Розділ «Частина перша»

– Даю тобі ці дві тисячі.

Татарин деякий час розмірковував. Його розкосі очі, здавалося, наскрізь пронизували Хмельницького.

– Ти даси три, – сказав він.

– Чому я мушу три давати, якщо ти збирався взяти дві?

– Тому що, якщо тобі захотілося мати його, значить, у тебе свій розрахунок, а якщо свій розрахунок, даси три.

– Він урятував мені життя.

– Алла! За це варто накинути тисячу.

В торг утрутився Скшетуський.

– Тугай-бею, – сказав він гнівно. – Із княжої скарбниці я нічого тобі пообіцяти не можу, та хоч би мені й довелося власне добро зачепити, я сам три не пожалію. Приблизно стільки становить мій лишок від князя, та ще сільце в мене чималеньке є, так що вистачить. А гетьману цьому я ні волею, ні життям зобов’язаним бути не бажаю.

– Та звідкіля ти знаєш, що я з тобою зроблю? – запитав Хмельницький.

І, обернувшись до Тугай-бея, сказав:

– Ось-ось вибухне війна. Ти пошлеш до князя, та поки посланець повернеться, багато води в Дніпрі втече; я ж тобі завтра сам гроші на Базавлук одвезу.

– Давай чотири, тоді я з ляхом і говорити не буду, – нетерпляче відповів Тугай-бей.

– Що ж, дам чотири.

– Ваша милість, гетьмане, – сказав кошовий. – Хочеш, я тобі хоч зараз одрахую. У мене тут під стіною, може, навіть і більше є.

– Завтра відвезеш на Базавлук, – сказав Хмельницький.

Тугай-бей потягнувся й позіхнув.

– Спати охота, – сказав він. – Завтра зранку я теж на Базавлук їду. Де мені лягти?

Кошовий показав йому купу овечих шкур біля стіни.

Татарин упав на постіль і відразу ж захропів, як кінь.