Великі сподівання

- Боже всемогутній! - скрикнув містер Покет у пориві безнадійної розпуки.- Дитя може розтовкти собі голову лускоріхом, і його забороняється рятувати!

- Я не дозволю, щоб Джейн втручалась у мої дії! - сказала місіс Покет, змірявши величним поглядом безневинну малу злочинницю.- Сподіваюсь, я пам'ятаю, хто був мій бідний дідусь. Теж мені, Джейн!

Містер Покет знову втопив руки у свою чуприну і цього разу спромігся трошечки піднести себе над стільцем.

- Тільки послухайте! - безпорадно огласив він довколишній простір.- Дітям вільно забиватися лускачами на смерть в ім'я чиїхось бідних дідусів! - Після цього знов опустився на стілець і замовк.

Поки тривала ця сцена, ми сиділи, ніяково прикипівши [197] поглядами до столу. Під час подальшої паузи чесне й невгамовне дитя ручками й голосом тяглося до маленької Джейн, немовби з усіх членів родини (челядь не беремо до уваги) тільки з нею воно й зналося.

- Містере Драмл,- сказала місіс Покет,- подзвоніть, будь ласка, щоб прийшла Флопсон. Ти, Джейн, вредне дівчисько, забирайся спати! А ти, ясочко моя, іди до мамусі!

Дитя, як чесна душа, вчинило рішучий опір. Воно трохи не випало з рук у місіс Покет, коли замість його ніжного личка перед присутніми раптом постали плетені черевички та пухкенькі ніжки, і відчайдушно протестувало ще й тоді, коли його виносили з кімнати. І зрештою воно таки наполягло на своєму: за кілька хвилин я побачив його у вікні на руках у маленької Джейн.

Решта п'ятеро дітей так і залишилися в їдальні, оскільки у Флопсон були якісь свої приватні справи, а більш нікого діти й не обходили. Завдяки цьому я мав змогу скласти певне уявлення про характер їхніх стосунків з містером Покетом, які виглядали приблизно так: протягом кількох хвилин містер Покет, розпатланий і заклопотаний ще більше, ніж звичайно, дивився на них, наче не міг втямити, з якої рації вони мешкають і харчуються в цьому домі і чому це Природа не зробила їх постояльцями деінде. Потім відстороненим, суто наставницьким тоном він дещо запитав у них, наприклад, чому в маленького Джо розірвана оборка,- на що одержав відповідь:Флопсон її зашиє, коли матиме час; або: що це у маленької Фанні за вавка? - відповідь на що була: а Міллерс збирається поставити на неї компрес, тільки все забуває. Потім, пройнявшись батьківською ніжністю, містер Покет дав кожній дитині по шилінгу й сказав їм іти гуляти, а коли вони вийшли, ще раз енергійно спробував піднести себе за волосся і нарешті махнув рукою на цю безнадійну проблему.

Увечері ми каталися на човнах. Оскільки Драмл і Стар-топ мали власні човни, я вирішив і собі придбати човна й випередити їх у гребні. У різних сільських фізичних розвагах я був досить вправний, але, відчуваючи, що для Темзи, не кажучи вже про інші води, стиль у мене не надто вишуканий, я тут-таки домовився брати уроки в одного гребця-чемпіона, котрий як на те прибився до нашого причалу і з котрим я познайомився через своїх нових колег. Цей авторитет неабияк мене осоромив, сказавши, що м'язи мої як у справжнього коваля. Коли б він [198] знав, що через свій комплімент мало не втратив учня, то, мабуть, утримався б від нього.

Увечері в домі на нас чекала холодна вечеря, і все було б чудове, тільки завадила одна прикра домашня пригода. Містер Покет був у доброму гуморі, коли це ввійшла покоївка й звернулась до нього:

- Прошу пробачити, сер, але мені треба з вами поговорити.

- Поговорити з господарем? - перепитала місіс Покет, знову спалахуючи благородним обуренням.- Що це ви надумали? Підіть і поговоріть з Флопсон. Або зі мною... Тільки іншим разом.

- Перепрошую, мем,- відказала покоївка,- але мені треба поговорити зараз і саме з господарем.

Отож містер Покет таки вийшов з кімнати, і, поки його не було, ми забавляли себе, як могли.

- Уявляєш собі, Біліндо? - заявив, повернувшись, містер Покет, увесь охоплений горем і розпачем.- Куховарка лежить п'яна як ніч у кухні на підлозі, а в буфеті - великий згорток свіжого масла, приготований на продаж!

Місіс Покет негайно розхвилювалась і сказала:

- Ну ж ця противна Софія!

- Як це так, Біліндо? - не зрозумів містер Покет.

- Таж це Софія тобі наговорила! Хіба ж я не бачила на власні очі, не чула на власні вуха, як вона сюди приходила й зверталася до тебе?

- Але ж вона провела мене вниз,- заперечив містер Покет,- і показала мені й куховарку, й масло!