Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

— Твій юний гувернер не викликає в мене довіри, — не раз казала їй пані Дервіль. — У нього такий вигляд, неначе він усе обмірковує і кожний вчинок зважує заздалегідь. Він дуже потайний.

Жульєн почував себе глибоко приниженим, бо не знайшов, що відповісти пані де Реналь.

«Така людина, як я, сама перед собою зобов’язана виправити цей промах!» — вирішив він і, вибравши слушну хвилину, коли вони переходили з одної кімнати в іншу, скоряючись цьому обов’язку, поцілував пані де Реналь.

Важко було вигадати щось неприємніше й безглуздіше для них обох. їх мало не помітили. Пані де Реналь здалося, що він схибнувся з розуму. Вона злякалася і страшенно обурилась. Ця недоречна витівка нагадала їй про залицяння пана Вально.

«А що ж було б зі мною, якби я зосталася з ним віч-на-віч?» — подумала вона. І вся її добропорядність повернулася до неї, бо кохання затьмарилось.

Вона подбала про те, щоб один із синів увесь час був біля неї.

І для Жульєна день тягся нудно; він незграбно намагався здійснити свій план спокуси. Кожен погляд, який він кидав на пані де Реналь, мав якесь глибоке, приховане значення. Проте Жульєн був не такий дурний, щоб не помітити, що йому зовсім не вдається бути не тільки звабливим, а й просто чемним.

Пані де Реналь не могла отямитись, так дивувала її Жульєнова незграбність і водночас зухвалість. «А може, це перше кохання робить розумну людину такою боязкою? — нарешті подумала вона і невимовно зраділа. — Чи ж можливо це? Невже моя суперниця ніколи не кохала його?»

Після сніданку пані де Реналь пройшла у вітальню, — до неї навідався пан Шарко де Можірон, супрефект Бре. Вона сіла за високі кросна й заходилася вишивати. Пані Дервіль вмостилась біля неї. І тут, серед білого дня, наш герой не вигадав нічого кращого, як підсунути свій чобіт і злегка наступити на маленьку ніжку пані де Реналь, ажурні панчішки й гарненькі паризькі черевички якої, безперечно, привертали до себе увагу галантного супрефекта.

Пані де Реналь страшенно перелякалась; вона ніби ненароком впустила на підлогу ножиці, клубок шерсті, голки, щоб жест Жульєна міг здатись незграбною спробою підхопити на льоту ножиці, які впали зі столу. На щастя, маленькі ножиці з англійської сталі зламались, і пані де Реналь почала нарікати, що Жульєн не встиг їх спіймати.

— Ви ж раніше за мене помітили, що вони падають, ви могли б підхопити їх, а замість того ви так старалися, що тільки боляче наступили мені на ногу.

Вона зуміла обдурити супрефекта, але не пані Дервіль. «У цього гарненького хлопчиська кепські манери!» — подумала вона; життєва мудрість провінційного світу таких гріхів не прощає. Пані де Реналь знайшла слушну хвилину, щоб попередити Жульєна:

— Прошу бути обережним, я вимагаю.

Жульєн сам усвідомлював свою незграбність; він сердився на себе й довго обмірковував, чи слід йому розгніватись на це «я вимагаю». Жульєну вистачило розуму подумати: «Вона могла б сказати мені «вимагаю», коли б ішлося про виховання дітей, але якщо вона відповідає на моє кохання, то повинна вважати, що ми рівні. Там, де немає рівності, нема й кохання...» І він почав пригадувати всі прописні істини про рівність. Розгніваний, він раз у раз повторював вірш Корнеля, який йому прочитала пані Дервіль кілька днів тому:

...Кохання рівність створює, а не шукає...

Жульєн, не мавши зроду жодної коханки, уперто грав роль донжуана і поводився весь день як несусвітний дурень. Одне тільки він розсудив правильно: нарікаючи і на самого себе, й на пані де Реналь та з жахом думаючи, що надходить вечір, коли доведеться сидіти в темному саду поруч із нею, він сказав панові де Реналю, що йде у Вер’єр до кюре, пішов після обіду й повернувся аж пізно вночі.

Коли Жульєн прийшов у Вер’єр, пан Шелан саме перебирався: зрештою старого священика таки звільнили, і його місце зайняв вікарій Маслон. Жульєн узявся допомагати доброму кюре, і раптом йому спало на думку написати Фуке, що непереборний потяг до служіння церкві спочатку не дозволив йому прийняти його ласкаву, дружню пропозицію, але тепер він побачив таку несправедливість, що, мабуть, буде краще для спасіння його душі відмовитися від священицького сану.

Жульєн був у захваті від своєї хитромудрої ідеї — скористатися з усунення вер’єрського кюре й залишити собі вихід, щоб мати змогу взятися за торгівлю, якщо прикра обережність переможе в ньому героїзм.

XV. КРИК ПІВНЯ

Любов «амор» зоветься по-латині,