Розділ 11. Дієвість та ефективність журналістської діяльності

Основи журналістики

"Нариси Чехова, що склали надалі книжку "Острів Сахалін", друкувалися в журналі "Русская мысль" як подорожні замітки впродовж 1893 і першої половини 1894 р., - вказує дослідник журналістської творчості А. Чехова Б. І. Єсін. - Усього було надруковано 19 нарисів. Чотири останні цензура заборонила. Це були найбільш небезпечні з її погляду розділи про втечі і медичну допомогу на острові, які вдалося опублікувати тільки в окремому виданні книги" .

Правомірно говорити, що розтривожена книгою Чехова громадська думка зумовила реформи, проведені російським урядом: відміну тілесних покарань для ув'язнених жінок і зміну закону про шлюби засланців (1893), призначення скарбових коштів на утримання дитячих притулків (1895), відміну вічного заслання й пожиттєвої каторги (1899), відміну тілесних покарань і гоління голови (1903).

Приклад А. Чехова надихнув багатьох людей на добрі справи. Сестра милосердя Катерина Мейєр у 1896 році відправилася на Сахалін, де заснувала "робітний дім", що дав працю і харчування поселянам, а також товариство опіки над родинами засланців і каторжан. Твір А. Чехова послужив спонукальною причиною для поїздок на Сахалін відомого журналіста Уласа Дорошевича, який за наслідками відвідання острова створив публіцистичні книжки "Як я потрапив на Сахалін" та "Сахалін" (обидві 1903), які так само вперше друкувалися з продовженням в періодиці, здобувши статус вагомої інформаційної події.

Особливою ґрунтовністю відзначається остання книга. Написана в жанрі подорожнього нарису, жваво, спостережливо й дотепно, вона у сахалінському географічному просторі висвітлила загальноросійську внутрішньополітичну ситуацію. Торжество беззаконня, презирство до людини, її беззахисність перед урядовим самодурством, вживання "панами урядовцями" слова "гуманізм" як цинічної лайки, їхні мрії про повернення страти через повішання, відсутність професіоналізму в будь-якій справі, - усе це було властивим не тільки для Сахаліну, а й для всієї Росії. "На Сахаліні все так, - писав Улас Дорошевич: - там ще й тепер арештантами завідують гірничі інженери, гірничими роботами - наглядачі тюрем, рибними промислами - люди, які ніколи цією справою не займалися, а облаштування господарства поселенців покладено на погорілих поміщиків, які тільки тим і знамениті, що зруйнували навіть своє власне господарство" . Джерело популярності сахалінської тематики полягало в тому, що в її межах можна було сказати велику правду про всю Росію.

Суспільний резонанс публіцистичного твору А. Чехова "Острів Сахалін" - якнайкраще свідчення дійовості журналістської праці. Варто додати, що для самого А. Чехова поїздка на Сахалін стала причиною його ранньої смерті. У наслідок перемерзання в сахалінському кліматі він захворів на гостру форму сухот, від якої вже не зміг одужати.

На жаль, не завжди журналістика служить гуманізму, справляє позитивний вплив на суспільне життя. Історія журналістики зберігає чимало фактів її негативної дійовості, використання друкованого слова для маніпулювання громадською думкою, тиску за допомогою преси на уряди, аби домогтися від них прийняття певних політичних рішень, аж до розв'язування воєн між країнами й народами.

Широко відомий такий історичний факт. У січні 1898 року різко погіршали дипломатичні стосунки між Сполученими Штатами Америки й Іспанією. Приводом загострення відносин стала іспанська колонія Куба, де нібито місцеве населення потерпало від збиткувань колоніального війська. Американська преса здійняла галас про порушення прав людини в цій країні й вимагала від свого уряду війни з Іспанією. Але Президент і кабінет міністрів виявляли поміркованість і не поспішали з необачними ухвалами. Тоді відомий магнат американської преси Вільям Рендолф Герст, власник щоденної газети "Нью-Йорк Джорнел" відправив до Гавани художника, який повинен був надсилати малюнки про злочини іспанців. Через деякий час від художника надійшло повідомлення: ніяких злочинів немає, на Кубі все спокійно. Тоді В. Р. Герст надіслав йому телеграму, зміст якої став широко відомим: "Залишайтеся на місці. Постачайте мені матеріал, а я вже постачу вам війну".

