює всі фази розширеного відтворення, всі зв’язки і про¬порції в економіці.Методологічною особливістю аналізу економіки на макрорівні є оперування агрегованими економічними категоріями. За умов макроекономічного підходу вирізняють лише чотири суб’єкти й три ринки національної економіки.Суб’єктами економіки виступають:? домашні господарства;? підприємства;? держава;? закордон.Вони виявляють свою господарську діяльність на макроринках:? товарному;? ресурсному;? фінансовому.Такий високий рівень абстракції економічних досліджень призводить до часткової втрати інформації, що є очевидним недоліком макроекономічного агрегування. Проте саме завдяки агрегуванню полегшується виявлення сутності найскладніших еконо¬мічних процесів. Рис. 2.1. Схема взаємозв’язків між макроекономічними суб’єктами та ринками1 — ресурси (праця); 2 — грошові доходи; 3 — ресурси; 4 — грошові витрати; 5 — ресурси; 6 — оплата ресурсів; 7 — споживчі витрати; 8 — споживчі товари і послуги; 9 — товари і послуги; 10 — виручка від реалізації товарів і послуг; 11 — податки; 12 — соціальні трансферти; 13 — податки; 14 — дотації, субсидії, субвенції; 15 — державні закупівлі; 16 — оплата державних закупівель; 17 — заощадження; 18 — відсотки по внескам; 19 — кредити; 20 — відсотки за кредит; 21 — інвестиції; 22 — інвестиційні товари; 23 — внутрішня позика; 24 — державні цінні папери, обслуговування внутрішньої позики; 25 — зовнішня позика; 26 — обслуговування зовнішньої позики; 27 — експорт; 28 — імпорт.Основні макроекономічні зв’язки між суб’єктами та ринками наведено на рис. 2.1 у моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.Розглянемо сутність і види економічної активності кожного суб’єкта національної економіки.• Домашні господарства охоплюють, з одного боку, всіх постачальників ресурсів для підприємств і держави, а з іншого — всіх споживачів товарів і послуг. Тобто це окремі особи, сім’ї, організації некомерційного характеру — церква, дитячі будинки та будинки для людей похилого віку. Діяльність домашніх господарств спрямована на задоволення власних потреб. Вони є власниками всіх чинників виробництва, що знаходяться у приватній власності. Продаючи їх або надаючи в оренду, домашні господарства одержують свій дохід, який після сплати особистих подат¬ків розподіляють між поточним споживанням і заощадженням.Отже, домашні господарства проявляють такі види економічної активності:? створюють пропозицію чинників виробництва на ринку ресурсів;? сплачують особисті податки до державного бюджету;? споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;? заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.Таким чином, особистий дохід домашніх господарств після сплати податків, як правило, зменшується на величину заощаджень, після чого спрямовується на споживання.У реальній дійсності структуру виробництва та його обсяг визначають саме домашні господарства, формуючи споживчий попит на ринку товарів і послуг. Зміна попиту впливає і на сукупну пропозицію, а відтак і на всю сферу підприємницької діяльності.• Підприємства — це ділові господарські одиниці, фірми, тор¬гівля, транспорт, усі організаційні форми капіталу, що виробляють товари й послуги. Їх діяльність полягає у придбанні чинників виробництва, продажу виробленої продукції та послуг, відтворенні виробничої бази. У своїй діяльності підприємства керуються ринковою ціною. З урахуванням ціни вони прогнозують шанси своїх виробів і послуг на ринку й розраховують можливі доходи.Отже, видами економічної активності підприємств є:? формування попиту на чинники виробництва на ринку ресурсів;? формування сукупної пропозиції товарів і послуг на товарному ринку;? сплата податків до державного бюджету;? формування попиту на кредити на фінансовому ринку;? формування інвестиційного попиту на товарному ринку.Підприємства, на відміну від домашніх господарств, витрачають більше, ніж одержують у вигляді виручки від реалізації товарів і послуг. Це відбувається, тому що вони можуть брати кредити на фінансовому ринку і перетворювати їх в інвестиції.• Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або на пільговій основі. Специфіка господарської діяльності держави полягає в тому, що, на відміну від підприємств, держава не ставить за мету максимізацію прибутку, а намагається створити умови для підвищення продуктивності підприєм¬ницької діяльності та сприяти зростанню рівня життя населення.Держава робить державні закупівлі товарів і послуг, які вироб¬ляють підприємства, оплачує працю зайнятих у бюджетній сфері, надає дотації, субсидії, субвенції та здійснює трансфертні платежі. Всі ці витрати називають державними. Джерелом їх покриття є податки, що стягуються з домашніх господарств і підприємств. Держава здійснює також капіталовкладення з державного бюджету, впливає через Національний банк на пропозицію грошей.Отже, видами економічної активності держави є:? надання суспільних благ;? закупівля товарів і послуг на товарному ринку (формування державного замовлення);? формування попиту на чинники виробництва на ринку ресурсів;? стягнення податків;? надання трансфертів, дотацій, субсидій, субвенцій;? інвестування за рахунок державного бюджету;? вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку.Як відомо з макроекономіки, податки є вилученнями з потоку грошових доходів. Домашнім господарствам ці вилучення частково компенсуються зворотним потоком трансфертів. Тому чисті податки держави визначаються як різниця між валовими податками і трансферами: (2.1)де Т — чисті податки; Tg — валові податки; TR — трансферти.Саме трансферти разом з державними закупівлями формують державні витрати: (2.2)де Ge — державні витрати; G — державні закупівлі.Держава в моделі кругообігу (рис. 2.1) пов’язана також з фінансовим ринком. А саме — за рахунок позик на фінансовому ринку покривається дефіцит державного бюджету. Зазвичай ці позики здійснюються шляхом продажу державних цінних паперів на відкритому ринку. Сплачуючи борг за попередніми позиками, уряд бере нові позики — здійснює рефінансування.Держава суттєво впливає на процес кругообігу ресурсів через державні закупівлі, податки й зміну пропозиції грошей. Так, скорочення державної закупівлі призводить до нагромадження товар¬но-матеріальних запасів у виробників. Останні починають тоді скорочувати обсяги виробництв, що призводить до зменшення попиту на ринку ресурсів — зростання безробіття. І навпаки. Тобто уряд може стимулювати економічне зростання або стримувати його, змінюючи через державні закупки сукупний попит.Регулюючи податкові ставки, уряд також впливає на динаміку сукупного попиту. Підвищення рівня податкових ставок призводить до зменшення доходу в розпорядженні домашніх господарств і внаслідок цього — до скорочення їх споживчого попиту на товарному ринку. Виробники відповідають на це зменшенням обсягів виробництва, скороченням попиту на робочу силу. В результаті зростає безробіття. І навпаки. Впливаючи на грошову масу в обігу, уряд через Національний банк може змінювати відсоткову ставку і таким чином впливати на інвестиційні витрати підприємств, стимулюючи розширення виробництва або, навпаки, стримуючи його.Слід зауважити, що ВВП за рік більше, ніж кількість грошей в обігу, оскільки кожна грошова одиниця може бути витрачена кіль¬ка разів. Збільшення кількості грошей не приведе до збільшення доходу (ВВП), якщо гроші не будуть витрачені. Але потік доходів-витрат може зрости, якщо за умов незмінної грошової маси підвищиться швидкість обігу грошей.• Закордон охоплює економічні суб’єкти, які розташовані за межами даної країни і мають з нею господарські зв’язки. Види економічної активності закордону такі:? формування експорту-імпорту товарів і послуг на товарному ринку;? формування експорту-імпорту капіталу на фінансовому ринку;? здійснення валютних операцій.Крім перелічених специфічних видів економічної активності, кожний суб’єкт національної економіки взаємодіє з іншими через систему кредитів і позик.Підсумовуючи означене вище, підкреслимо, що для економіки в цілому діє тотожність між грошовими доходами і сукупними витратами. Але існує різниця в кругообігу ресурсів, продуктів і доходу в моделях закритої та відкритої економіки.Модель кругообігу для закритої економіки описується рівняннями, що наведені далі.• Рівняння грошового доходу: , (2.3)де Y — грошовий дохід (ВВП); С — споживання домашніх господарств; Т — чисті податки, які знаходяться у розпорядженні уряду; S — заощадження домашніх господарств на фінансовому ринку; Т + S — вилучення з кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.• Рівняння сукупних витрат в економіці: , (2.4)де Y — сукупні витрати (ВВП); С — споживчі витрати домашніх господарств; Ig — валові інвестиції підприємств; G — державна закупівля товарів і послуг. Ig + G — ін’єкції в кругообіг ресурсів, продуктів і доходу.• Справедливою є тотожність: , (2.5)або . (2.6)Модель для кругообігу відкритої економіки описується такими рівняннями.• Рівняння грошового доходу: , (2.7)де ІМ — платежі по імпорту; Т + S + ІМ — вилучення з кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.• Рівняння сукупних витрат в економіці: , (2.8)де ЕХ — платежі по експорту; Ig + G + ЕX — ін’єкції в кругообіг ресурсів, продуктів і доходу.• Для економіки в цілому справедливою є тотожність між вилученнями та ін’єкціями: , (2.9)або . (2.10)Отже, і для закритої, і для відкритої економіки існує тотожність між вилученнями та ін’єкціями, але у відкритій економіці вилучення доповнюються імпортом, а ін’єкції — експортом. Як відомо, різниця між експортом та імпортом називається чистим експортом (NX). Останній може бути додатним або від’ємним. Якщо імпорт перевищує експорт (ІМ > ЕХ; NX < 0), то різниця повинна оплачуватись або позиками на зовнішніх фінансових ринках, або шляхом продажу реальних і фінансових активів іноземцям. Реальні активи — це реальне майно в матеріальній (фонди) і нематеріальній (права, ноу-хау, ліцензії тощо) формах. Фінансові активи — ті, що перебувають у фінансовому обороті: гроші, цінні папери, довгострокові депозити, дебіторська заборгованість (заборгованість покупців продукції виробнику), внески в статутні фонди інших підприємств. Такі операції називають «чистим припливом капіталу», вони забезпечують приплив фінансових ресурсів у країну.І навпаки, якщо експорт перевищує імпорт (ЕХ > ІМ; NX > 0), то це означає, що економіка даної країни здатна надавати позики на зовнішніх фінансових ринках або купувати іноземні фінансові активи. Це призводить до відпливу капіталу або відпливу фінансових ресурсів.Далі розглянемо макроекономічні ринки. • Товарний ринок представлений сукупним товаром і сукупними послугами. На товарному ринку формуються сукупний попит і сукупна пропозиція; визначається рівновага, яка може бути досягнута в умовах різних рівней економічної активності; здійснюються структурні зрушення, які впливають на рівень ефективності функціонування всієї економічної системи; розгортаються конкурентна боротьба або процеси монополізації. Всі товари й послуги розглядаються як: засоби виробництва (інвестиційні товари), попит і пропозицію яких формують підприємства; спожив¬чі товари і послуги, попит на які формують домашні господар-ства, а пропозицію — підприємства або держава (у вигляді послуг бюджетних організацій та установ); товари і послуги у вигляді державного замовлення, попит на які формує держава, а пропозицію — підприємства. У зв’язку з тим, що всі товари й послуги на товарному ринку виступають як сукупний товар, то важливим індикатором стану товарного ринку є рівень і динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП). Крім того, на товарному ринку зникає поняття ціни кожного окремого товару або послуги. Об’єктом вивчення є загальний рівень цін та його зміна, яка характеризується дефлятором ВВП.