Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

І Едді всміхнувся. Хоч йому й було важко, але його вдача перемогла. Побачивши це, Роланд зрадів.

Коли вони поверталися до будинку Каллагена, Едді спитав:

— Як ти розколовся переді мною, Роланде, то чому б тобі не розколотися перед нею?

— Не розумію, про що ти.

— Ще й як розумієш, — сказав Едді.

— Добре, але відповідь тобі не сподобається.

— Я вже стількох відповідей від тебе наслухався, і з кожних п'яти мені завжди подобалася лише одна, не більше, — зізнався Едді. — Хоча ні, це я щось розщедрився. Одна з п'ятдесяти.

— Та, яка зветься Мією, що Високою Мовою означає «матір», знає, що носить дитя. Хоча навряд чи вона здогадується, що то за дитина.

Едді мовчки поміркував над цим.

— Хай що воно таке, Мія вважає цю істоту своєю дитиною і захищатиме навіть ціною власного життя. Якщо для цього потрібно буде повністю загарбати собі Сюзаннине тіло, так, як це часом робила Детта Волкер з Одеттою Голмс, то вона зробить це, якщо зможе.

— І таки, мабуть, зможе, — пригнічено сказав Едді й повернувся обличчям до Роланда. — Тож ти хочеш сказати… виправ мене, якщо я помиляюся… що Сьюз не повинна знати, що в її череві росте чудовисько, бо це вплине на її працездатність.

Роланд міг би заперечити щодо різкості цього формулювання, але вирішив цього не робити. По суті, Едді мав рацію.

Як завжди в тих випадках, коли Едді лютився, його вуличний акцент посилювався. Ввижалося, що він розмовляє не ротом, а носом.

— І якщо протягом наступного місяця щось зміниться, якщо в неї почнуться пологи й народиться, скажімо, Чудовисько з Чорної лагуни, вона буде геть не готова. Гадки не матиме, що з нею.

Роланд зупинився за двадцять кроків від оселі священика. Крізь вікно він бачив, що Каллаген розмовляв з юною парою, хлопчиком і дівчинкою. Навіть здаля було добре видно, що вони двійнята.

— Роланде?

— Правду кажеш, Едді. Чи є в цьому сенс? Маю надію, ти його збагнеш. Час перестав бути обличчям на воді. Тепер він має велику цінність.

Він знову чекав, що тепер на нього поллється потік фірмових образ Едді Діна, щедро приправлених такими виразами, як «поцілуй мене в сраку» чи «бодай ти здох». Але Едді знову промовчав. Едді просто на нього дивився. Пильно й з легким сумом в очах. Авжеж, йому було шкода Сюзанни, але їх двох також. Їх двох, що зараз плели змову проти однієї з їхнього тету.

— Я не опиратимуся тобі, — нарешті сказав Едді. — Не тому, що ти дін, і не тому, що одне з тих двох повернеться з Краю грому без мізків. — Він показав на пару дітлахів, що балакали зі Старим у його вітальні. — Я б не задумуючись проміняв усіх дітей цього містечка на те дитя, яке носить Сьюз. Якби то була дитина. Моя дитина.

— Я знаю, що проміняв би, — сказав Роланд.