У сирій похмурій ущелині було холодно, задубіле за ніч тіло проймали дрижаки, хотілося чимдуж до тепла, на сонце.
Знайшовши більш-менш придатне місце на схилі, вони рушили поміж камінням угору. Вперше з часу їхньої зустрічі попереду лізла дівчина, Іван, трохи відставши, продирався слідом, і це було схоже на згоду, перший прояв довір’я між ними.
Схил тут був досить крутий, колодки зісковзували й спадали з її ніг. На середині схилу дівчина скинула їх, узяла в одну руку й, хапаючись другою за колючі, тверді, мов дріт, стебла якоїсь трави, в’юнко, мов ящірка, стрибала з каменя на камінь.
— Русо, — не спиняючись, озвалася вона. — Ти єст офіцір?
— Ніякий я не офіцер. Полонений.
— Польонні, польонні. Я понімаль. Кто до война біль?
Іван завагався з відповіддю; те, що вона почала випитувати, хлопцеві не сподобалось, і він похмуро відповів:
— Колгоспник.
— Что такой кольгоспнік?
— Не розумієш, а питаєш… — непривітно докорив Іван. — Ну, ніби бауер, фарштей?
— А, понімаль: ляндвірніафт?[17]
— От, от. Колгоспник.
— О, я очєн люблю кольгосп! — раптом жваво загомоніла вона. — Кольгосп карашо. Ляворарє[18] компанія. Отдіх — компанія. Тутто,[19] — компанія. Карашо компанія. Русо кольгосп карашо економіко, правільно я понімаль? — спитала вона й озирнулась.
Іван не встиг відповісти — зрушене її ногами, вниз покотилося каміння, земля, жорства. Він ледве встиг одскочити вбік. Вона вгорі засміялась і боком припала до схилу, Іван сердито шикнув:
— Тихше ти!
Дівчина знову схаменулась, затулила рота рукою й оглянулася.
— Пардон.
— Пардон, пардон! Тихо треба. Чого ти регочеш?
Її безтурботність злила хлопця, мабуть, він прикрикнув занадто різко, бо вона стрельнула бровами й стиснула губи.
— Мой ім’я єст Джулія. Синьйорина Джулія, — раптом сказала вона.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Альпійська балада» автора Васіль Бикав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „6“ на сторінці 3. Приємного читання.