• Ресурсний ринок взагалі є ринком чинників виробництва, до яких належать праця, земля, капітал і підприємництво. Але з усіх чинників виробництва в макроекономічному аналізі, як правило, розглядається праця.На ринку праці формується пропозиція робочої сили з боку домашніх господарств, попит на робочу силу — з боку підприємств і держави. Важливим індикатором стану ринку праці є рівень безробіття; аналізуються також структура зайнятих та безробітних за галузями, регіонами, рівні кваліфікації, міграційні процеси.Підприємництво як чинник виробництва враховується американською макроекономікою і вимірюється не кількісно, а якісно — як ділові якості людей. Що стосується капіталу як чинника виробництва, то він розглядається як процес інвестування (перетворення грошового капіталу в інвестиційні товари), який поєднує фінансовий ринок з товарним ринком через економічну діяльність підприємств, домашніх господарств та держави.• Фінансовий ринок охоплює грошово-кредитний, фондовий та валютний ринки. На грошово-кредитному ринку формуються пропозиція грошей і попит на них, визначається відсоткова ставка, попит на кредити для інвестування. На фондовому ринку формуються попит і пропозиція цінних паперів, визначаються біржові індекси, а також обсяг продажу цінних паперів. На валютному ринку формуються попит і пропозиція валют, визначаються валютні курси.На кожному макроекономічному ринку під впливом специфіч¬них для цього ринку чинників встановлюється рівновага, яка може і порушуватись. Оскільки суб’єкти ринків приймають свої рішення щодо економічної активності незалежно один від одного, то їхні дії можуть бути взаємоузгодженими лише випадково. Саме тому загальна економічна рівновага (тобто рівновага одночасно на всіх ринках) не є типовим станом ринкової економіки. Але суб’єкти ринку завжди намагаються досягти рівноваги, а аналіз економіки потребує її визначення.Досягнута на кожному ринку рівновага може бути стійкою або нестійкою. Рівновага є стійкою, коли у разі її порушення під впливом якогось екзогенного чинника ринок самостійно здатен відновити рівновагу на попередньому або новому рівні економіч-ної активності. Рівновага є нестійкою, коли після впливу екзогенного чинника вона самостійно не відновлюється.Існують три види аналізу: статичний, порівняльної статики та динамічний. Вони відрізняються врахуванням фактора часу в економічних дослідженнях. Під час статичного аналізу фіксуються значення ендогенних параметрів на певний час. Порівняль¬на статика визначає ендогенні параметри в різні моменти часу, але не аналізує процес переходу від одного рівноважного стану до іншого. Під час динамічного аналізу екзогенні та ендогенні чинники розглядаються як функції часу, досліджується процес переходу економіки від одного стану рівноваги до іншого, виявляються також причини можливого неповернення економіки в стан рівноваги після екзогенного шоку.Відтворити взаємодію макроекономічних суб’єктів одночасно на всіх ринках можливо за допомогою системи рівнянь, яка б взаємозв’язувала рівноважні значення ендогенних макроекономічних параметрів. Тому за логікою аналізу спочатку визначаються умови рівноваги на кожному з ринків окремо, а потім — одночас¬не досягнення рівноваги на всіх ринках. При цьому треба враховувати закон Вальраса: в економіці, яка складається з n взаємозв’язаних ринків, на n-му ринку завжди встановлюватиметься рівновага, якщо вона досягається на (n – 1)-му ринках.Таким чином, аналіз зазначених вище ринків національної економіки охоплює не тільки характеристику індикаторів їх стану, а також визначення умов і чинників установлення рівноваги на них.Аналізу підлягають також основні макроекономічні явища: інфляція, інвестиції, зовнішньоекономічна діяльність, рівень життя населення тощо.2.2. Методи аналізу економікиПеред тим як розглянути основні методи аналізу економіки, визначимо поняття «методика» і «метод».Методика — це сукупність способів, прийомів вивчення економічних явищ і процесів.Методи наукового дослідження застосовуються свідомо і цілеспрямовано. Вони можуть спиратись як на знання загальних, універсальних законів розвитку суспільства, так і на знання особливих, специфічних законів. Прикладами перших є перехід кількісних змін у якісні, причинність і наслідки, необхідність і випад¬ковість, можливість і дійсність тощо. На врахуванні специфічних законів будуються методи: аксіоматичний, генетичний, абстракції, синтезу, аналогії, дедукції та індукції, моделювання, спостереження, систематизації тощо.Методи наукового дослідження можна об’єднати у три групи:1) методи емпіричного дослідження;2) методи емпірико-теоретичного дослідження;3) методи теоретичного дослідження.До методів емпіричного дослідження належать:— спостереження;— порівняння;— аналогія;— вимірювання;— експеримент. • Спостереження — це систематичне, цілеспрямоване вивчення процесу за умови відсутності впливу на нього.• Порівняння — це встановлення подібностей або відмінностей явищ і процесів, виявлення в них загального.• Аналогія — подібність між поняттями, явищами, коли на основі подібності явищ за якоюсь ознакою робиться висновок про їх подібність також і за іншими ознаками.• Вимірювання — це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру.• Експеримент — це наукове спостереження досліджуваного явища з урахуванням умов його здійснення. Експеримент дозволяє багаторазово відтворювати явище або процес, якщо повторюються ці умови.До методів емпірико-теоретичного дослідження належать:— абстракція;— ототожнення;— ізолювання;— моделювання;— аналіз;— синтез;— індукція;— дедукція.• Абстракція — це відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків і виділення декількох рис, які є найважливішими для дослідження.• Ототожнення — це узагальнення типових явищ, процесів, які часто повторюються і є властивими для досліджуваного об’єкта.• Ізолювання — це виділення єдиної властивості досліджуваного об’єкта.• Моделювання — це використання моделей як засобу дослідження явищ і процесів. Модель є аналогом, подібність якого до оригіналу суттєва, а розбіжність — несуттєва.• Аналіз — це розчленування об’єкта дослідження на окремі складові.• Синтез — це возз’єднання окремих складових чи рис досліджуваного об’єкта в єдине ціле.• Індукція — це перехід від окремого, окремих чинників до узагальнення.• Дедукція — це перехід від загального до окремого, використання загальних наукових висновків під час дослідження конкрет¬них явищ.До методів теоретичного дослідження належать:— формалізація;— узагальнення та конкретизація;— аксіоматичний;— декомпозиція;— гіпотеза;— систематизація.• Формалізація — це відображення досліджуваного процесу, явища у знаковій формі, у вигляді символів.• Узагальнення — це перехід від одиничного, окремого до загального. Протилежною є конкретизація — перехід від загального до окремого, одиничного.• Аксіоматичний — це метод побудови наукової теорії, коли деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші висновки роблять на основі аксіом відповідно до певних логічних правил.• Декомпозиція — це визначення ієрархії системи, розподіл системи на підсистеми нижчого рівня, які досліджуються автономно з обов’язковим урахуванням подальшого узгодження цілей кожної підсистеми із цілями всієї системи.• Гіпотеза — це одне з можливих розв’язань проблеми, наукове припущення, яке потребує доведення, щоб стати науковою теорією.• Систематизація — це процес зведення розрізнених знань в єдину наукову систему.Конкретним виявом загальнонаукових методів є методи економічного аналізу. Основні з них:— екстраполяції;— кореляції;— факторний;— балансовий;— математичного моделювання;— експертних оцінок;— комп’ютерної обробки статистичних даних.• Екстраполяція — це метод статистичного аналізу, який дозволяє переносити тенденції та зв’язки, що склались у минулому, на поточний період та на перспективу. Протилежною дією є інтерполяція, коли виявлені тенденції та зв’язки досліджуваного періоду переносяться на минулий період, в якому ці тенденції з певних причин неможливо проаналізувати. Але для того щоб визначити тенденцію, треба дослідити по можливості найтриваліший період у минулому (бажано 10—15 років). Крім того, для визначення тенденцій минулого та перенесення їх на перспективу потрібна стабільність економіки. Для України з цих причин можливості екстраполяції дещо обмежені, оскільки за 10 років ринкових перетворень економічні тенденції та зв’язки ще чітко не визначилися.Недоліком методу екстраполяції є те, що він передбачає збереження у майбутньому пропорцій і темпів, що склались у минулому. Тому сфера його застосування обмежується, як правило, попередніми розробками різних варіантів прогнозів.• Кореляційний аналіз — це сукупність методів математичної статистики, які дозволяють встановити тісноту нефункціональних (випадкових) зв’язків між різними показниками. Залежно від кількості змінних вирізняють парну та множинну кореляцією. Кореляційний аналіз встановлює не тільки причинну залежність, а й визначає тісноту зв’язку через коефіцієнт кореляції.• Факторний аналіз дозволяє виявити фактори, які впливають на досліджувані процеси та явища, визначити окремі, найвпливовіші чинники.• Балансовий метод є найбільш доцільним для виявлення і підтримки певних кількісних зв’язків у економіці. Його сутність полягає у конкретизації економічних процесів та їх зіставленні. Балансовий метод спирається на систему балансів, кожний з яких взаємозв’язує дві групи показників — ресурсів, з виявленням їхніх джерел, та потреб за економічними формами використання. Отже, балансовий метод дозволяє проаналізувати, наскільки потреби економіки забезпечуються її можливостями.Для аналізу економіки застосовують вартісні та трудові ба-ланси. Найважливіше місце відводиться вартісним балансам, до яких належать: державний бюджет, міжгалузевий баланс, баланс грошових доходів і витрат населення. За допомогою вартісних балансів визначаються темпи економічного розвитку, галузева та регіональна структура економіки, основні макроекономічні пропорції.Баланс трудових ресурсів дозволяє проаналізувати структуру зайнятості, потребу в робочій силі.Баланси не тільки дають змогу виявити пропорції та взаємозв’язки, які вже склалися в економіці, а й обґрунтувати нові співвідношення, своєчасно виявити та ліквідувати диспропорції.• Метод економіко-математичного моделювання спирається на систему моделей: макроекономічних, галузевих, регіональних, мікрорівня. Економіко-математичні моделі є узагальнюючими і враховують усереднені показники. Математично формалізованими можуть бути як безпосередньо економічні процеси, так і цілі економічного розвитку. Економічне моделювання дає можливість виявити, як екзогенні чинники (зовнішні змінні моделі) впливають на ендогенні чинники (внутрішні змінні моделі).В аналізі макроекономічних процесів можуть застосовуватись економіко-математичні моделі:— виробничої функції;— економетричні;— відтворювальні;— міжгалузеві статичні та динамічні.Виробнича функція являє собою економіко-математичні залеж¬ності результату від ресурсів, які описуються кореляційними рівняннями. Виробнича функція може описувати лінійну залежність, але найбільш поширеними є нелінійні функції, наприклад Кобба—Дугласа, яка встановлює залежність між результатом — національним доходом або валовим внутрішнім продуктом і чинниками виробництва — працею і капіталом: , (2.11)де Y — обсяг національного доходу (або ВВП); L — витрати живої праці (вартість праці); K — витрати капіталу (вартість основних засобів); а0 — коефіцієнт, що визначає розмірність функції; а1, а2 — коефіцієнти еластичності, які вказують, як змінюється результат (Y) у разі зміни на 1 % чинників L і K.