Розділ «Зі збірки «Вохра» (1925)»

хоч ти мене безжально покинеш невзабарі;

тобі я вже набридла, ти сниш про інші чари,

та втратою гіркою себе я не бентежу.

Хоч відаю, що буде нерадісним той ранок,

твої думки й бажання вгадати прагну, друже.

З тобою про жіноцтво балакаю байдуже

і навіть вихваляю котрусь із тих коханок.

Ти дивишся на мене з погордою й пихою,

неначе володієш дурепою слабкою,

та, мов актор майстерний, свої ховаєш дії.

Тебе я споглядаю із усміхом медовим

і думаю: «Не квапся сказати хитре слово;

омана — не від тебе, омана — моя мрія».

Вірш про журбу Буенос-Айреса

Прямі сумні проспекти, однакові й сіряві;

подеколи над ними шматок небес я бачу.

Фасади їхні темні з асфальтом немудрячим

засвідчують, що мрії про весни — марна справа.

Коли блукала ними, смутенна, донезмоги,

то випари повільні вдихати довелося.