Розділ «19    99 ВІДТВОРЕННЯ ВІДКРИТТЯ СПОКУТА ПОНОВЛЕННЯ»

Повз місце аварії промчав, не зупиняючись, автомобіль, що тягнув за собою будинок на колесах, потім в інший бік прогуркотіли два великі мотоцикли. І раптом Роландові спала навдивовижу переконлива думка: час не зупинився, але вони на якийсь час стали невидимі. У такий спосіб їх захищав Промінь, який тепер мав змогу бодай трохи допомогти, адже його ніхто більше не руйнував.

Скажи йому ще раз. Непорозумінь допускати не можна. І слабкості, яку він виявляв раніше, теж.

Він нахилився до Кінга. Тепер їхні носи майже дотикалися.

— Цього разу ти доспіваєш пісню до кінця, писатимеш, доки історія не закінчиться. Ти справді розумієш?

— «Жили вони довго і щасливо та померли в один день», — замріяно промовив Кінг. — Хотів би я мати змогу написати щось таке.

— Я теж. — Понад усе на світі йому зараз цього хотілося. Попри всю глибину його горя, сліз ще не було; власні очі здавалися йому двома розпеченими каменями. Можливо, сльози прийдуть пізніше, коли він краще усвідомить усе, що сталося.

— Я зроблю, як ти наказуєш, стрільцю. Байдуже, куди поверне оповідь, коли наближатиметься до кінця. — Голос Кінга слабшав. Роланд подумав, що невдовзі він знепритомніє. — Мені дуже шкода твоїх друзів. Правда, шкода.

— Дякую, — сказав Роланд, щосили стримуючи бажання взяти письменника за шию і душити, поки той не сконає. Він почав підводитися, але раптом Кінг сказав щось таке, що змусило його заклякнути на місці.

— А ти слухав її пісню, як я тобі казав? Пісню Сюзанни?

— Я… так.

Кінг зіп’явся на лікоть, і хоч сили вочевидь полишали його, голос прозвучав сухо і чітко.

— Ти потрібен їй. А вона потрібна тобі. Залиш мене самого. Збережи свою ненависть для тих, хто більше на неї заслуговує. Ми обидва знаємо, що я створив твоє ка не більше, ніж Ґана чи світ. Облиш свою дурість — а також своє горе — і роби сам те, чого вимагаєш і від мене. — Голос Кінга переріс у крик, рука з дивовижною силою стисла Роландове зап’ястя. — Доведи свою справу до кінця!

Роланд хотів відповісти, але спершу не зміг вимовити ні слова. Йому довелося прочистити горло і почати спочатку.

— Спи, сей… спи й забудь усе, що тут було, крім чоловіка, який тебе збив.

Кінг опустив повіки.

— Я забуду все, що тут було, крім чоловіка, який мене збив.

— Ти прогулювався, а цей чоловік тебе збив.

— Прогулювався… а цей чоловік мене збив.

— Більше тут нікого не було. Ні мене, ні Джейка, ні жінки.

— Більше нікого, — погодився Кінг. — Лише я і він. А він це підтвердить?