Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Лоурі подивився на неї розпачливо.

— Допоможи, — проказав він беззвучно.

Його врятував водій.

— Зупинка Х’юстон, — вигукнув той, відчиняючи автоматичні двері.

Лоурі кинувся до виходу.

— Моя зупинка, мадам, — гукнув він, стоячи вже на вулиці. — До зустрічі. Adieu![12]

Французька спричинила шалений успіх. Флор притулилася обличчям до автобусного вікна, залишаючи на ньому рожевий помадний відбиток. Лоурі мало не скривився, проте вчасно встиг усміхнутись і помахати вслід автобусові.

— Хто це? — запитала Меґ.

— Не знаю, якась незнайомка.

— Та не вона. Той чоловік з його “мадам” та "адью"?

— Про що ти, не розумію? — гарикнув Лоурі, не зважаючи на здивовані погляди перехожих.

— Ну, як тобі сказати? — вела своєї Меґ. — Той Лоурі Маккол, якого я знаю, не бабляється з усією цією романтичною фіґнею. Йому нема коли: він усе бурчить та нарікає на свою долю.

Лоурі відчув, що його губи ось-ось розтягнуться в усмішці. Він зробив зусилля і… Все дарма, він шкірився на всі свої тридцять два.

— Це що, усміх? Я мушу знепритомніти від подиву?

— Годі вже. Вибачте, пане, я не вам, — пояснив він перехожому.

Усмішка не сходила з Макколового обличчя, навіть попри те, що він лаявся. Меґ мала рацію. Він ставав не тим. Іншим Лоурі Макколом. Таким, яким він міг бути.

Вони їхали на південь. Вільних вагонів не було: мабуть, у Вексфорді починались перегони. Тому напарники мусили мовчати. Тобто Лоурі мусив стулити рота.

Проте Меґ не могла нічого з собою вдіяти. Як можна сидіти й ані пари з вуст? Вона ж урешті-решт підліток. Типова представниця покоління ЕмТіВі. Їй просто необхідні розваги.

— Думай, — прошепотіла вона.

Лоурі звів брови. Про що?