Виробничі функції включають, як правило, одне рівняння кореляції. При їх побудові не допускається одночасно включати чинники, між якими існує суттєва функціональна залежність. На практиці вони використовуються для визначення та аналізу темпів зростання, обсягів виробництва залежно від рівня розвитку чинників виробництва.Модернізація виробничих функцій здійснюється шляхом переходу від статичних до дінамичних моделей, які враховують фактор часу. Наприклад, існує модифікація функції Кобба—Дугласа з урахуванням експоненціально залежного від часу показника науково-технічного прогресу: , (2.12)де t — час, кількість років; е — основа натурального логарифма; а3 — коефіцієнт швидкості науково-технічного прогресу.Практичне застосування знаходить модель Домара—Харрода, яка пов’язує зростання виробництва (ВВП) з нормою та ефективністю нагромадження: , (2.13)де Y0, Yt — обсяг виробництва у базовому та розрахунковому роках; t — час, кількість років; n — норма нагромадження (чисте нагромадження / ВВП); b — ефективність нагромадження, капіталовіддача (? ВВП / чисте нагромадження).Іншим типом макроекономічних моделей є економетричні моделі. На відміну від виробничих функцій вони являють собою системи кореляційних рівнянь, є багатофакторними моделями.Відтворювальні моделі базуються на системі балансових рівнянь, які описують виробництво засобів виробництва, предметів споживання, потенціал розширеного відтворення. Прикладом таких моделей може бути модель Махалонобіса—Фельдмана. У ній результати розширеного відтворення залежать від розподілу інвестицій між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання з урахуванням ефективності нагромадження. Практичне застосування моделі такого типу знаходять у кількісному аналізі економічної динаміки.З метою аналізу макроекономічних пропорцій найбільш ефективно застосовуються статичні та динамічні моделі міжгалузевого балансу. Вони дають можливість урахувати та проаналізувати численні зв’язки між галузями економіки, між окремими складовими валового внутрішнього продукту.Сутність методу експертних оцінок полягає у залученні висококваліфікованих незалежних фахівців для оцінки економічних явищ і зв’язків.2.3. Інформаційне забезпечення моніторингу на макрорівніЕфективність аналізу національної економіки суттєво залежить від інформаційного забезпечення показників, які харак-теризують тенденції економічного розвитку. Аналітична робо-та інформаційно забезпечується чинною державною статистичною та бухгалтерською звітністю, наближеною до світових стандартів. У разі відсутності необхідних даних використовують результати опитувань, обстежень, які проводяться незалежними соціологічними та економічними службами й центрами. Всі показники соціально-економічного розвитку можна класифікувати як:— кількісні та якісні;— натуральні та вартісні;— абсолютні та відносні.• Кількісні показники характеризують обсяги виробництва, темпи й пропорції розширеного відтворення, тобто кількісні результати функціонування економіки.• Якісні показники характеризують умови розвитку економіки, її ефективність. За ними визначаються інтенсивне використання ресурсів, максимальні кінцеві результати на кожну одиницю останніх, розраховуються потреби економіки і можливості їх забезпечення. До якісних показників належать показники ефективного використання устаткування, сировини, паливно-енерге¬тичних ресурсів, трудових і фінансових ресурсів: фондовіддача; матеріало-, паливо-, енергомісткість; продуктивність праці; рентабельність виробництва; ефективність використання капіталовкладень.Залежно від одиниці виміру показники можуть бути натураль-ними і вартісними.• Натуральні показники є основою для визначення вартісних, за ними аналізується матеріальна структура виробництва, розроб¬ляються найважливіші матеріальні баланси. Натуральні показники кількісно і якісно характерзують у фізичних одиницях виміру створений у суспільстві продукт.• Вартісні показники характеризують результати розширеного відтворення у вартісних одиницях виміру. Динаміка економічного розвитку може визначатися лише за вартісними показниками. Останні дозволяють аналізувати галузеву та регіональну структури ВВП, здійснювати зіставлення рівня економічного розвитку країни з рівнем розвитку інших країн.• Абсолютні показниики — це показники результату, приросту в натуральному або вартісному вимірі. Вони характеризують розміри соціально-економічних явищ.• Відносні показники — це показники порівняння, ефектив-ності, темпів економічного розвитку, питомої ваги, тобто структури.Першоджерелом усіх показників, що аналізуються, є звітність підприємств. Якщо аналіз проводиться в масштабах області, то безпосереднім джерелом інформації є статистичні данні по облас¬ті. Якщо аналіз здійснюється в масштабі всієї країни, то викори-стовуються данні Державного комітету статистики України стосовно соціально-економічного розвитку.По Україні в цілому і по окремих областях усі промислові підприємства групуються:— за формою властності і відомчою підлеглістю;— галузевою належністю підприємств;— територіальною ознакою: по Україні, областях, Автономній Республіці Крим, містах Києву і Севастополю.Економічний стан країни, регіону залежить від стану окремого макроринку — товарного, праці, фінансового. Ці ринки й процеси, що на них відбуваються, характеризуються певними макроекономічними показниками — індикаторами. До найважливіших макроекономічних індикаторів належать:• по товарному ринку:— обсяг та динамика реального ВВП у цілому по країні і по окремих регіонах;— обсяг ВВП у поточних цінах (номінального) по країні і по окремих регіонах;— дефлятор ВВП;— структура ВВП по секторах, виробництву, доходах та кінцевому використанню;— галузева структура ВВП по країні в цілому і по окремих регіонах;— обсяг, динаміка, галузева та регіональна структура ЧВП, національного доходу.• по ринку праці:— кількість, статево-вікова та кваліфікаційна структура трудових ресурсів і робочої сили в цілому по країні, по регіонах і окремих галузях;— міграція робочої сили;— рівень зайнятості та безробіття;— ефективність використання робочої сили: продуктивність праці в цілому по економіці, по провідних галузях і по регіонах;— соціальний захист. • по фінансовому ринку:— структура грошової маси (грошові агрегати);— грошова пропозиція і попит на гроші;— відсоткові ставки;— коефіцієнти готівки, монетизації, доларизації;— грошово-кридитна емісія;— індекси фондового ринку;— попит і пропозиція цінних паперів;— курс національної валюти.По кожному ринку аналізуються також умови рівноваги й чинники, що впливають на відхилення від стану рівноваги.Аналізуються також показники економічної активності та стану суб’єктів економіки на макрорівні.Так, економічна активність та стан домашніх господарств характеризуються показниками:• грошових доходів та заробітної плати;• рівня та динаміки роздрібних цін;• рівня життя населення;• споживання та заощаджень;• демографічної статистики;• розвитку соціально-культурної сфери тощо.Економічна активність та стан суб’єкта ринку «підприємства» характеризуються показниками:• обсягу та динаміки виробництва;• попиту на інвестиції та їх структурою;• інноваційної діяльності;• рівня та динаміки оптових цін;• прибутковості виробничої діяльності;• попиту на робочу силу;• пропозиції товарів та послуг тощо.Економічна активність та стан суб’єкта ринку «держава» характеризуються показниками:• зведеного бюджету та його структури;• величини державної позики;• податкових ставок;• величини дотацій та субсидій;• обсягу державних закупок тощо.Економічна активність та стан суб’єкта ринку «закордон» характеризуються показниками:• зовнішньої торгівлі;• обсягу та динаміки експорту та імпорту;• структури експорту та імпорту;• валютного курсу;• стану платіжного балансу тощо.Зазначені показники дають можливість оцінити стан економіки і зробити висновки щодо майбутнього розвитку.РЕЗЮМЕ1. Методологічними вимогами до аналізу національної економіки є: систематичність, системність, комплексність.2. Методологічною особливістю аналізу економіки на макрорівні є оперування агрегованими економічними категоріями. За умови макроекономічного підходу вирізняють чотири суб’єк¬ти економіки — домашні господарства, підприємства, держава, закордон — і три ринки — товарний, фінансовий, ресурсний.3. Основні макроекономічні зв’язки між суб’єктами і ринками представлені в моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.4. Усі чотири суб’єкти національної економіки проявляють різні, специфічні для них види економічної активності.5. На процес кругообігу ресурсів суттєво впливає держава через державну закупівлю, податки та зміну пропозиції грошей. Тобто уряд може стимулювати економічне зростання або стримувати його.6. Для економіки в цілому діє тотожність між грошовими доходами і сукупними витратами. Але існує різниця в кругообігу ресурсів, продуктів і доходу в моделях закритої та відкритої економіки.7. Товарний ринок представлений сукупним товаром і сукупними послугами. Ресурсний ринок є ринком чинників виробництва, але розглядається переважно як ринок праці. Фінансовий ринок охоплює грошово-кредитний, фондовий та валютний ринки.8. На кожному з макроринків під впливом специфічних для цього ринку чинників установлюється рівновага, яка може бути стійкою і нестійкою. Тому аналіз економіки потребує визначення рівноваги. При цьому треба враховувати закон Вальраса.9. Основними методами економічного аналізу є: екстраполяція, кореляція, факторний, балансовий, математичного моделювання, експертних оцінок.10. Ефективність аналізу економіки суттєво залежить від інформаційного забезпечення показників, які характеризують тенденції економічного розвитку. Всі показники соціально-еконо¬мічного розвитку можна класифікувати як: кількісні та якісні, натуральні та вартісні, абсолютні та відносні. Аналізуються також специфічні показники — індикатори стану окремих макроринків та показники економічної активності суб’єктів економіки.

• Агреговані показники, ринки • Альтернативна вартість • Держава• Домашні господарства• Екзогенні чинники • Ендогенні чинники • Закордон• Інвестиції• Інвестиційний попит • Інвестування • Інформаційне забезпечення • Категорія • Методика • Методологія• Модель • Моніторинг • Підприємства• Прогноз • Прогнозування • Реальні активи• Статистичні показники • Фінансові активи

1. Назвіть методологічні вимоги до аналізу національної економіки та розкрийте їхню сутність.2. Які види економічної активності виявляє кожний суб’єкт ринку? Поясніть зв’язки між суб’єктами і ринками на макрорівні.3. Поясніть механізм впливу держави на процес кругообігу ресурсів, продуктів і доходу.4. Які операції називають «чистий приплив капіталу» і «чистий відплив капіталу»? Поясніть сутність понять реальних і фінансових активів.5. Охарактерізуйте сутність товарного, ресурсного та фінансового ринків у макроекономічному аналізі. Чому ресурсний ринок розглядається зазвичай як ринок праці? Поясніть структуру фінансового ринку.6. Поясніть особливості статичного, порівняльної статики та динамічного аналізу економіки.7. Наведіть визначення методології, методики та методів аналізу економіки. Як класифікуються методи наукового дослідження?8. Які показники характеризують макроринки та економічну активність різних суб’єктів ринку?

