Розділ «Зі збірки «Півмаска і конюшина» (1938)»

та сліз не проливаю я за тим, хто

змальовує цей світ і сто веселок;

озерні кола, золоті постелі,

ліани з криці, осяйні, мов зорі,

здіймає, кришталеві, в синім лісі.

До мадонни поезії

До ніг твоїх я припадаю, грішна,

проти землі блакитної — я з темним

лицем; ти — діва поміж пальм численних,

які чомусь не сивіють, мов люди.

Не зважусь тобі в очі подивитись,

ані торкнути чудотворну руку;

дивлюсь назад, де сластолюбства річка

оббріхує мене перед тобою.

Кладу зелену невеличку гілку

я до габи твоєї; сподіваюсь

грішити менше, з милості твоєї,

бо жити, зрізана твоєю тінню,

я не змогла; наклала ти на мене

відмалечку свої важкі кайдани.