Газетний магнат діяв у згоді з певними колами в уряді, знаючи, що багато хто з правлячої верхівки, включаючи президента Мак Кінлі, бажав війни, але не наважувався її оголосити через відсутність підтримки громадської думки. І тут свою справу зробила преса. У газеті В. Р. Герста була розв'язана справжня інформаційна війна проти Іспанії. "Нью-Йорк Джорнел" відстежувала історію легендарної кубинки, возведеної до рангу місцевої Жанни д'Арк, яка заманила до своєї халупи іспанського офіцера, звабила його і спробувала вбити. Такою, мовляв, є ненависть кубинців до іспанців. Американський народ мусить врятувати і героїчну дівчину, і Кубу.

Нью-Йорк завирував обуренням. До урядів європейських країн і до самого Папи полетіли телеграми з вимогою захистити маленьку колонію та її мешканців. Телеграми газета В. Р. Гер-ста друкувала на першій сторінці найкрупнішим шрифтом. Нарешті, було повідомлено, що кореспондентові газети вдалося за допомогою мотузяної драбини врятувати красуню-кубинку і вона невдовзі з'явиться в Нью-Йорку. "Утікачці" була влаштована грандіозна зустріч, на яку вийшло все населення мільйонного міста. Президент прийняв дівчину в Білому домі.

У цей час "Нью-Йорк Джорнел" опублікувала секретного листа посла Іспанії у Вашингтоні, у якому про американського президента йшлося як про людину нерішучу, "слабку". На наступний день газета вийшла із заголовком:

Війна може бути невдовзі оголошенна

Другий рядок був набраний дрібним, заледве помітним шрифтом.

19 квітня 1898 року американський конгрес подав королівству Іспанії ультиматум, у якому зажадав надання Кубі незалежності і виведення іспанських військ з острова. Почалася війна, що закінчилася розгромом Іспанії. За умовами Паризького мирного договору, укладеного 10 грудня 1898 року, Іспанія відмовлялася від своїх прав на Кубу, Філіппіни й Пуерто-Рико.

Так за безпосередньої участі преси була розв'язана американо-іспанська війна 1898 року.

Відома провокаційна роль, що її відіграла журналістика на початку першої світової війни. У момент загострення стосунків між Росією та Німеччиною, але саме тоді, коли конфлікт ще можна було ліквідувати мирним шляхом, 30 липня 1914 року найбільш масова німецька газета Августа Шерля "Берлінер Локальанцайгер" у спеціальному випуску повідомила про оголошення в Німеччині загальної мобілізації. Урядового рішення про це ще не існувало, але війни прагнув генеральний штаб, у згоді з яким і діяв видавець. Російський уряд, отримавши з газети це повідомлення, не знаючи про фальшивку, у свою чергу оголосив загальну мобілізацію. Війна стала неминучою.

Класичним прикладом використання преси у передвиборчій боротьбі вважається публікація у 1920-х роках напередодні виборів до британського парламенту листа керівника Комінтерну Г. В. Зинов'єва, у якому йшлося про сприяння лейбористам у підготовці збройної соціалістичної революції у Лондоні. Цей лист, як виявилося згодом, був фальшивкою, але, поки це з'ясувалося, консерватори перемогли на виборах.