Частина

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОВАРНИЙ РИНОК: МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУРОЗДІЛ 3ОСНОВНІ ІНДИКАТОРИ ТА УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТОВАРНОГО РИНКУ3.1. Макроекономічні показники стану товарного ринкуНайважливішим макроринком є товарний. З нього починається аналіз взаємозв’язків між суб’єктами та окремими ринками на рівні національної економіки. Індикаторами його стану є макроекономічні показники (за СНР):• валовий внутрішній продукт (Gross domestic product)• валовий національний дохід (Gross national income)• чистий внутрішній продукт (Pure domestic product)• національний дохід (National incom)• особистий дохід (Personal income)• особистий дохід у розпорядженні (Personal disposable income) — ВВП (GDP);

— ВНД (GNI);

— ЧВП (PDP);— НД (NI);— ОД (PI);

— ОДР (PDI).Валовий внутрішній продукт (GDР) — показник сукупного обсягу діяльності суб’єктів господарювання, який, на відміну від валового випуску, не включає виробниче (проміжне) споживання. ВВП — це загальна ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за рік.Сучасна західна економічна теорія передбачає, що в його створенні беруть участь усі, хто отримує дохід. Але через те що частина доходів отримується в тіньовій економіці, не обліковується статистичними органами і не оподатковується, вирізняють офіційний та неофіційний валовий внутрішній продукт. Спроба статистичних органів включити певну частку неофіційного ВВП до обсягу офіційного призводить до необґрунтованого завищення податкової бази, доходів бюджету, невиконання дохідних статей бюджету.Тіньова економіка в Україні досягла такого розвитку й поширення, що в поєднанні із загальною криміналізацією суспільства почала загрожувати економічній та національній безпеці України.Обсяги тіньової економічної діяльності досягли масштабів, за яких її недооцінювання, неврахування призводять до значних помилок у визначенні макроекономічних показників, економічних і фінансових пропорцій.Сьогодні практично відсутня досить достовірна інформація щодо реальних обсягів тіньової економіки та фінансових ресурсів, що її обслуговують.За оцінками вчених, експертів, частка тіньової економіки становить понад 40 % реального ВВП (у розвинутих країнах ця величина становить 5—15 % ВВП), а обсяг капіталів, вивезених з України, досягає майже 10 млрд дол. США.Для оцінки масштабів тіньової економіки використовуються метод стійких взаємозв’язків і монетарний метод.Метод стійких взаємозв’язків враховує взаємозв’язок між обсягом реального ВВП і витратами ресурсів на одиницю ВВП, тобто енергомісткість, матеріаломісткість тощо. Обсяг ВВП розраховується як результат ділення витрачених ресурсів на нормативну ресурсомісткість. Одержаний таким методом обсяг ВВП зіставляється з офіційним ВВП. Різниця між цими величинами буде визначати обсяг тіньової економіки. Застосовуючи даний метод, треба враховувати прогресивні зміни ресурсомісткості.За монетарним методом аналізують зміну попиту на готівкові гроші, які в основному використовуються для проведення тіньових операцій. Індикатором зростання тіньової економіки є збільшення попиту на готівкові гроші.Валовий внутрішній продукт застосовується для визначення рівня і темпів економічного розвитку, продуктивності суспільної праці, рівня життя населення.Не можна завищувати або занижувати ВВП. Якщо величина ВВП занижена, то:1) буде занижена дохідна частина бюджету, що призведе до необґрунтованого зростання дефіциту бюджету;2) відбудеться недофінансування економіки, економіка не буде забезпечена потрібною грошовою масою, що призведе до затримки розрахунків між суб’єктами ринку.Таку ситуацію виправляють шляхом щоквартального корегування ВВП.Якщо величина ВВП завищена, то:1) необґрунтовано зросте грошово-кредитна емісія, що викличе інфляцію;2) будуть передбачені нереальні доходи бюджету, що призведе до збільшення незабезпечених доходами бюджетних витрат.На основі показника ВВП розраховується цілий ряд інших макро¬показників. Перший з них — валовий національний дохід (GNI), який відрізняється від ВВП на величину сальдо первинних доходів, що їх виплачено чи одержано резидентами інших країн: ;Sп.д = Dотр. – Dспл.;Sп.д ? 0; . (3.1)Оскільки сальдо первинних доходів може бути додатним або від’єм¬ним, то ВВП може перевищувати ВНД або, навпаки, бути меншим, ніж ВНД. Ситуація, коли ВВП перевищує ВНД, виникає, якщо сальдо первинних доходів є від’ємним. Це характерно для країн, що розвиваються, оскільки ці країни вимушені сплачувати доходи (відсотки, дивіденди) розвинутим країнам. І навпаки, для розвинутих країн характерним є додатне сальдо первинних доходів і ВНД перевищує ВВП.Наступним макропоказником є чистий внутрішній продукт (PDP), який за економічним змістом є різницею між ВВП та амортизацією: (3.2)де А — амортизація.Можна аналізувати структуру ЧВП за доходами й витратами: (3.3)де PDPi — чистий внутрішній продукт за доходами; T — чисті непрямі податки (податки мінус субсидії); W — заробітна плата з нарахуваннями на неї; RT — рентні доходи; INT — відсоток, який одержують власники грошового капіталу; DC — прибуток корпорацій (великих підприємств); DP — змішаний дохід (некорпоративний прибуток). (3.4)де PDPе — чистий внутрішній продукт за витратами; С — споживчі витрати; In — чисті інвестиції; G — державні закупівлі; NХ — чистий експорт.На динаміку ЧВП, таким чином, впливає динаміка ВВП та амортизації. Якщо в країні проводиться політика прискореної амортизації, активно впроваджуються нові технології, здійснюється заміна застарілих основних фондів, то все це веде до нарощування величини амортизації темпами, які перевищують темпи зміни ВВП: (3.5)де t, t – 1 — роки поточний та попередній.У такому разі динаміка ЧВП буде відставати від динаміки ВВП: (3.6)Ситуація, коли (3.7) , (3.8)свідчить про те, що економіка даної країни насичена оновленою технікою, основними фондами, які не потребують швидкої заміни і темпи амортизації уповільнюються і стабілізуються, стають меншими, ніж темпи зміни ВВП.Слід зауважити, що прискорена амортизація збільшує темпи амортизації, але не змінює капіталомісткість виробництва. Тоді як нова техніка може збільшувати капіталомісткість, якщо її вартість зростає темпами вищими, ніж її продуктивність. Національний дохід (NI) — це сукупний чистий дохід в економіці, який отримують власники чинників виробництва. Єдиним компонентом ЧВП, який не відбиває поточний внесок економічних ресурсів, є чисті непрямі податки (Т). Тому національний дохід визначається за доходами і має структуру: (3.9)Особистий дохід (РІ) — це отриманий дохід. Частку заробленого працею доходу, а саме: внески на соціальне страхування, податки на прибуток підприємств, нерозподілений прибуток підприємств — домогосподарства фактично не одержують. Але домашні господарства одержують трансфертні платежі (TR), які не є результатом праці. Отже, ососбистий дохід має структуру: або (3.10)де Wn — заробітна плата без нарахувань на неї; DV — дивіденди власникам акцій; TR — соціальні трансферти.Особистий дохід у розпорядженні (PDI) — це дохід після сплати особистих податків. Домашні господарства використовують його на споживання (С) та заощадження (S): (3.11) (3.12)де TP — особисті податки.Взаємозв’язок між основними макроекономічними показниками можна зобразити схематично. Рис. 3.1. Взаємозв’язок між основними макроекономічними показникамиПо кожному з макроекономічних показників (наприклад по ВВП) аналізуються:• абсолютний приріст (3.13)• темпи зростання відносно попереднього року (3.14)або темпи зростання відносно базового року (3.15)• темпи приросту: (3.16)Аналіз динаміки ВВП та інших макроекономічних показників у цілому та в розрізі їх складових дозволяє зробити висновки щодо економічного зростання, стагнації або спаду. Причому окремі складові ВВП змінюються різними темпами з різною тенденцією. А це, у свою чергу, зумовлює структурні зрушення в економіці.Аналіз охоплює також розрахунки ВВП, національного доходу, особистого доходу на душу населення. Це дозволяє визначити рівень життя і зробити зіставлення цього показника по різних країнах.Наприклад, в Україні ВВП на душу населення приблизно в 9 разів менший, ніж у США. Це дає підстави для формування рекомендацій щодо податкової політики. Якщо в США податкова політика орієнтується на пріоритет оподаткування фізичних осіб, то для України такий підхід не є виправданим.3.2. Показник чистого економічного добробуту: методологія визначенняВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров’я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене з таких причин:1) ВВП включає вартісну оцінку негативних чинників, пов’язаних з виробництвом кінцевої продукції (наприклад, забруднення навколишнього середовища). Тому для оцінки добробуту від вартості ВВП треба віднімати вартість соціальних збитків від забруднення навколишнього середовища або від інших негативних чинників;2) добробут (рівень життя) також залежить не тільки від обсягу ВВП на душу населення, а й від рівня цін;3) показник ВВП на душу населення не враховує ступінь нерів¬ності в доходах у країні, а тому перекручує справжній рівень економічного добробуту;4) ВВП не включає вартість неринкових операцій, які водночас є економічно доцільними;5) на добробут впливає зміна якості товарів, збільшення вільного часу тощо, але все це не відображується у ВВП.Саме тому американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 р. здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності — споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:• спочатку від величини валового національного продукту віднімались валові івестиції (амортизація та чисті інвестиції);• одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;• у результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:— послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів дов¬гострокового користування);— вільного часу;— праці домогосподарок.Ці три компоненти є чинниками добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно;• одержаний результат зменшувався на величину збитків від забруднення навколишнього середовища, урбанізації тощо.У 1971 р. в Японії також почались дослідження щодо розрахунку показника ЧЕД. Японський показник ЧЕД включає дев’ять компонентів:• державне споживання;• особисте споживання;• послуги державного капіталу;• послуги споживчого капіталу;• вільний час;• неринкова діяльність — праця домогосподарок;• природоохоронні витрати;• збитки від забруднення середовища;• збитки від урбанізації.Перший, другий і четвертий компоненти мають статистичну оцінку. Компоненти третій—дев’ятий у СНР не розраховуються і тому мають умовну грошову оцінку. Зазначимо, що компоненти 7, 8, 9 характеризують від’ємний добробут, або вартісну оцінку соціальних збитків.