Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

Каллаген, кривлячись, підвівся, поклав руки на поперек і потягнувся.

— А от я маю дещо показати вам просто зараз, — сказав він.

— Ти не закінчив своєї розповіді, — нагадала Сюзанна.

— Так. Але в нас обмаль-часу. Я можу розповідати й ідучи. Якщо ви можете, ідучи, слухати.

— Для нас це не проблема, — відповів Роланд, підводячись і собі. Біль відчувався, але несильний. Розалітина котяча олія справді була надзвичайною. — Але, перед тим, як ми підемо, є дві речі, про які я хотів би запитати.

— Питай, стрільцю, охоче відповім, якщо зможу.

— Щодо людей закону. Ти бачив їх, поки мандрував?

Каллаген повільно кивнув.

— Еге ж, стрільцю, бачив. — Він подивився на Едді та Сюзанну. — Ви коли-небудь бачили кольорове фото, на якому людей знімали зі спалахом і їхні очі стали червоними?

— Ага, — сказав Едді.

— У них саме такі очі. Криваво-червоні очі. А друге питання, Роланде?

— Чи вони — це Вовки, отче? Ці люди закону, ці солдати Багряного короля — вони і є Вовки?

Каллаген довго вагався, перш ніж відповісти.

— Я не можу сказати напевне, — зрештою відповів він. — Стовідсоткової впевненості я не маю. Але навряд. Так, авжеж, вони викрадають дітей, але дітьми не обмежуються. — Він замислився над тим, що сказав. — У чомусь вони як Вовки. — А після хвилини вагання й роздумів додав: — Еге ж, Вовки. Свого роду.

Розділ IV

ПРОДОВЖЕННЯ РОЗПОВІДІ СВЯЩЕНИКА

(ПРИХОВАНІ ШЛЯХИ)

Дорога від заднього подвір'я будинку священика до дверей церкви Світлої Діви Марії була короткою й забрала не більше п'яти хвилин. Авжеж, цього було замало, щоб Старий устиг їм розповісти все про ті роки, що їх він провів у мандрах, поки на очі йому не трапилася газетна замітка в «Бджолі» Сакраменто, після чого він повернувся до Нью-Йорка (було це 1981 року), та все ж троє стрільців почули всю історію. Роланд підозрював, що Едді й Сюзанна так само добре, як і він, розуміють, що це означає: усе свідчило на користь того, що, коли вони підуть далі з Кальї Брин Стерджис — звісно, за умови, що тут їх не спіткає смерть, — Доналд Каллаген схоче приєднатися до них. То було щось більше за розповідь, то був кхеф, спільне прилучання до джерела води. І навіть не беручи до уваги телепатію (іншу спільну їхню рису), кхеф могли поділяти лише ті, чия доля звела їх разом на краще чи на гірше. Ті, хто становили ка-тет.

— Знаєте такий вираз — «Тото, ми вже не в Канзасі»? — спитав Каллаген.

— Десь ми це вже чули, — сухо відповіла Сюзанна.