Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— Дві тисячі років тому?

— Напевно, довше. Сей, я знаю одну пісню про пиятику, вам вона може сподобатися, дуже цікава пісенька…

— Може, іншим разом. Слухай, друже, якщо тобі тисячі років, то як так вийшло, що тебе запрограмували щодо Вовків?

Всередині Енді щось лунко брязнуло, наче зламалося. Потім він заговорив знову, і голос звучав мертво і невиразно, як тоді, коли Едді вперше почув його на узліссі Серединного лісу. То був голос Боско Боба, який готувався зібратися хмарами й пролитися на тебе дощем.

— Назвіть пароль, сей Едді.

— Здається, ми вже це проходили, правда?

— Пароль. У вас є десять секунд. Дев'ять… вісім… сім…

— А зручна штука цей пароль.

— Неправильний пароль, сей Едді.

— Щось мені хочеться відмовитися від свідчень.

— Два… один… нуль. У вас є ще одна спроба. Хочете повторити спробу, Едді?

Едді обдарував його сонячною усмішкою.

— Друзяко, а семінони віють улітку?

Знову заклацало. Голова Енді, що була схилена в один бік, схилилася в другий.

— Не розумію вас, Едді з Нью-Йорка.

— Вибач. Я лише старий дурний людський перець. Ні, я не хочу другої спроби. Не зараз, принаймні. Дозволь я розповім тобі, якої допомоги ми від тебе сподіваємося, а тоді вже ти скажеш, чи дозволяє тобі програмування. Як гадаєш, це чесно?

— Чесніше не буває, Едді.

— Гаразд. — Едді торкнувся тонкої металевої руки Енді. Поверхня була гладенька і якась неприємна на дотик. Масна. Але Едді не забрав руки і стишив голос до інтимного шепоту. — Я розповім тобі це тільки тому, що знаю, як добре ти вмієш зберігати таємниці.

— О так, сей Едді! Ніхто не вміє краще тримати таємниці ніж Енді. — Відчувши твердий ґрунт під ногами, робот знов став собою, хитрим і самовдоволеним мерзотником.

— Слухай… — Едді зіп'явся навшпиньки. — Нахили голову.