Економічний зміст і методи розрахунку складових ЧЕД такі.1. Державне споживання охоплює тільки витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, тобто ті, що безпосередньо впливають на добробут.2. Особисте споживання — головний компонент ЧЕД — визначається відніманням від особистого споживання у складі ВВП витрат на споживчі товари довгострокового споживання і на транспортні поїздки в межах міста.3. До послуг державного капіталу належать послуги, які надають навчальні, лікувальні, культурно-побутові державні установи, а також державні житлові фонди. Для визначення величини цих послуг здійснюється інвентарна оцінка основних фондів, визначається строк їх використання та річна сума амортизації.4. Послуги споживчого капіталу включають витрати на придбання товарів довгострокового користування, які є в статистиці національного доходу.5. Значення вільного часу зростає з підвищенням рівня доходів. Його умовна оцінка можлива через середню заробітну плату і визначається як добуток ціни одиниці вільного часу на душу населення на середню кільксть вільного часу за рік і на кількість працездатного населення.6. Неринкова діяльність (праця домогосподарок) є продуктивною і впливає на добробут. Умовна вартісна оцінка цієї діяльності здійснюється через середню заробітну плату жінок.7. Природоохоронні витрати оцінюються умовно виходячи з вартості фондів державного і приватного секторів, призначених для охорони навколишнього середовища (наприклад, водопровідна мережа, очисне устаткування, утилізація відходів тощо), строку їх служби та норм амортизації. Ці витрати включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.8. Збитки від забруднення навколишнього середовища виникають, тому що природоохоронні заходи не завжди ефективні. Вартісна умовна оцінка збитків здійснюється через річні витрати на те, щоб утримати забруднення довкілля на рівні припустимих санітарних норм. Ці витрати, як і попередні, включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.9. Збитки від урбанізації враховують збитки від дорожньо-транспортних пригод і погіршення умов поїздок на роботу і назад. Збитки від дорожньо-транспортних пригод умовно оцінюються як добуток грошової компенсації по страхуванню на кількість постраждалих. Збитки від погіршення умов поїздок на роботу і назад підраховуються як добуток середньогодинної заробітної плати на кількість часу, що перевищує 30 хвилин і витрачається на поїздки. Ці збитки також включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД — зрости. Це відбувається, коли:а) зниження темпів зростання ВВП супровождується певний час зростанням реального споживання;б) збільшується вільний час;в) зростає неринкова діяльність;г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.Перша ситуація потребує окремих пояснень. Якщо за умов зниження темпів ВВП частка чистих інвестицій скоротилась біль¬ше, ніж частка споживання, то це означає, що прибутки підприємств теж скоротились більше, ніж заробітна плата. Тому падіння темпів зростання ВВП певний час супроводжується зростанням споживання. Але таке економічне явище підриває майбутнє зростання того ж споживання, не може зберігатися тривалий час. І навпаки, якщо частка чистих інвестицій зростає, динаміка споживання відстає від темпів зростання ВВП і ЧЕД відстає в темпах зростання від ВВП.3.3. Індекси Пааше, Ласпейреса, ФішераРозрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення реаль¬ної динаміки виробництва: (3.17)де GDPНt — номінальний ВВП в поточному році t; Pit — ціна i-го товару або послуги в поточному році t; Qit — обсяг виробництва i-го товару або послуги в поточному році t.Для всієї економіки (3.18)Отже, номінальний ВВП залежить від двох чинників:— динаміки цін;— динаміки виробництва товарів і послуг.Тому номінальний ВВП у періоді t можна визначити за такою формулою: (3.19)де IPt — індекс зміни цін у періоді t; IQt — індекс зміни реального ВВП у періоді t. Реальний ВВП вимірюється в цінах базового року, тобто в незмінних цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва: (3.20)де GDPPt — реальний ВВП у році t; Pi0 — ціна i-го товару або послуги в базовому році; Qit — обсяг виробництва i-го товару або послуги в поточному році t.Для всієї економіки (3.21)Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.Відношення номінального ВВП до реального показує, як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше: (3.22)де IPt — індекс цін.Звідси (3.23)Тоді (3.24)Якщо треба визначити номінальний ВВП у періоді t, то з наведених вище співвідношень знаходимо: (3.25)або (3.26) (3.27)Залежно від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється — корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється — корегується у бік зменшення.Ці процеси можна пояснити інакше. За умов поступового зрос¬тання цін протягом певного періоду для років, що передували базовому, ціни були нижчими порівняно з роками після базового. Тому для попередніх років показник номінального ВВП треба скорегувати на вищі ціни базового року — інфлювати, а для наступних після базового років показник номінального ВВП треба скорегувати на порівняно нижчі ціни базового року — дефлювати. З наведеної формули індекса Пааше (3.22) видно, що на цей індекс впливають структурні зрушення у поточному виробництві товарів і послуг (Qit), які компенсують підвищення цін на окремі товари й послуги. Тому дефлятор ВВП недооцінює зростання цін у цілому по економіці. Отже, підкреслимо, що індекс Пааше розраховується для набору товарів і послуг, що змінюється.Для фіксованого, незмінного набору споживчих товарів і послуг розраховується індекс споживчих цін (CPI), або індекс Ласпейреса. (3.28)де Qi0 — обсяг виробництва i-го товару і послуг у базовому році.Індекс Ласпейреса побудовано так, що ціна фіксованого кошика споживчіх товарів у базовому році дорівнює 100 %. Тому значення індексу показує динаміку цін товарів і послуг у поточному періоді порівняно з попереднім.Існує три основні відмінності між індексами Пааше і Ласпейреса:1) дефлятор ВВП відображає динаміку цін усіх вироблених товарів і послуг, а індекс Ласпейреса — тільки споживчих товарів і послуг, що входять до фіксованого набору;2) у дефляторі ВВП враховується зміна цін тільки на товари, які вироблені в даній країні. Оскільки у ВВП включається чистий експорт, то імпорт не входить до складу ВВП і не відображується в індексі Пааше. Але в індексі Ласпейреса зміна цін на імпорт враховується;3) найбільш суттєва розбіжність полягає у тому, що індекс Ласпейреса розраховується для фіксованого набору товарів і послуг, а індекс Пааше враховує зміну структури ВВП.В економічній теорії розглядалися позитивні сторони і недоліки кожного індексу, але явні переваги якогось з них не були визначені.Обидва індекси призначені для вимірювання вартості життя. На практиці відмінності між ними не дуже значні, обидва відображають однакову тенденцію в динаміці цін. Коли ціни на різні товари змінюються неоднаково, індекс Ласпейреса характеризує більш суттєве зростання вартості життя, ніж індекс Пааше. Це пояснюється тим, що індекс Ласпейреса (розрахований для фіксованого кошика) не може враховувати заміну дорогих товарів на дешевші. А індекс Пааше відображує можливість взаємозаміщення товарів.Існує також індекс Фішера, який визначається як середня геометрична значень індексів Ласпейреса і Пааше: (3.29)3.4. Умови функціонування та рівноваги товарного ринкуВажливою умовою функціонування товарного ринку є економічна свобода його суб’єктів. Вони повинні мати право вільно вибирати галузь виробництва, тип продукції, розпоряджатися нею, встановлювати зв’язки, вести власну фінансову політику згідно з чинним законодавством тощо. Ступінь економіч¬ної свободи, як відомо, визначається формою власності. Життєздатний розвинутий ринок вимагає наявності як приватної, так і державної власності на засоби і результати виробництва. Однак потрібна ще достатня кількість економічно незалежних суб’єк¬тів ринку, коли є можливість вибору партнера, створення конкурентного середовища. Конкуренція забезпечує (разом з іншими чинниками) ефективне функціонування товарного ринку. Конкуренція виконує ряд функцій: регулювання, розподілу, мотивації.Функція регулювання полягає в тому, що в умовах конкуренції механізм ринку гарантує переливання чинників виробництва в галузі, на продукцію яких існує найбільший попит.Функція розподілу означає, що досягнута в умовах конкуренції ринкова рівновага визначає прибутки підприємств, які в подальшому перерозподіляються між домашніми господарствами та іншими підприємствами й установами.Функція мотивації полягає в тому, що конкуренція створює для підприємств стимули щодо економії витрат, впровадження прогресивних технологій.В економічній теорії існує поняття досконалої конкуренції. Вважається, що конкуренція є досконалою, якщо жоден з продавців або покупців не в змозі суттєво вплинути на ціну товару. Досконала конкуренція досягається за таких умов:? наявність великої кількості продавців і покупців окремого товару, кожен виробник виробляє малу частку загального обсягу (не більше ніж 35 %);? однорідність товару з точки зору покупців;? відсутність вхідних бар’єрів для вступу в галузь нового виробника, існування можливості для вільного виходу з галузі. Вхід¬ними бар’єрами можуть бути: виключне право займатися даним видом діяльності (виробництво тютюну, алкогольних напоїв); юридичні бар’єри (ліцензування експорту тощо); економічні переваги великого виробництва; виробнитцво даного товару захищено патентом; високі витрати на рекламу;? повна поінформованість усіх учасників ринку про ціни та їх зміни;? раціональна поведінка всіх учасників ринку, які дбають про власні інтереси. Змова в будь-якій формі виключена.Очевидно, що досконала конкуренція в сучасній практиці зустрічається рідко. Протилежністю ринку з досконалою конкуренцією є монополізований ринок. Сила монополіста тим більша, чим вищі вхідні бар’єри в галузі і чим менше товарів-замінників даного товару. Основними проявами монополізму на товарному ринку є вимивання «дешевого» асортименту, нав’язування споживачам виробниками вигідних для себе умов поставок: обсягів, термінів, створення штучного дефіциту вироблюваної монополістами продукції. Таким чином, монополіст формує зручну й вигідну для себе структуру ринку, що руйнує, деформує ринкові відносини, а прибуток, отриманий монополістом, має інфляційний характер. На рис. 3.1 наведено графічну інтерпретацію впливу монополіста на ціни. Припустимо, що обсяг виробництва на монополізованому ринку досягає рівня ВВП1 при ціні Р1. Тоді виручка монополіста від реалізації становитиме Р1 ? ВВП1. Як відомо, на монополізованому ринку ціни є абсолютно нееластичними до попиту.

