Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Вона намагалася себе переконати, що це неможливо, що в неї не відійшли води, а справжні пологи без цього не починаються. Але що вона знала про народження дітей? Дуже мало. Навіть Розаліта Муньйос, досвідчена повитуха, не надто могла їй у цьому допомогти, бо ж вона завжди приймала людських дітей у матерів, які справді виглядали вагітними. Сюзанна ж за час перебування в Кальї радше схудла, ніж набрала ваги. І якщо Роланд мав рацію щодо цього немовляти…

Це не немовля. Це дитятко, і воно не моє, а Міїне, хай хто вона така. Мія, нічия дочка.

Перейми припинилися. Живіт розслабився і пом'якшав. Сюзанна приклала палець до щілини своєї вагіни. На дотик така сама, як і завжди. Авжеж, з нею все буде добре впродовж наступних кількох днів. Має бути. І хоч вона погоджувалася з Роландом, що в їхньому ка-теті не повинно бути жодних таємниць, але про перейми вирішила промовчати. Коли почнеться бій, ворогів буде шістдесят чи сімдесят. А може, навіть сімдесят, якщо Вовки зберуться в одну зграю. Захисникам знадобляться всі сили, вся увага. Себто відвертатися не можна буде категорично. Це також означало, що вона має бути там, разом з усіма.

Вона натягнула джинси, застебнула ґудзики й вийшла на сонячне світло, неуважно потираючи ліву скроню. Побачивши новий замок на вбиральні — клямку, поставлену на Роландове прохання, — заусміхалася. А тоді глянула на свою тінь, і усмішка застигла на губах. Коли вона заходила до вбиральні, довжина її Темної дами показувала дев'яту ранку. Тепер же, судячи з тіні, до опівдня лишалося зовсім мало часу.

Не може бути. Я пробула там лише кілька хвилин. Рівно стільки, щоб попісяти.

І, напевно, то була правда. Решту часу там провела Мія.

— Ні, — похитала головою Сюзанна. — Це неможливо.

Але в душі знала, що можливо. Мія ще не перебрала на себе контроль над її тілом, але до цього вже було недовго. Вона готувалася захопити владу.

«Будь ласка, Боже, — стала благати Сюзанна, спершись на стіну вбиральні. — Прошу тебе, лише три дні. Дай мені ще три дні побути собою, дозволь нам виконати свій обов'язок перед тутешніми дітьми, а далі воля Твоя. Прошу тебе…»

— Лише три дні, — пробурмотіла вона. — А якщо ми всі загинемо, то це вже не матиме значення. Ще три дні, Господи. Почуй мене, прошу.

Наступного дня Едді й Тіан Джефордс пішли шукати Енді й натрапили на нього на широкому запиленому перехресті Східного і Річкового шляхів. Він стояв собі на самотині й співав на всю потужність своїх…

— Ні, — похитав головою Едді, коли вони з Тіаном наближалися до робота, — не легенів, у нього немає легенів.

— Прошу? — не розчув Тіан.

— Пусте. Це не важливо. — Але ланцюжок асоціацій із людською анатомією привів Едді до наступної думки. — Скажи, Тіане, а в Кальї є лікар?

Тіан здивовано глянув на нього. Здавалося, він от-от розсміється.

— Не для нас, Едді. Костоправи служать багатим, у кого є час до них ходити і гроші, щоб їм платити. Коли наш брат занедужає, він іде до котроїсь із Сестер.

— Сестер Орізи.

— Атож. Як ліки добрі… а вони зазвичай добрі… ми вичунюємо. А як ні, то нам гіршає. Зрештою все виліковує земля, розумієш?

— Так, — сказав Едді, думаючи про те, як важко було вписати в цю картину дітей-рунтів. Ті, хто повернувся рунтами, врешті-решт помирали, але до того роками просто… животіли.

— Все одно в людині тіко три коробки, — вів далі Тіан, поки вони підходили до самотнього співочого робота. Віддалік, на сході, між Кальєю Брин Стерджис і Краєм грому Едді помітив струмки куряви, що здіймалися до неба, хоча тут вітру не було.