Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

— Як тебе звуть?

— Браян, якщо тебе це потішить… Браян Сміт.

Ні, його це не потішило анітрохи. Перед ним був ще один тип, якого хотілося задушити. Дорогою проїхала ще одна машина, і цього разу водій кілька разів натиснув на клаксон. Захисна запона, якою огорнув їх Промінь, уже витоншувалася.

— Сей Сміт, ти збив людину своєю машиною або вантажомобілем, чи як там ти його називаєш.

Браян Сміт дрібно затремтів усім тілом.

— Я завжди був хорошим водієм, ніколи навіть квитанції за неправильне паркування не отримував, — заскиглив він. — І це ж треба таке… збити найвідомішу людину в цілому штаті! У мене собаки билися…

— Твоя брехня не сердить мене, — сказав Роланд. — Мене сердить страх, що її породжує. Стули свій писок.

Браян Сміт виконав наказ. Його обличчя повільно, але впевнено кам’яніло на мармурову маску.

— Коли ти його збив, тут більше нікого не було, — сказав Роланд. — Нікого, крім тебе й вигадника. Розумієш?

— Я був сам. Містере, ви нахожий?

— Байдуже, хто я такий. Ти підійшов до нього й побачив, що він ще живий.

— Ще живий, це добре, — сказав Сміт. — Я не хотів нікого калічити, чесно.

— Він заговорив до тебе. Так ти зрозумів, що він живий.

— Так! — радісно всміхнувся Сміт. — А що він сказав?

— Ти не пам’ятаєш. Ти був схвильований і наляканий.

— Наляканий і схвильований. Схвильований і наляканий. Точно.

— Рушай. Дорогою ти прокинешся, мало-помалу. А коли доїдеш до першого будинку чи крамниці, зупинишся і розкажеш, що на дорозі лежить збитий чоловік. Чоловік, якому потрібна допомога. Повтори, тільки нічого не забудь.

— Я рушаю, — сказав Браян, гладячи руками кермо, наче він хотів якомога швидше опинитися десь подалі. Роланд розумів, що насправді так і було. — Прокинуся, мало-помалу. Коли доїду до першого будинку чи крамниці, скажу там, що Стівен Кінг лежить збитий на узбіччі, йому потрібна допомога. Я знаю, що він живий, бо він до мене заговорив. То був нещасний випадок. — Він помовчав. — Я не винен. Він ішов проїжджою частиною. — Пауза. — Мабуть.

«Яка мені різниця, на кого покладуть провину за все, що сталося?» — запитав себе Роланд. Насправді йому було байдуже. Кінг у будь-якому разі писатиме далі. Та й Роланд потай сподівався, що провина ляже на нього, бо Кінг був винен. Нічого йому було робити на цій дорозі.

— А тепер рушай, — наказав стрілець Браяну Сміту. — Я більше не хочу тебе бачити.