Розділ «Чвара королів»

— Так, ласкавий пане, але король Джофрі послав по мене, щоб я його проводила. І ще я хочу помолитися у септі.

— Не питатиму, про кого. — Рот його чудернацько скривився; якщо то була посмішка, то моторошнішої вона ще не бачила. — Цей день може змінити геть усе. Як для вас, так і для дому Ланістер. Якщо подумати, я мав би відіслати вас разом з Томеном. Та напевне, ви й в Маегоровому Острозі не пропадете, якщо тільки…

— Сансо! — залунав через двір хлопчачий голос. — Сансо, до мене!

«Він кличе мене, мов собаку», подумала вона.

— Його милість бажає вас бачити, — зазначив Тиріон Ланістер. — Побалакаймо після битви, якщо боги на нас зглянуться.

Санса пробралася крізь шереги золотокирейних списників, поки Джофрі махав їй, закликаючи до себе.

— Скоро буде битва! Так усі кажуть.

— Хай змилуються з нас боги.

— Про милість благатиме мій дядько, але я йому її не дам. — Джофрі оголив меча. На маківці вона побачила рубіна у подобі серця між щелеп лева. Клинок мав три глибокі канавки. — Це мій новий меч, Серцеїд.

«Колись він мав меча на ймення Лев’ячий Зуб», пригадала Санса. «Ар’я забрала його і викинула в річку. Сподіваюся, Станіс викине цей ще далі.»

— Прегарної роботи, ваша милосте.

— Благослови мого клинка поцілунком. — Він простягнув меча до неї. — Давай, цілуй.

Зараз він більше, ніж будь-коли, скидався на мале дурнувате хлопчисько. Санса доторкнулася губами до криці, думаючи про те, що радо б поцілувала скільки завгодно мечів, аби не цілувати Джофрі. Втім, його це потішило. Джофрі вклав меча до піхов, радісно набундючившись.

— Ти поцілуєш його знову, коли я повернуся, і тоді відчуєш смак крові мого дядька.

«Хіба що його твоїм мечем вб’є хтось із Королегвардії.» При Джофрі та його дядькові мали бути троє: пан Мерин, пан Мандон та пан Озмунд Кіптюг.

— То ви самі поведете лицарів у бій? — спитала Санса, палко сподіваючись на це.

— Я б повів, але дядько Біс каже, що дядько Станіс ніколи не перетне річку. Зате я очолю Три Хвойди і подбаю про зрадників сам. — Джоф солодко всміхався, чекаючи на давно бажану втіху. Тлусті рожеві губи кривилися, надаючи йому вигляду зверхнього та розпещеного. Санса не розуміла, як їй колись могла подобатися його мармиза; зараз її нудило.

— Кажуть, мій брат Робб завжди іде туди, де б’ються найзапекліше, — ляпнула вона, не подумавши. — Втім, він старший за вашу милість. Вже дорослий чоловік.

Від почутого король насупився.

— До брата твого дійде черга, коли я знищу свого дядька-зрадника. Сам твого братика випатраю Серцеїдом, ось побачиш.