Розділ «Зі збірки «Півмаска і конюшина» (1938)»

Вухо

Маленький рів із райдужних западин,

із мертвими слонами, з жолобками

світла навпроти; таємнича стулка,

печера у зажурених верхів’ях

людської шиї; червоняста мушля,

яка передає морів дзижчання;

пронизана звиванням лабіринтів,

де злочини готуються таємно.

Часом під сонцем, що нам кров дарує,

черленим намальоване бескеттям,

нагадуєш ти небо світанкове.

Ти розгорнулось, як щербатий місяць,

і там, у чорнім глибу підземелля,

де позіхає лев розумування.

Зуб

Вежа самотньо зводилась до неба

над пагорбком, її коріння вперте

просило землю про нову підтримку,

і зблискував зубця міцного мармур.