Розділ «Частина перша»

– Перевіримо, чи є в тобі кров благородна, – продовжував він, звертаючись до непритомного. – Коли, скажімо, жидівська є, то, приправлена медом або ж вином, вона кипіти буде, мужича, позаяк ледача й важка, вниз піде, і тільки шляхетська звеселиться й відбірну сотворить сполуку, що тілу мужність та завзяття надає. Іншим націям Господь наш Ісус Христос теж дав напої, щоби кожна достойно втішена могла бути.

Редзян тихо застогнав.

– Ага, ще хочеш! Ні, пане-брате, дозволь же й мені… Ось так! А зараз, оскільки ти живим виявився, перенесу ж бо я тебе в стайню та вкладу де-небудь у куточку, щоби це чудо-юдо козацьке тебе не розтерзало, коли повернеться. Небезпечний він друг-приятель, щоб його чорти побрали! Бо на руку, не розумом він прудкий, як я подивлюся!

Після цих слів пан Заглоба підняв Редзяна з легкістю, що свідчила про неабияку силу, і вийшов у сіни, а затим – у двір, де душ десять козаків, сидячи на землі, грали в кості на розстеленому килимку. Побачивши його, вони підхопились, а він сказав:

– Хлопці, візьміть-но цього парубка та покладіть на сіно. І нехай хтось із вас за цирульником збігає.

Наказ було негайно виконано, тому що пан Заглоба, як друг Богуна, користувався серед козаків великою пошаною.

– А де ж це полковник?

– Коня звелів подати й на полкову кватирю поїхав, а нам сказав бути напоготові й коней під сідлом держати.

– І мій загнузданий?

– Еге ж.

– Тоді веди його сюди. Значить, я полковника в полку знайду?

– Та он він сам їде.

Дійсно, крізь темну арку воріт видно було Богуна, що наближався з боку майдану. Позаду нього на деякій віддалі показалися піки більш ніж сотні козаків, як видно, готових у похід.

– У сідло! – крикнув крізь підворіття Богун козакам, які перебували у дворі.

Усі кинулися виконувати наказ. Заглоба ж вийшов із підворіття й уважно подивився на молодого отамана.

– У похід зібрався? – запитав він.

– Зібрався!

– А далеко ж тебе чорти несуть?

– На весілля.

Заглоба підійшов поближче.