Рис. 3.1. Інфляційний вплив монополіста на ціниТому монополіст може забезпечити собі таку саму виручку від реалізації і за умови скорочення обсягів виробництва до рівня ВВП2, піднімаючи ціну до . Більш того, монополіст може, користуючись своїм монопольним стано¬вищем на ринку товарів, навіть збільшити свою виручку від реалізації за умов подальшого зростання цін і зменшення обсягів виробництва порівняно з початковим рівнем ВВП1: (3.30) (3.31)Проявом монополізації є також цінова дискримінація, коли підприємство-монополіст продає однакові товари або послуги різ¬ним покупцям за різними цінами залежно від їх платоспроможності. Цінова дискримінація виникає, якщо підприємство-монополіст контролює виробництво і ціни або може сегментувати ринок, тобто визначити окремі групи товарів з різним рівнем еластичності попиту від ціни.Однак як досконала конкуренція, так і чиста монополія є крайніми варіантами ринкових структур. Для сучасного ринку характерним є синтез конкуренції та монополії у вигляді олігополії. Олігополія являє собою таку ринкову структуру, коли в окремій галузі економіки домінують декілька великих корпорацій, які конкурують між собою. При цьому існують високі вхідні бар’єри в галузь для інших виробників. Таким чином, складається ситуація, коли зовнішня конкуренція майже відсутня, але зберігається в межах самої олігополістичної структури.Характерними рисами олігополії є:• невелика кількість підприємств у галузі. Найчастіше їх кількість не перевищує десяти. У зв’язку з цим вирізняють «жорстку» (коли на ринку даного товару панують 2—3 великі підприємства) і «розпливчасту» олігополію (коли на ринку панують 6—7 підприємств);• наявність високих вхідних бар’єрів у галузь, що пов’язано з економією, яка виникає у великих підприємств (це так званий ефект масштабу), володінням патентами, контролем за сировинними ресурсами, високими витратами на рекламу;• взаємозалежність, яка проявляється в тому, що кожне підприємство (за умови їх невеликої кількості) зобов’язано враховувати реакцію конкурентів під час формування своєї економічної політики.Саме тому держава обмежує монополізацію ринку, захищаючи конкуренцію. Для цього застосовуються різні антимонопольні заходи, в тому числі визнання дій окремих підприємств протизаконними у таких випадках:1) явна монополізація ринку, коли частка окремого виробника у загальному обсязі продажів перевищує 35 %;2) фіксування цін;3) злиття підприємств, якщо створення нового більшого підприємства веде до зниження конкуренції;4) директорати, що переплітаються, тобто забороняється бути членом ради директорів двох конкуруючих компаній;5) зв’язані контракти, коли придбання товару можливе лише за умови придбання ще й іншого товару;6) виключні контракти, коли забороняється купувати товар у конкурента даного виробника.У реальності деякі форми конкуренції впливають на монополіста: потенційна конкуренція (можливість появи в галузі нового виробника), конкуренція нововведень, з боку товарів-замінників, конкуренція з імпортними товарами.Для визначення ступеня конкуренції на товарному ринку використовується ряд індексів:— індекс Харфіндала—Хіршмана (ННІ);— коефіцієнт ринкової концентрації (CR);— ступінь (рівень) монополізації ринку (MR);— індекс монополізації ринку (IMR).Найпоширенішим є індекс Харфіндала—Хіршмана, який розраховується за такою формулою: (3.32) (3.33)де і — порядковий номер суб’єкта господарювання; n — кількість суб’єктів господарювання, які випускають конкуруючу продукцію; Чі — частка і-го підприємства у випуску цієї продукції (в частках одиниці).Нормальним, що свідчить про наявність конкуренції на ринку певного товару, вважається ННІ в межах до 0,3. Це відповідає ситуації, коли на ринку даного товару одночасно виступають не менш як чотири товаровиробники.Коефіцієнт ринкової концентрації (CR) розраховується за фор-мулою , (3.34)де і — порядковий номер суб’єкта ринку; n — кількість суб’єктів господарювання на ринку даного товару; Qі — обсяг реалізації певного товару і-м суб’єктом ринку; Q — загальний обсяг реалізації даного товару всіма суб’єктами ринку.Залежно від значення CR вирізняють:— слабоконцентрований (конкурентний) ринок: CR до 30 %;— помірноконцетрований ринок: 30 % ? CR ? 60 %;— висококонцентрований (монополізований) ринок: CR > 60 %.Показники ННІ та CR дозволяють оцінити ступінь монополізації ринку (MR). Монополізований ринок характеризують максимальні значення індексу Харфіндала—Хіршмана (ННІ ? 100 %) та коефіцієнта ринкової концентрації (CR ? 100 %). Ступінь (рівень) монополізації ринку визначається сукупною часткою монопольних підприємств за формулою (3.35)де і — порядковий номер підприємства-монополіста на ринку даного товару; n — кількість підприємств-монополістів на ринку даного товару; Чмі — частка (в частках одиниці) і-го підприємства-монополіста в обсязі реалізації даного товару.З метою аналізу тенденцій розвитку конкуренції протягом періоду більше року можна використовувати індекс монополізації (IMR) (3.36)де Чмі — частка (у %) і-го підприємства-монополіста в обсязі реалізації даного товару на початок періоду дослідження; Чмj — частка (у %) j-го підприємства-монополіста в обсязі реалізації даного товару на кінець періоду досліджування (може бути через декілька років); n — кількість підприємств-монополістів на ринку даного товару на початок періоду дослідження; К — кількість підприємств-монопо¬лістів на ринку даного товару на кінець періоду дослідження.Якщо IMR < 0 — відбувається монополізація ринку;IMR > 0 — відбувається демонополізація ринку;IMR = 0 — рівень монополізації ринку залишиться незмінним.Після оцінки ступеня конкуренції одержані висновки можуть бути використані органами державної влади для розроблення конкретних заходів щодо демонополізації, сприяння розвитку конкуренції.Конкуренція відіграє важливу роль у становленні рівноваги на товарному ринку. Конкурентна боротьба примушує виробників шукати шляхи зниження собівартості своєї продукції з метою максимізації прибутків і таким чином стимулює впровадження ресурсозберігаючих технологій, безперервного науково-технічного прогресу.Рівновага на товарному ринку досягається, коли сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції (модель «АD — AS»), коли інвестиції дорівнюють заощадженням (модель «вилучення — ін’єкції»), коли сукупні витрати національної економіки дорівнюють ВВП (модель «витрати — випуск»). Макроекономічна тео¬рія вивчає побудову цих моделей. Але для аналізу національної економіки важливо звернути увагу на певні особливості досягнення рівноваги на товарному ринку.Як відомо, існують цінові та нецінові чинники сукупного попиту (AD). Зупинимося на цінових: ефект відсоткової ставки, ефект багатства, ефект імпортної закупівлі. Аналізуючи ці ефекти, слід підкреслити, що ефект відсоткової ставки впливає на сукупний попит через зміну насамперед попиту на інвестиційні товари, для оплати яких потрібно брати гроші в кредит. Це змінює попит на інвестиції, підприємства реагують зміною обсягів виробництва, джерелом розширення якого є інвестиції. Наприклад, зменшення виробництва призводить до скорочення попиту на робочу силу, зростає безробіття, зменшуються доходи домашніх господарств, що впливає на зменшення споживчого попиту. Отже, ефект відсоткової ставки діє через інвестиційний попит на споживчий, разом ці два попити становлять більшу частку сукупного попиту і тому зумовлюють його зміну. І навпаки, ефект багатства викликає спочатку зміну споживчого попиту домашніх господарств, а значить, і зміну заощаджень. Внаслідок цього змінюється інвестиційний попит, а також весь сукупний попит.Графічну інтерпретацію моделей рівноваги товарного ринку «АD — AS» показано на рис. 3.2. Відповідно до макроекономічної теорії рівновага на товарному ринку досягається в точці перетину сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS), визначаючи рівноважний ВВПЕ та рівноважну ціну РЕ. Відомо, що сукупний попит обернено, а сукупна пропозиція прямо залежать від ціни. Рис. 3.2. Модель рівноваги товарного ринку «AD — AS» Рис. 3.3. Модель рівноваги товарного ринку «AD — AS» в умовах монополізації ринкуАле в умовах монополізації товарного ринку виникає інша — обернена — залежність скупної пропозиції від ціни (див. рис. 3.3). Така ситуація є парадоксом моделі рівноваги «AD — AS». У цьому випадку сукупна пропозиція (AS) перетинається із сукупним попитом (AD) у точці Е?, визначаючи небагато нижчий обсяг рівноважного ВВП одночасно при різко підвищеній рівноважній ціні ( ): Відсутність розвинутого конкурентного середовища і державного регулювання цін призводить до відсутності у виробників-монополістів мотивації до збільшення виробництва в умовах поступового зростання цін, навпаки, стимулює обмеження виробництва, створення дефіциту певного товару і стрімкого підвищення цін на нього.Однак не тільки монополізація ринку визначає парадокс моделі «AD — AS». На парадоксальну рівновагу впливає також динаміка виробництва у галузях з високою капіталомісткістю. Це пояснюється тим, що між зростанням цін і підвищенням сукупної пропозиції існує певний проміжок часу. Пропозиція не реагує відразу на зміни ціни в умовах нерегульованого ринку. Тому в розвинутих країнах одночасно з антимонопольною політикою проводять гнучку ефективну структурну політику, стимулюють ділову активність у пріоритетних галузях.Враховуючи необхідну умову рівноваги товарного ринку — «інвестиції = заощадження», а також обернену залежність інвестицій від відсоткової ставки, будується модель рівноважного ВВП — модель Хікса, або модель «IS» (див. рис. 3.4). У моделі Хікса враховується складна система взаємозв’язків між чотирма економічними показниками: інвестиціями (I), заощадженнями (S), відсотковою ставкою (Ir) і валовим внутрішнім продуктом (GDP).

Рис. 3.4. Графічна інтерпретація моделі ХіксаМодель Хікса охоплює чотири квадрати. Крива «IS» у першому квадраті розкриває взаємозв’язок між ставкою відсотка і ВВП, опосередкований інвестиціями та заощадженнями. Крива «IS» показує всі комбінації ставки відсотка та сукупного випуску, за яких товарний ринок перебуває в стані рівноваги.Особливістю моделі рівноваги товарного ринку «витрати — випуск» або «кейнсіанський хрест» є те, що в ній вирізняються заплановані та фактичні витрати, які різняться між собою на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або реалізованої над створеною в межах певного періоду.РЕЗЮМЕ

1. Індикаторами стану товарного ринку є макроекономічні показники, які відповідно до СНР охоплюють валовий внутрішній продукт, валовий національний дохід, чистий внутрішній продукт, національний дохід, особистий дохід, особистий дохід у розпорядженні.2. Частина доходів отримується в тіньовій економіці, не обліковується статистичними органами і не оподатковується. Тому розрізняють офіційний і неофіційний валовий внутрішній продукт.3. Для оцінки масштабів тіньової економіки використовується метод стійких взаємозв’язків і монетарний метод.4. Валовий національний дохід (ВНД) відрізняється від валового внутрішнього продукту (ВВП) на величину сальдо первинних доходів. Країни, що розвиваються, вимушені сплачувати доходи (відсотки, дивіденди) розвинутим країнам. Тому в цих країнах ВВП перевищує ВНД. Для розвинутих країн, навпаки, позитивне сальдо первинних доходів забезпечує перевищення ВНД над ВВП.5. На динаміку чистого внутрішнього продукту (ЧВП) впливає динаміка ВВП та амортизації. Якщо в країні проводиться політика прискореної амортизації, активно впроваджуються нові технології, здійснюється заміна застарілих основних фондів, то темпи амортизації починають перевищувати темпи ВВП. Тоді динаміка ЧВП відставатиме від динаміки ВВП. І навпаки.6. Прискорена амортизація збільшує темпи амортизації, але не змінює капіталомісткість виробництва. Нова техніка може збільшувати капіталомісткість, якщо її вартість зростає темпами, що перевищують її продуктивність.7. По кожному з макроекономічних показників аналізується абсолютний приріст, темп зростання відносно попереднього та базового років, темп приросту. Такий аналіз дозволяє зробити висновок щодо економічного зростання, стагнації або спаду.8. Застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене з певних причин. Саме тому розраховується показник чистого економічного добробуту (ЧЕД).9. Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним.10. Вирізняють номінальний і реальний ВВП. Номінальний ВВП залежить від динаміки цін та динаміки виробництва товарів і послуг. Реальний ВВП абстрагується від динаміки цін і залежить тільки від динаміки виробництва.11. Індекс Пааше розраховується для набору товарів і послуг, який змінюється, і відображує можливість взаємного заміщення товарів. Для фіксованого набору споживчих товарів і послуг розраховується індекс Ласпейреса. Середньогеометричне значення індексів Пааше і Ласпейреса визначає індекс Фішера.12. Однією з умов ефективного функціонування товарного ринку є конкуренція, яка виконує функції регулювання, розподілу й мотивації.13. На монополізованому ринку ціни абсолютно нееластичні до попиту. Монополіст може збільшити свою виручку від реалізації за умови підвищення цін і зменшення обсягів виробництва.14. Для визначення ступеня конкуренції на товарному ринку використовується індекс Харфіндала—Хіршмана, коефіцієнт ринкової конкуренції, ступінь монополізації ринку, індекс монополізації.15. Конкуренція відіграє важливу роль у становленні рівноваги на товарному ринку.16. В умовах монополізації виникає парадокс моделі рівноваги товарного ринку «AD — AS», коли сукупна пропозиція, як і сукупний попит, обернено залежить від ціни. В такому випадку встановлюється набагато нижчий обсяг рівноважного ВВП за умови різко підвищеної рівноважної ціни.17. На парадокс моделі рівноваги «AD — AS» впливає динаміка виробництва у галузях з високою капіталоміст-кістю.

