Розділ «9»

— Не знаю, — відповів боязко дитячий голос.

— Не знаєте. Побачимо, — з підкресленим спокоєм вимовив Гриць.

У Івана від люті на цього нелюда аж щелепи заболіли — так закортіло вискочити і всадити йому в черево з десяток куль. Але хлопець не знав, скільки там іще було помічників, і недобре передчуття опанувало ним. Іван збагнув, цей — не німець, він своє діло знає.

— Глух, принеси соломи. Ти, Жупане, теж. Зараз ми дізнаємося, де він ховається. Ми його підсмажимо.

На подвір’ї затупотіли кроки, десь поблизу хряснули двері, мабуть, од хліва. Іван догадався, що надумав цей, щоб йому до неділі не дожити, Гриць. Та невже вони наважаться підпалити, невже вчинять таке із своєю людиною, яка цього виродка називає кумом? — з болем міркував Іван.

Тим часом коло вікон щось шелеснуло, потьмарилося світло в штандарах. «Мабуть, поклали солому», — догадався Іван. Потім усе затихло: ні гомону, ні кроків. І раптом зойкнула ланка, але так розпачливо й здичавіло, що можна було подумати, ніби палять її саму, а не хату. За нею заголосили всі діти. Одразу засмерділо димом. Іван подумав, що всьому кінець, що згорить він сам та ще й занапастить людей. Мабуть, треба було вилізти і вбити цього негідника, але в нього десь у душі жевріла надія, що, може, не дадуть загорітися — тільки страхають.

І знову-таки: дати загорітися хаті, а потім вилізти — чи не забагато це кари і йому, і цій родині? В нестямі він не знав, що діяти, хоч розумів — треба негайно щось робити.

Мабуть, Іван таки виліз би з-під штандарів, уже навіть зважився на те, коли це з лементом і прокльонами до хати ускочила господиня. Перш ніж хлопець устиг збагнути для чого, вона затупцяла біля печі і, нахилившись, крізь сльози закричала:

— Вилазь! Вилазь! Хату через тебе спалять, проклятий! Душогуб! І звідки тебе принесло? Вилазь!

Іван аж зітхнув полегшено, що все скінчилося (хоч такого він не сподівався), засунув автомат під сміття в кутку й виліз. Гніву до цієї ланки в нього не було, тільки зробилося дуже сумно й шкода, що так безглуздо обірвався довгий і нелегкий шлях…

Іван попрямував до порога — спокійний і готовий на все. З подвір’я на нього відлюдкувато дивилося четверо чолов’яг, серед яких особливо виділявся один — здоровенний, мов бугай, у світлих бавовняних штанях, з блакитною пов’язкою на рукаві. Це, мабуть, і був той Гриць. У руках він тримав радянський карабін на взводі. Іван здогадався про те, глянувши на затвор, і подумав, що вбити його тут вони не посміють — певно, віддадуть німцям.

Так воно й сталося.