Великі сподівання

- В яку гру ти вмієш грати, хлопчику? - вкрай зневажливо спитала у мене Естелла.

- Тільки в дурня, міс.

- То й залиш його в дурнях,- сказала міс Гевішем Естеллі.

Так ми сіли грати в карти.

Ось тоді до мене почало доходити, що все в цій кімнаті ще хтозна-коли зупинилося, як оті обидва годинники. Я помітив, що прикрасу міс Гевішем поклала точнісінько [67] туди, звідки її взяла. Поки Естелла роздавала карти, я знов глянув на туалетного столика і побачив, що туфля на ньому, колись біла, а тепер пожовкла, ні разу не була взувана. Я глянув на ногу без туфлі й побачив, що шовкова панчоха на ній з білої зробилась жовта й протерлася на підошві до дірок. Якби не цей безрух на всьому, не застиглість усіх цих побляклих і зітлілих речей - навіть вицвіла весільна сукня на схудлому тілі не нагадувала б так погребної одежі, а довга фата - савана.

Схожа на труп, міс Гевішем сиділа й дивилась, як ми граємо в карти, і мережива й торочки на її весільній сукні, здавалося, були зроблені з сіруватого паперу. Я тоді ще не знав того, що, розкопуючи давні поховання, часом знаходять тіла небіжчиків, які просто на очах перетворюються на порох; але згодом я не раз думав, що міс Гевішем справляла саме таке враження, немов, потрапивши на світло денне, вона зразу розсипалася б тліном.

- Він на даму каже краля, цей хлопчик! - зневажливо заявила Естелла, коли ми скінчили перший кін.- І які у нього пошерхлі руки! А черевики які простацькі!

Раніш мені й на думку ніколи не спадало соромитися своїх рук, але тепер я глянув і подумав, що й справді вони якісь недоладні. Презирство її до мене було таке сильне й заразливе, що передалося й мені.

Вона виграла, і тепер я роздавав. Я тут-таки збився - що й не дивно було, коли збоку хтось тільки й чигає, щоб ти що-небудь зробив не до ладу,- а вона прозвала мене дурним і незграбним простаком.

- Ти нічого не відповідаєш їй,- озвалась до мене міс Гевішем, що дивилась на нашу гру.- Вона всіляко обзиває тебе, а ти мовчиш. Якою вона тобі здається?

- Мені б не хотілося цього говорити,- пробелькотів я.

- А ти скажи мені на вухо,- міс Гевішем нахилилась ближче до мене.

- Вона здається дуже гордою,- пошепки відповів я.

- А ще?

- І дуже вродливою.

- А ще?

- І дуже злою.

(Естелла в цю мить глянула на мене з безмежною відразою.)

- А ще?

- І ще мені хочеться додому.