• Амортизація • Валовий внутрішній продукт• ВВП номінальний• ВВП реальний• Виключні контракти• Вхідні бар’єри в галузь• Дефлювання• Досконала конкуренція• Зв’язані контракти• Індекс • Індекс-дефлятор• Індекс споживчих цін• Інфлювання • Кінцева продукція• Конкурентоспроможність • Конкуренція• Кон’юнктура товарного ринку• Корпорація• Монополія• Монопольна ціна• Національний дохід• Олігополія • Потенційна конкуренція• Ринок • Стійкі взаємозв’язки в економіці• Сукупна пропозиція• Сукупний попит • Товарний ринок• Цінова дискримінація• Чистий економічний добробут

1. Поясність сутність методу стійких взаємозв’язків для визначення масштабів тіньової економіки.2. У чому полягає сутність оцінки масштабів тіньової економіки за монетарним методом?3. Які економічні наслідки має заниження або завищення прогнозованої величини ВВП? У який спосіб можна виправити такі ситуації?4. Які чинники впливають на динаміку ЧВП? Визначте, за яких умов динаміка ЧВП відставатиме від темпів зміни ВВП? Що можна сказати про економіку країни, якщо темпи зміни ЧВП випереджають темпи зростання ВВП? Як це впливає на капіталомісткість виробництва?5. Охарактеризуйте всі взаємозв’язки між основними макроекономічними показниками. Чому валовий випуск не можна розглядати як показник ефективного функціонування економіки?6. Поясніть основні обмеження щодо застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту.7. Назвіть основні компоненти показника чистого економічного добробуту та охарактеризуйте їх. Які компоненти і чому характеризують від’ємний добробут або вартістну оцінку соціальних збитків?8. Охарактеризуйте економічні умови, за яких співвідношення в темпах зміни показників ЧЕД і ВВП може бути різним.9. Які чинники впливають на величину номінального і реального ВВП? Який саме ВВП і чому може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва?10. Поясніть на умовному прикладі процеси, які відбуваються при інфлюванні та дефлюванні номінального ВВП.11. Розгляньте всі відмінності між індексами Пааше і Ласпейреса. У чому полягає сутність цих відмінностей, чому індекс Пааше недооцінює зростання цін у цілому по економіці?12. Поясніть умови функціонування товарного ринку. Визначте необхідність та функції конкуренції для життєздатного ринку. Які особливості досконалої конкуренції?13. Які основні прояви монополізму на товарному ринку? Надайте математичну і графічну інтерпретацію впливу монополіста на ціни.14. Які форми конкуренції та яким чином впливають на монополіста?15. Поясніть, у чому полягає сутність цінової дискримінації, за яких умов вона виникає.16. Проаналізуйте характерні риси олігополії. Чим пояснюється наявність високих вхідних бар’єрів у галузь?17. Визначте індекси, які характеризують ступінь конкуренції на товарному ринку.18. Поясність, чому в умовах монополізації товарного ринку виникає обернена залежність сукупної пропозиції від ціни. Надайте графічну інтерпретацію такого явища.РОЗДІЛ 4ОСНОВНІ СТРУКТУРНІ СПІВВІДНОШЕННЯНАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ4.1. Основні види та показники структури економікиМожливості економічного розвитку визначаються структурою еко¬номіки. На макроекономічному рівні основними видами структури є:• відтворювальна;• галузева;• регіональна.Відтворювальна структура характеризується співвідношенням окремих компонентів валового випуску за вартістю (фондів заміщення, споживання і нагромадження) та за матеріально-речо¬вим складом (засобами виробництва і предметами споживання).Галузева структура економіки характеризує співвідношення валових випусків окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і визначається часткою кожної галузі у загальному валовому випуску.Регіональна структура характеризує співвідношення випуску по окремих адміністративно-економічних районах.Фонд заміщення у відтворювальній структурі включає вартість матеріальних витрат і амортизацію. Його висока частка у валовому випуску свідчить про ресурсовитратність економіки. Але треба окремо аналізувати частку матеріальних витрат і амортизації в самому фонді заміщення. Амортизація пов’язана із заміною вибуваючих основних виробничих засобів, її збільшення може свідчити про активне оновлення основного капіталу, що є позитивним.Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення та інших суб’єктів ринку. Кінцеві споживчі витрати та їх структура детальніше розглянуті в наступному питанні.Нагромадження вирізняють валове і чисте. Валове нагромадження охоплює чисте нагромадження та амортизацію, тобто частину фонду заміщення. Чисте нагромадження є аналогом чистих інвестицій у СНР, а валове — валових інвестицій.Між споживанням і чистим нагромадженням існує певне протиріччя. Це пояснюється тим, що нагромадження якоюсь мірою обмежує споживання. Але чисте нагромадження в той же час є джерелом розширеного відтворення, сприяє економічному зростанню. Збільшення нагромадження веде до скорочення можливостей споживання, і навпаки.Основним регулюючим параметром розвитку економіки є нор¬ма нагромадження: (4.1)де п — норма нагромадження; ЧН — чисте нагромадження; НД — національний дохід; ВВП — валовий внутрішній продукт.Норма нагромадження вважається достатньою, якщо становить приблизно 25 % від ВВП. Якщо частка чистого нагромадження у ВВП менша, то в економіці можуть спостерігатися застійні явища, оскільки не вистачає коштів для відновлення застарілих основних засобів. Тоді процеси відтворення не ефективні. Проте надто висока норма нагромадження (більш за 30 %) одночасно знижує можливості споживання, зменшує фонд споживання у ВВП.Оптимальна норма нагромадження має верхню та нижню межі. Нагромадження не повинно погіршувати рівень споживання, який вже склався. Це означає, що верхня межа норми нагромадження визначається умовою незниження досягнутого рівня матеріального добробуту населення. Нижня межа норми нагромадження обумовлюється вимогою забезпечення вищої зайнятості, тобто забезпечення розширення виробництва. Ці протиріччя не дають можливості побудувати модель оптимізації нагромадження і визначити оптимальний рівень норми нагромадження. Тому на практиці аналіз співвідношення між споживанням і нагромадженням здійснюють, враховуючи вплив на них низки чинників.Перш за все це ефективність нагромадження, тобто віддача з кожної гривні чистого нагромадження у вигляді приросту національного доходу або ВВП: (4.2)де Еф.н — ефективність нагромадження. Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим вище ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонду нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або ВВП.Потреба у нагромадженні залежить також від рівня фондовіддачі, яка в цілому по економіці може бути визначена як відношення національного доходу до вартості основних виробничих засобів. Підвищення фондовіддачі дозволяє створювати додатковий національний дохід без додаткового збільшення нагромадження.На норму нагромадження впливає амортизація, яка частково може використовуватися разом із чистим нагромадженням як джерело розширеного відтворення. Тому амортизація дозволяє зменшити загальну потребу в нагромадженні. Але за умов інтенсивного економічного розвитку збільшуються амортизаційні витрати на прискорену заміну основних засобів, отже, зменшуються можливості використання амортизації для нагромадження.Суттєво впливає на потребу в нагромадженні необхідність прогресивних структурних зрушень в економіці, під час яких потреба у нагромадженні підвищується.Розраховуються також показники середньої (nсер) та приростної (?n) норми нагромадження: (4.3) (4.4)За матеріально-речовим складом у структурі економіки вирізняють засоби виробництва та предмети споживання.Засоби виробництва — найважливіші в структурі економіки. Аналіз ринку засобів виробництва здійснюється за показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному та натуральному виразах.Споживчі товари (товари для населення) аналізуються по окремих групах: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші транспортні засоби тощо. Такий аналіз здійснюється за кількісними та якісними характеристиками, а також за формами власності.Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити превалюючий тип розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити основні чинники економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний розвиток. Визначаючи галузеві пріоритети, треба віддавати перевагу розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу. Це легка та харчова промисловість, а також галузі, що забезпечують їх сировиною. Інша група галузей, що потребує пріоритетного розвитку, — це наукомісткі галузі промисловості: машинобудування, хімічна, приладобудування.Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає визначення виробничої спеціалізації регіону. Галузі спеціалізації характеризуються показниками:• коефіцієнтом спеціалізації (Rc): (4.5)де ЧЗр.і, ЧЗзаг.і — кількість зайнятих в і-й галузі спеціалізації в регіоні та по країні загалом; РСр, РСзаг — чисельність робочої сили в регіоні та по країні загалом;• коефіцієнтом локалізації (Rл): (4.6)де Пр.і, Пзаг.і — продукція галузі спеціалізації по регіону і по країні загалом; Вр, Взаг — випуск промислової продукції в регіоні та по країні загалом;• коефіцієнтом міжрегіональної товарності (Rт): (4.7)де Пі.в — продукція галузі спеціалізації, яка вивозиться за межі регіону;• коефіцієнтом рівня споживання на душу населення (Rсп): (4.8)Галузі, по яких зазначені коефіцієнти перевищують 1, крім Rт, є галузями спеціалізації даного регіону, а їх розвиток повинен стимулюватися.Структура економіки не є стабільною, вона постійно змінюється під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників. Таким чином відбуваються структурні зрушення, які супроводжуються прогресивними чи депресивними змінами в економіці. Об’єктив-ною основою цих зрушень є невідповідність можливостей економіки її загальним потребам.Під впливом негативних структурних зрушень, коли занепадають провідні, базові галузі економіки, виникає тривала структурна криза, яка супроводжується макроекономічними диспропорціями. Структурна криза настає, коли можливості пропозиції не задовольняють зростаючий сукупний попит. Особливо це стосується обмеженості сировинно-енергетичних ресурсів, необхідних для виробництва тих чи інших товарів. Так, наприклад, енергетична криза вражає насамперед енергомісткі галузі, а через них і всю економіку.Структурна криза виникає також за умови скорочення сукупного попиту на певні види продукції або його дуже повільного зростання. Така криза гальмує економічний розвиток, супроводжується відносним перенагромадженням основного капіталу, його знеціненням, послабленням інвестиційної активності та переливом капіталу із кризових галузей у перспективні.Структурні диспропорції порушують пропорційність економіч¬ного розвитку. Провідні вчені-економісти вважають найсуттєвішими такі диспропорції:• між високими темпами економічного зростання і погіршенням стану державних фінансів;• між зростаючими основними макроекономічними показниками і погіршенням фінансового стану суб’єктів господарювання (останнє проявляється у збільшенні кількості збиткових підприємств у окремих галузях);• між зростаючими темпами розвитку економіки та низьким рівнем доходів населення.Для ліквідації структурних диспропорцій потрібен тривалий час. Їх подолання може здійснюватись як через перерозподіл основних економічних ресурсів між окремими галузями, так і через розвиток ринкового механізму господарювання. Цей процес структурної перебудови потребує створення сприятливих інвестиційних умов, стимулювання науково-технічного прогресу, особ¬ливо переходу до високих ресурсозберігаючих технологій, по-ширення комп’ютеризації, створення прогресивної виробничої інфраструктури. 