Розділ «Частина перша»

І знову настала тиша, ніби ці голоси, що гукали з берега, чекали відповіді.

Відповіді не було. Поклики прозвучали втретє, та вже різкіше й нетерплячіше:

– Пугу! Пугу!

Тоді з боку човнів із туману пролунав голос Кречовського:

– Хто там іще?

– Козак з Лугу!

У жовнірів, які затаїлися на байдаках, неспокійно забилися серця. Їм цей таємничий оклик був добре знайомий. З його допомогою запорожці впізнавали один одного на зимівниках. Цим же самим способом у час війни запрошували на переговори реєстрових городових побратимів, серед яких було чимало тих, які таємно належали до братства.

Знову пролунав голос Кречовського:

– Чого треба?

– Богдан Хмельницький, гетьман запорізький, попереджає, що гармати націлено на байдаки.

– Передайте гетьману запорізькому, що наші націлено на берег.

– Пугу! Пугу!

– Чого ще треба?

– Богдан Хмельницький, гетьман запорізький, запрошує на розмову друга свого, пана полковника Кречовського.

– Нехай спершу заручників виставить.

– Десять курінних.

– Згода!

Тієї ж миті берег, ніби квітами зацвів постатями запоріжців, які підхопилися на ноги із трав, де вони, затаївшись, ховалися. Здалеку, з боку степу, з’явилась їхня кіннота й гармати, над якими майоріли десятки й сотні стягів, знамен, бунчуків. Ішли загони під тулумбаси і з піснею. Усе це скоріше нагадувало радісне вітання, ніж зіткнення ворожих одне одному військ.

Жовніри з байдаків одповіли криками. Тим часом підійшли човни, що доправили курінних отаманів. Кречовський сів ув один із них і попрямував до берега. Там йому підвели коня й одразу ж перепровадили до Хмельницького.

Той, заздрівши його, зняв шапку, а затим гостинно вітав.