Великі сподівання

- Ні, мій хлопче,- мовив він тим самим тоном,- не це насамперед. Про негодящість треба спершу. Коли я стільки літ ростив джентльмена, то щоб я не знав, як з ним належиться поводитись! Послухай-но сюди, Піпе. Я повівся негодяще, ось що я тобі скажу, негодяще. Забудь про ці слова, мій хлопче.

Щось таке похмуро-комічне було в його поставі, що мене прорвало трохи нервовим сміхом, і я відповів:

- Та я вже забув про них! І облиште, ради бога, товкти одне й те саме!

- Воно-то так, але ти все ж послухай,- не вгавав він.- Я не для того, мій хлопче, їхав у таку далечину, щоб так негодяще повестися. А тепер - за що це ти був почав, мій хлопче? Ти спитав...

- Як вас уберегти від тієї небезпеки, яку ви на себе накликали.

- Та що, мій хлопче, небезпека не яка й велика. Якщо на мене не донесуть, то небезпеки все одно що й нема. Про мене знають Джеггерс, та Веммік, та ти. А більш ніхто й не знає, щоб донести.

- А хіба не може хтось на вулиці вас випадково впізнати? - спитав я. [329]

- Та наче й нікому б то,- відповів він.- І я ж не збираюся давати в газетах оголошення, що от такий собі А. М. повернувся з Ботані-бей (21), та й років чимало збігло, і кому від цього був би пожиток? Але слухай-но сюди, Піпе: нехай би й у сто разів більша була небезпека, я б однак сюди приїхав, щоб тебе побачити.

- А чи довго ж ви думаєте тут пробути?

- Чи довго? - перепитав він, виймаючи чорну люльку з рота і вражено вдивляючись у мене.- А я й не збираюся туди вертатись. Я приїхав назовсім.

- А де ж ви житимете? - спитав я.- І що з вами робити? І де ви будете у безпеці?

- Та чого тільки не купиш за гроші, мій хлопче,- відказав він,- і перуку, й пудру, й окуляри, і чорні панталони, і що хочеш. Так і до мене люди переховувались, а як інші могли, то чого б і я не зміг! А де та як улаштуватись - це вже ти, мій хлопче, підкажи.

- Ви зараз так безтурботно про це говорите,- сказав я,- а от увечері цілком серйозно присягалися, що це смерть.

- Я й зараз присягаюся, що смерть,- сказав він, знову стромляючи люльку до рота,- і смерть у зашморгу, при всіх людях, на тій вулиці, що неподалік звідси, і це таке серйозне діло, що тобі й справді треба як слід його втямити. Але що зроблено, того назад не переробиш. Я вже тут. Вернутися туди мені не краще, аніж тут лишитись, ба ні - ще й гірше. Та й крім того, Піпе, я тут тому, що так сам хотів, я за це довгі роки мріяв. Хай воно й небезпечно, але я старий птах і стільки тих силець оминув, відколи пір'ям обріс, що тепер не побоюся сісти на опудало. Коли там чатує смерть, то й хай чатує, нехай покажеться мені на очі, отоді я й повірю, але не раніше. А тепер дай-но я ще раз помилуюся на свого джентльмена.

Він знов узяв мене за руки і, вдоволено попахкуючи люлькою, оглянув з таким захопленням, як свою власність.

Мені здавалося, що найкраще буде знайти для нього десь неподалік відлюдну оселю, куди б він міг перебратися, коли днів за два-три повернеться Герберт. Що Герберта таки доведеться посвятити в нашу таємницю - мені було абсолютно очевидно, вже не кажучи про те, яка велика це була б полегкість для мене. Але містерові Провісу (як я

(21) Затока на південно-східному узбережжі Австралії (штат Новий Південний Уельс), де висаджувано привезених з Англії каторжників та засланців. [330]

вирішив його звати) це аж ніяк не було очевидно: перше ніж дати згоду на залучення Герберта до цієї справи, він хотів побачити його на власні очі й скласти про нього прихильну думку.

- Та й тоді, мій хлопче,- додав еін, добуваючи з кишені маленьку заяложену біблію в чорній оправі,- він ще нам присягне.

Я не можу категорично твердити, що мій страшний заступник тільки для того й тягав з собою по світі цю чорну книжку, щоб при потребі люди присягали йому на ній, але я жодного разу не бачив, щоб її використовувалося з якоюсь іншою метою. Саму книжку, найімовірніше, було поцуплено десь у суді, і, можливо, пам'ятаючи це, а також враховуючи власний досвід з нею, він покладався на її силу, як на своєрідне юридичне заклинання або амулет. Коли він оце вперше при мені видобув її, я пригадав, як того далекого дня на цвинтарі він примусив мене присяг-тись у вірності та як напередодні він розказував, що в тій своїй самотині скріплював божбою кожне своє рішення.