Не без участі журналістики розв'язувалася й друга світова війна. З цього погляду повчальною є історія, що пов'язана з британською газетою "Таймс". 7 вересня 1937 року її редакційна стаття була присвячена проблемі судетських німців, які, мовляв, потерпають у чужій державі і прагнуть відокремити Судети від Чехословаччини і приєднати цю область до Німеччини. У статті були й такі слова: "Можливо, чехословацькому урядові слід подумати [...] над перетворенням Чехословаччини на більш однорідну державу шляхом виключення чужого населення..." У політичному світі було відомо, що газета "Таймс" є проуря-довою, а її редактор Джеффрі Даусон товаришує з прем'єр-міністром та міністром закордонних справ Великої Британії. А відтак публікація статті, що містила суб'єктивне редакційне судження, була сприйнята як офіційна позиція держави і витлумачена в тому дусі, що Британія не буде заперечувати проти анексії Німеччиною чехословацьких Судетів. Це й сталося невдовзі.

Унаслідок наведених прикладів у декого може скластися уявлення, нібито дієвість - категорія історії журналістики, яка не працює в сучасних умовах інформаційного суспільства. Звичайно ж, це не так. Зрештою, кожний професійний журналіст може розповісти приклад (і не один) особливо успішного свого матеріалу, який реально вплинув на певну ситуацію, допоміг конкретній людині домогтися справедливості, сприяв позитивному розв'язанню конфлікту.

Думка про те, що дієвість сучасної журналістики дорівнює нулю внаслідок необов'язковості реагування на її виступи органів влади, є засадничо помилковою і спростовується щоденною практикою діяльності органів масової інформації. Як приклад наведімо інформаційну кампанію, що її розгорнула на своїх сторінках газета інвалідних організацій Харкова і області "Во имя жизни", яка виходить російською і українською мовами тиражем усього 1 тис. примірників.

6 листопада 1998 року тут була опублікована стаття журналістки Віри Роженко ""Протезний" може залишитись без протезів", у якій повідомлялося про припинення бюджетного фінансування Харківського державного протезно-ортопедичного підприємства, унаслідок чого 32 тисячі інвалідів регіону залишилися без життєво необхідного їм забезпечення. До публікації привернули увагу депутатів Верховної Ради України, які на черговій сесії подали до уряду депутатський запит про необхідність негайного поновлення фінансування цього підприємства. Газета сповістила про це в кореспонденції Меланії Дробот "Депутат запитує уряд" у числі від 1 січня 1999 року. А 23 серпня 1999 року у замітці О. М. Лук'яненка "Журналісти і депутати перемогли" газета повідомила про те, що бюджетне фінансування заводу відновлене і він знову обслуговує інвалідів протезно-ортопедичним обладнанням. Таким був наслідок втручання газети в розв'язання соціально важливої проблеми.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи журналістики» автора І.Л.Михайлин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 11. Дієвість та ефективність журналістської діяльності“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова до п'ятого видання

  • Розділ 1. Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності

  • Розділ 2. "Основи журналістики" як наукова дисципліна про теоретико-методологічні проблеми фаху. Структура науки про журналістику

  • Розділ 3. Інфраструктура журналістики

  • Розділ 4. Журналістика як система органів масової інформації

  • Розділ 5. Журналістика як масово-інформаційна діяльність

  • Розділ 6. Журналістика як інформаційний простір

  • Розділ 7. Журналістика як галузь суспільно-політичної діяльності

  • Розділ 8. Свобода слова і журналістська діяльність

  • Розділ 9. Загальні та спеціальні функції журналістики

  • Розділ 10. Соціальна позиція журналіста. Засади журналістики

  • Розділ 11. Дієвість та ефективність журналістської діяльності
  • Розділ 12. Метод журналістики

  • Розділ 13. Журналістика як творчість

  • Розділ 14. Збирання зовнішньої інформації

  • Розділ 15. Виготовлення внутрішньої інформації

  • Розділ 16. Загальна жанрологія і журналістика

  • Розділ 17. Осмислення проблем журналістики в новітній філософії

  • Розділ 18. Сучасна масово-інформаційна ситуація

  • ДОДАТОК

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи