Розділ «Частина перша»

– Чути-то чули, та чи гарне, не знаємо. Людей туди поприходило багато. Про Хмельницького розказували, що гетьманського сина і його лицарів подолав. Чули ми ще, що на руському березі народ на панів піднімається.

Натовп одразу оточив Заглобу, а він, сидячи поряд із князівною, час від часу дзижчав на своїй лірі.

– Значить, батьку, ви чули, що народ піднімається?

– Еге ж! Нещасна вона, селянська наша доля!

– Кажуть, що кінець світу буде?

– У Києві на вівтарі писання Христове знайшли, що бути війні страшенній та жорстокій і великому кровопролиттю по всій Украйні.

Натовп, який оточив лаву, що на ній сидів пан Заглоба, зімкнувся ще тісніше.

– Кажете, писання було?

– Було. Як Бог свят, було! Про війну, про криваву… Та не можу я говорити більше, у мене старого, бідолашного, все вже ж у горлі пересохло.

– А ось вам, батьку, мірка горілки, пийте та розповідайте, що ви такого на білім світі чули. Відомо нам, що діди скрізь бувають і про все знають. Бували вже й у нас та й казали, що на панів через Хмельницького випаде чорна година. Ось ми коси та списи звеліли кувати, не спізнитися щоб. Тільки от не знаємо: чи починати вже, чи листа від Хмеля ждати?

Заглоба перехилив мірку, прицмокнув, потім трохи подумав і сказав:

– А хто каже вам, що пора починати?

– Ми самі так бажаємо.

– Пора! Пора! – пролунали численні вигуки. – Коли запоріжці панів побили, так і пора.

Коси і списи, що ними потрясали могутні руки, видали зловісний брязкіт.

Потім раптом усі замовкли, і тільки в кузні продовжували гупати молоти. Майбутні зарізяки чекали, що скаже дід. Він думав, думав і, нарешті, запитав:

– Чиї ви люди?

– Ми? Князя Яреми.

– А кого ж ви будете різати?

Дядьки подивилися один на одного.