Розділ «Частина друга»

– Даремно ти поспішав, пан Скшетуський уже знає про її смерть, і ми тут оплакуємо сердегу гіркими слізьми.

У Редзяна очі на лоба полізли.

– Батечку мій! Що я чую? Невже панянка померла?

– Не померла, а в Києві розбійниками вбита.

– В якому ще Києві? Що ваша милість верзе?

– Як у якому Києві? Ти що, не чув про Київ?

– Господи Ісусе! Ваша милість жартує, певно? Відкіля їй взятися в Києві, коли її неподалік од Рашкова сховано, в яру над Валадинкою? І відьмі наказано, щоб до приїзду Богуна ні на крок її від себе не відпускала. Їй-богу, так і розуму недовго позбутися!

– Якій іще відьмі? Ти що плетеш?

– Та Горпині!.. Я цю сучку добре знаю!

Заглоба раптом підхопивсь і почав розмахувати руками, ніби потопаючий у відчайдушній спробі знайти порятунок.

– Помовчіть заради всього святого, пане, – обірвав він Володийовського. – Дозвольте, чорт забирай, і мені слово вставити!

Заглоба сполотнів, лисина його зросилася потом – присутнім навіть стало за нього страшно, але старий шляхтич, одним махом перескочивши через лаву, схопив Редзяна за плечі і запитав хрипко:

– Хто тобі сказав, що її… біля Рашкова сховано?

– Хто міг сказати? Богун!

– Ти що, брате, з глузду з’їхав?! – гаркнув Заглоба і почав трясти хлопця як грушу. – Який Богун!

– Господи помилуй! – заволав Редзян. – Навіщо ж трясти так? Пустіть, ваша милість, дайте з думками зібратись… Останній витрусите розум, у мене й так усе в голові перемішалось… Який, кажете, Богун? Невже ваша милість його не знає?

– Говори, а то ножем шпортону! – заревів Заглоба. – Де ти Богуна бачив?

– У Влодаві!.. Чого ви від мене, панове, хочете? – закричав переляканий хлопчина. – Хто я, по-вашому? Розбійник із великої дороги?

Заглоба, здавалось, от-от знепритомніє; не в силах відсапуватися, він повалився на лаву, хапаючи ротом повітря. На допомогу йому прийшов пан Міхал.

– Ти коли Богуна бачив? – запитав він у Редзяна.