Розділ «Вовки Кальї ОПІР 19»

— До чого мені не байдуже, то це до троянди, — вів далі Едді. — Це єдине, заради чого можна ризикнути Сюзанною. Навіть якщо так, пообіцяй мені, що в разі неприємностей — якщо в неї почнуться пологи чи ця Мія перебере на себе владу над її тілом, — ми спробуємо її врятувати.

— Я б нізащо не кинув її напризволяще, в будь-якому разі спробував би врятувати! — обурився Роланд. І раптом перед його внутрішнім зором промайнув кошмарний образ, скороминущий, але дуже чіткий. Образ Джейка, що висів над урвищем в підгірному краї.

— Присягаєшся? — спитав Едді.

— Так, — кивнув Роланд. Його погляд зустрівся з поглядом молодого чоловіка. Проте внутрішнім зором він досі бачив, як Джейк летить у прірву.

Вони підійшли до дверей будинку саме тоді, коли Каллаген пропускав у двері двох юних осіб. То були, подумав Роланд, чи не найвродливіші діти, яких він бачив у цілому своєму житті. Чорняве волосся (у хлопчика до плечей, у дівчинки, перев'язане білою стрічкою, спускалося до талії і нижче), темно-сині, прегарного відтінку очі. Їхня шкіра була кремово-блідою, а губи вражали кармінною чуттєвістю. На щоках розсипалося ластовиння. Наскільки міг бачити Роланд, ластовиння в них теж було однакове. Вони перевели погляд з нього на Едді, а потім озирнулися на Сюзанну, яка прихилилася до одвірка з рушником в одній руці й чашкою кави в другій. Обидва личка виражали зараз подив і цікавість водночас. У їхніх очах він бачив осторогу, але не страх.

— Роланде, Едді, познайомтеся з двійнятами Тейвері, Френком і Френсін. Їх привела Розаліта. Тейвері живуть за півмилі звідси. Карта буде у вас уже сьогодні вдень. Думаю, кращої карти ви в житті своєму не бачили. І це лиш один з їхніх талантів.

Двійнята Тейвері попрощалися: Френк уклонився, Френсін присіла у реверансі.

— Ви робите нам послугу, і ми дякуємо, — сказав їм Роланд.

Однаковий рум'янець залляв їхні чудові кремові щічки. Діти пробурмотіли слова подяки й приготувалися непомітно втекти, але не встигли вони й кроку ступити, як Роланд обійняв кожне за вузькі, але гарні плечі й трохи провів їх стежкою вперед. Його вразила не так їхня врода, як гострий розум, що світився в синіх очах. Він не мав жодного сумніву, що вони намалюють йому карту. А ще не сумнівався, що Каллаген попросив Розаліту привести їх як наочний приклад, якщо він досі був їм потрібен. Без їхнього втручання одне з цих прекрасних дітей за місяць стане заслиненим дебілом.

— Сей? — спитав Френк. У його голосі вчувалася тривога.

— Не бійтеся мене, — сказав Роланд. — Слухайте уважно.

Каллаген і Едді дивилися, як Роланд повільно йде з двійнятами Тейвері вздовж брукованої доріжки, прямуючи до ґрунтової дороги, й обох їх навідала одна думка: Роланд був схожий на доброго дідуся.

Підійшовши до них, Сюзанна теж трохи поспостерігала, а тоді смикнула Едді за сорочку.

— Відійдімо на хвилинку.

Він пішов за нею на кухню. Розаліти вже не було, кухня була в повному їхньому розпорядженні. Очі в Сюзанни стали величезні й горіли.

— Що таке? — спитав він у неї.

— Підніми мене.

Він підняв.

— А тепер поцілуй, швиденько, поки ніхто не зайшов.

— Це все, чого ти хочеш?