4.2. Секторна структура ВВПАналіз структури ВВП здійснюється за такими видами:• секторна структура;• структура на стадії виробництва;• структура на стадії кінцевого використання або за сукупними витратами;• структура за доходами.Розглянемо секторну структуру ВВП.Інституційні сектори економіки являють собою господарські одиниці, які знаходяться в межах економіки і володіють активами, беруть на себе зобов’язання та можуть займатися господар-ською діяльністю з іншими господарськими одиницями.У національних рахунках, рекомендованих ООН у 1993 р., розрізняють такі сектори економіки:1) сектор нефінансових корпорацій (НФК), який охоплює підприємства всіх форм власності, які займаються виробництвом товарів та нефінансових послуг і фінансують свою діяльність як за рахунок власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і за рахунок державного бюджету. Сектор НФК включає три групи галузей: добувну, переробну та сферу послуг;2) сектор фінансових корпорацій (ФК), який охоплює корпораційні організації, що займаються фінансово-посередницькою діяльністю: банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо;3) сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), який охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу та виконавчу владу, стягують податки та фінансують державні витрати. До цього сектору також належать некомерційні бюджетні організації, які надають:а) індивідуальні безкоштовні або пільгові неринкові послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва та культури тощо;б) колективні неринкові послуги у сфері науки, оборони, державного управління, підтримання громадського порядку тощо. До сектору ЗДУ належать державні фонди, які утворюються з обов’язкових внесків;4) сектор домашніх господарств (ДГ), який охоплює окремих фізичних осіб, сім’ї, що є споживачами товарів і послуг;5) сектор некомерційних організацій, які обслуговують домаш¬ні господарства (НКО), що охоплює орагнізації, створені домашніми господарствами за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів (політичні партії, церква, професійні спілки);6) сектор закордон (З), який охоплює суб’єктів господарювання, що розташовані за кордоном, але здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.По кожному сектору окремо аналізують:• виробництво ВВП;• кінцеве використання ВВП;• ВВП за доходами.Виробництво ВВП по секторах розраховується як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням секторів. Визначається вартісний обсяг ВВП по секторах, а також питома вага ВВП і проміжного споживання у валовому випуску в розрізі секторів економіки. Валовий випуск — це повна ринкова вартість вироблених у країні за рік товарів і послуг. Проміжне споживання включає вартість використаних у секторах для виробничих потреб матеріалів, сировини, електроенергії, палива тощо, яка пов¬ністю переноситься на створений продукт.Кінцеве використання ВВП складається з кінцевих споживчих витрат, валового нагромадження та чистого експорту.До складу кінцевих споживчих витрат (С) входять споживчі витрати секторів домашніх господарств (СДГ), загальнодержавного управління (СЗДУ) та некомерціних організацій (СНКО): (4.9)У структурі ВВП за категоріями використання найвагомішу частку становлять кінцеві споживчі витрати (як правило, більше 60—70 %), а з них — споживчі витрати домашніх господарств. Останні формуюються з доходів найманих працівників, змішаного доходу від особистого підсобного господарства та інших видів діяльності.Може спостерігатися скорочення частки кінцевих споживчих витрат домашніх господарств, але це є ознакою збільшення заощаджень. Це, скоріше, свідчить про погіршення якості життя населення. Розраховується також рівень споживчих витрат на душу населення, який зіставляється з межею малозабезпеченості. Аналізують також структуру споживчих витрат домашніх господарств, визначаючи частку витрат на продукти харчування, на послуги, на придбання непродовольчих товарів тощо. При цьому треба пам’ятати, що зміни в структурі споживання населення можуть відбуватися й під впливом постійного зростання тарифів на енергопостачання, комунальні послуги, послуги транспорту і зв’язку, тобто не бути прогресивними.Висока частка споживання секторів ЗДУ і НКО у кінцевих споживчих витратах і ВВП є чинником зростання бюджетного дефіциту, грошово-кредитної емісії, провокує гіперінфляцію, зменшує споживання домашніх господарств, призводить до зростання централізації економіки. Сумарні витрати секторів загальнодержавного управління і некомерційних організацій називають невиробничими витратами.Під час аналізу визначається індекс централізації економіки (Іц.ек.), який характеризує співвідношення індексів реальних кінцевих невиробничих витрат секторів ЗДУ та НКО (ІЗДУ(р) + ІНКО(р)) та індексу реальних кінцевих споживчих витрат сектору ДГ (ІДГ(р)): (4.10)Індекси реальних кінцевих споживчих витрат секторів ЗДУ, НКО і ДГ розраховуються за формулами: (4.11) (4.12) (4.13)де ІЗДУ(н), ІНКО(н), ІДГ(н) — індекси номінальних кінцевих споживчих витрат відповідних секторів.Аналіз охоплює зіставлення динаміки ВВП реального і темпів зміни кінцевих споживчих витрат сектору ЗДУ, а також темпів інфляції. Рівень державного споживання визначає зв’язок між темпами економічного зростання й темпами інфляції. У країнах з рівнем державного споживання менше 10 % навіть значна інфляція не може перешкодити економічному зрос-танню.Надмірне державне споживання в умовах низької монетизації економіки сприяє виникненню такого негативного явища, як зростання вартості грошей. Зростаючі номінальні відсоткові ставки, які значно перевищують рівень інфляції і впливають на реальну відсоткову ставку за кредит, зменшують попит на інвестиції. Крім того, надмірне вилучення коштів на фінансування державних потреб призводить до занепаду виробництва, оскільки супроводжується скороченням витрат на валове нагромадження основного капіталу і зменшує темпи його оновлення.Досвід країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин, свідчить, що рівень державного споживання, який перевищує 16—18 % ВВП, перешкоджає створенню умов для економічного зростання через зменшення можливості нагромадження основного капіталу.Валове нагромадження для всієї економіки (ВН) — це сума валового нагромадження основного капіталу (ВНОК), зміни запасів матеріальних обігових коштів (ЗОБ), сальдо придбання цінностей лише по сектору домашніх господарств (ЦДГ): (4.14)Валове нагромадження основного капіталу (ВНОК) складається з валового нагромадження основного капіталу всіх секторів економіки, крім закордону: (4.15)Запаси матеріальних обігових коштів розраховуються для всіх секторів, крім фінансових корпорацій і закордону: (4.16)Запаси матеріальних обігових коштів є невеликим за розміром елементом ВВП, але необхідними для нормального функціонування підприємств. За умов сталого економічного розвитку достатньою є частка цієї складової ВВП в межах 4—5 %. Але за умови гіперінфляції частка запасів матеріальних обігових коштів значно збільшується. Це пояснюється тим, що в умовах інфляційних очікувань запаси матеріальних ресурсів перетворюються у засіб нагромадження вартості, отриман-ня підприємствами додаткових прибутків за рахунок їх пере-оцінки.Чистий експорт (NX) визначається як різниця між експортом (ЕX) та імпортом (ІM) і стосується тільки сектору «закордон»: (4.17)Окремо аналізується структура експорту та імпорту. Якщо у структурі експорту переважає продукція сировинних галузей, то це не сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці, а свідчить про поглиблення технологічного відставання національ¬ного виробництва.Отже, ВВП за кінцевим використанням (ВВПкв) по секторах дорівнює: (4.18)Під час аналізу визначаються абсолютні значення кінцевого використання ВВП та його компонентів у цілому по економіці та по окремих секторах, стурктура кінцевого використання у відсот¬ках до ВВП, також використаного в економіці та по секторах, структура кожного компонента кінцевого використання в розрізі окремих секторів.Результати обчислень систематизуються у табл. 4.1.Таблиця 4.1ВВП ЗА КАТЕГОРІЯМИ ВИКОРИСТАННЯРокиПоказники t … t + п млн грн % млн грн %ВВП … 100 % … 100 %• Кінцеві споживчі витратиз них:• домашніх господарств• сектору ЗДУу т. ч.— індивідуальні— комплексні• некомерційних організацій • Валове нагромадження для всієї економікиу т. ч.— валове нагромадження основ-ного капіталу— зміна запасів матеріальних обігових коштів— сальдо придбання цінностей • Чистий експорт ВВП за доходами ВВП(д) являє cобою підсумок усіх первинних доходів по секторах економіки (ПД): (4.19)Первинні доходи секторів економіки включають:• оплату праці, в т. ч. заробітну плату та відрахування на соціальне страхування;• чисті податки;• валовий прибуток;• змішаний дохід.Під час аналізу визначаються структура ВВП за доходами у вартісному виразі, питома вага кожного компоненту первинних доходів у загальному підсумку та в розрізі секторів. Результати обчислень систематизуються у відповідних таблицях.На формування структури ВВП за критеріями доходів впливають також зміна продуктивності праці, рівень її оплати, зміни у податково-бюджетній політиці, рівень безробіття, натуралізація доходів населення, співвідношення в темпах оплати праці та інфляції. Тенденція зменшення частки оплати праці веде до зниження платоспроможного попиту.4.3. Методика аналізу структури ВВП на основі міжгалузевого балансуДля аналізу виробничої структури ВВП, структури його кінцевого використання та факторних (первинних) доходів доцільно звернутися до схеми міжгалузевого балансу (табл. 4.2).Міжгалузевий баланс складається з чотирьох квадрантів. Пер-ший квадрант — це квадратна матриця міжгалузевих потоків, кожний елемент якої (Хij) характеризує, скільки продукції, виробленої в галузі і, використовується як проміжна продукція в галузі j. Елементи по діагоналі квадранту І (Х11, Х22, … Хnn) показують виробництво і споживання власної продукції. Підсумком кожного рядка матриці є проміжна продукція галузі і. Сума всіх проміжних продуктів кожної галузі дорівнює обсягу проміжної продукції в цілому в економіці. Дані квадранту І міжгалузевого балансу містять цінну аналітичну інформацію щодо важливості певної галузі. Якщо продукція галузі і часто використовується для виробничого споживання іншими галузями (тобто рядок і є заповненим), то спад або піднесення в цій галузі суттєво впливатимуть на динаміку виробництва в інших галузях. Суттєве скорочення виробництва в такій галузі здатне зумовити виникнення кризових явищ в економіці. Прикладом таких галузей є насамперед усі базові галузі промисловості — електроенергетика, паливно-енергетичний комплекс, машинобудування тощо. Якщо ж виробниче споживання продукції певної галузі незначне, то зміни в динаміці її розвитку не вплинуть суттєво на загальноекономічну динаміку. Другий квадрант характеризує структуру кінцевої продукції (яка є валовим внутрішнім продуктом) за її використанням або структуру ВВП за елементами сукупних витрат. Останні відомі з макроекономіки. Кожний рядок квадранту ІІ міжгалузевого ба-лансу дає можливість проаналізувати компоненти кінцевого використання продукції певної галузі, а разом з даними квадранту І — визначити валовий випуск галузі (GP): (4.20)або для всієї економіки: (4.21)де GDP — кінцева продукція (ВВП); — проміжна продук¬ція (виробниче використання).? СХЕМА МІЖГАЛУЗЕВОГО Галузі споживанняГалузі виробництва Проміжна продукція — виробниче споживання галузей 1 2… j… n Всього1 X11 X12 X1j X1n

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аналіз національної економіки» автора Пухтаєвич Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 1. Приємного читання.