Великі сподівання

- Я не питаю вас, скільки ви заборгували, бо ви цього не знаєте, а якби й знали, то не сказали б мені, а применшили б цифру. Так, так, мій друже!- скрикнув містер Джеггерс і замахав пальцем, щоб я й не пробував заперечити.- Вам, цілком можливо, здається, що ви не стали б применшувати, але насправді таки применшили б. Ви вже даруйте, але я знаю краще від вас. Тепер візьміть у руку цей папірець. Узяли? Дуже добре. Тепер розгорніть його й скажіть мені, що це таке.

- Це банкнота,- сказав я,- в п'ятсот фунтів.

- Банкнота,- повторив містер Джеггерс,- в п'ятсот фунтів. Сума чимала, як мені здається. Ви згодні?

- Як же можна не бути згодним!

- Ага. Але все-таки дайте відповідь на запитання,- сказав містер Джеггерс.

- Я абсолютно згоден.

- Отже, ви абсолютно згодні, що це чимала сума. Тепер ця чимала сума належить вам, Піпе. її подаровано вам на день народження, як завдаток у рахунок ваших сподівань. Надалі ви можете проживати в рік цю чималу суму, але не більше, допоки не з'явиться особа, яка вам її презентує. Тобто віднині виключно ви самі розпоряджаєтесь своїми грішми: щокварталу Веммік вручатиме вам по сто двадцять п'ять фунтів, аж доки ви встановите зв'язок із самим першоджерелом, коли вже відпаде потреба у виконавцеві. Як я вам свого часу казав, я тільки виконавець. Я виконую дані мені вказівки, і за це мені платять. Я вважаю, що ці вказівки нерозумні, але мені платять не за те, щоб я висловлював про них свою думку.

Я вже розтулив рота, щоб подякувати своєму доброчинцеві за таку його неймовірну щедрість, але містер Джеггерс зупинив мене:

- Мені, Піпе, платять не за те, щоб я переказував комусь ваші слова,- холодно зауважив він і звільна підібрав поли піджака - так само, як підбирав слова j розмові,- після чого нахмурено подививсь на свої чоботи неначе підозрював, що вони щось недобре затівають прота нього.

Трохи перемовчавши, я натякнув:

- А оте запитання, містере Джеггерс, про яке ви ска зали, щоб я трохи зачекав? Чи можна його знову по ставити? [288]

- Яке саме запитання?- спитав він.

Я мав би знати, що він нізащо не допоможе мені виплутатись, але все-таки мене трохи ошелешила необхідність формулювати запитання мовби заново.

- Чи можливо,- почав я нарешті,- що мій заступник, оте першоджерело, про яке ви говорили, містере Джеггерс., незабаром...- Тут я з делікатності не договорив.

- Що незабаром?- перепитав містер Джеггерс.- У такому вигляді це ще не запитання, ви самі розумієте.

- Що він незабаром прибуде до Лондона,- сказав я, дібравши начебто потрібні слова,- або викличе мене в якесь інше місце?

- У зв'язку з цим,- відповів містер Джеггерс, тільки тепер втупивши в мене свої глибоко посаджені темні очі,- нам треба повернутись до того вечора, коли ми вперше зустрілись у вашому селі. Що я тоді сказав вам, Піпе?

- Ви, містере Джеггерс, сказали, що, можливо, мине багато років, поки з'явиться ця особа.

- Саме так,- підтвердив містер Джеггерс.- Оце ж і є моя відповідь.

Ми глянули прямо в вічі один одному, і я відчув, як мене поривав вивідати що-небудь від нього. І водночас я відчув, що він чудово бачить, в якому я стані, і що у мене менше ніж коли шансів щось від нього вивідати.