Розділ «Зі збірки «Знемога» (1920)»

я чую пришвидшене серцебиття.

Отак у долонях, що дуже м’які,

скоцюрблені страхом, тріпочуть птахи.

На груди дитині я руки кладу

і чую, що він забуває біду.

Голівку підводить, і в синіх очах —

уже супокій, і зітхає хлопчак.

Супліка

Оце є моя супліка,

мене зрозумієш, Боже:

вмираю я від кохання,

але любити не можу.

Шукаю в собі та в людях

усе досконале, гоже,

шукаю все досконале —

таке, що любити зможу.

Згораю в огні моєму,

зласкався, зласкався, Боже!

Вмираю я від кохання,

але любити не можу!