Розділ «Частина перша»

Ні! Просто відкинута козачня затаїлася де-небудь подалі від фортеці й зализує рани, а сліпий на одне око Гродзіцький поглядає на них із бійниць, точніше націлюючи гармати.

Завтра вони знову підуть на приступ і знову зламають зуби.

Тим часом зовсім стало видно. Кречовський підняв людей на своєму байдаку і послав човна за Фліком.

Той негайно прибув.

– Пане полковник! – сказав Кречовський. – Якщо до вечора каштелян не підійде, а до ночі штурм не повториться, ми рушимо фортеці на допомогу.

– Мої люди готові, – відповів Флік.

– Роздайте ж їм порох і кулі.

– Уже роздано.

– Вночі висадимося на берег і без усякого шуму підемо степом. Нападемо зненацька.

– Gut! Sehr gut![71] Але чи не пропливти на байдаках іще трохи? До фортеці милі чотири. Для піхоти неблизько.

– Піхота сяде на запасних коней.

– Sehr gut!

– Нехай люди тихо сидять по очеретах, на берег не виходять і шуму не вчиняють. Вогню не запалювати, а то нас дим видасть. Ворог не мусить знати про нас нічого.

– Туман такий, що й диму не побачать.

І дійсно, сама річка і рукав її, зарослий очеретом, у якому ховалися байдаки, і степи – все, куди не глянь, було затоплено білим непроглядним туманом. Щоправда, поки що був ранній ранок, а потім туман міг розсіятись і степові простори відкрити.

Флік відплив. Люди на байдаках помаленьку прокидалися; відразу ж було оголошено розпорядження Кречовського сидіти тихо, тож до сніданку бралися без звичайного бівачного гаму. Якби хто-небудь пройшов берегом або проплив по ріці, йому б навіть на думку не спало, що в цьому місці перебуває кілька тисяч людей. Коней, щоб не іржали, годували з руки. Байдаки, сховані туманом, затаївшись, стояли в очеретяних хащах. Раз по раз прошмигував лише маленький двовесельний човник, який розвозив сухарі та накази, а так панувала мертва тиша.

Зненацька вздовж усього рукава в травах, очереті, комишах і прибережних заростях почулися дивні й численні голоси:

– Пугу! Пугу!

Тиша…

– Пугу! Пугу!