Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ ПАРИЖ»

— А що я маю робити? Я просто не нарікаю — і це вже багато. Та це не означає, що я схвалюю. Ні, річ не в тому. Я кажу собі, що рано чи пізно людина втрачає контакт зі своїми ближніми, і тут не допоможе навіть найніжніша любов. Та що там не допоможе! Вона бентежить... Вона набридає... І доводиться приховувати навіть цю любов.

— Тепер ви говорите про своїх синів.

— Навіщо ви це кажете? Ви вважаєте, що я вже неспроможна любити Оскара? Іноді я сама собі це кажу. Але я кажу собі також, що я не люблю його більше тільки тому, що не хочу надто страждати. Але, зрештою, ви маєте рацію: коли йдеться про Олів’є, то я волію страждати.

— А Венсан?

— Кілька років тому, я сказала б про нього все те, що кажу сьогодні про Олів’є.

— Моя бідолашна сестро... Скоро вам доведеться казати те саме про Жоржа.

— Але поступово людина починає з усім миритися. Вона вже не вимагає від життя надто багато. Потім привчається вимагати від нього ще менше... усе менше й менше.

Потім додала з лагідною журбою в голосі:

— А від себе усе більше й більше.

— З таким поглядом на життя недалеко й до того, щоб стати щирою християнкою, — сказав я, всміхаючись у свою чергу.

— Я теж собі іноді це кажу. Але цього не досить для того, щоби стати християнкою.

— Так само, як недосить бути християнкою, щоб сформувати такий погляд.

— Я часто думала, дозвольте мені це сказати, що, оскільки їхній батько на це неспроможний, ви могли б поговорити з моїми дітьми.

— Венсан далеко.

— Говорити з ним уже запізно. Я думаю про Олів’є. Я була б дуже рада, якби він поїхав із вами.

На ці слова, які спонукали мене уявити собі, що могло би бути, якби я не повівся вкрай авантюрно, гірке хвилювання здавило мені горло, і спочатку я не знайшовся, що сказати. Потім, відчувши, що сльози набігли мені на очі, і бажаючи надати своїй стурбованості видимість причини, я сказав:

— Боюся, що з Олів’є теж говорити вже запізно, — сказав я.

Поліна схопила мене за руку:

— Який ви добрий! — сказала вона.

Мені стало ніяково, що вона так у мені помиляється, і, не бажаючи переконувати її в протилежному, я вирішив принаймні відвернути розмову від теми, яка так дуже мене бентежила.