Розділ «Чвара королів»

— Дагмер програв бій при Торгеновому Закуті…

— Так, старий каштелян проламав його стіну щитів, — холодно підтвердила Аша. — А чого ти чекав? Той пан Родрік знає тутешній край вздовж і впоперек, а Репаний Жбан зовсім не знає. До того ж північани привели багато кінноти. Залізянам бракує послуху, аби встояти щільною лавою проти удару панцерних вершників. Ну, дякуй хоча б за те, що Дагмер живий. Він веде всіх уцілілих назад до Каменястого берега.

«Та вона знає більше за мене», усвідомив Теон і ще більше розлютився:

— З тієї перемоги Леобальд Толгарт так осмілів, що вийшов з-за свого муру і з’єднався з паном Родріком. А ще мені доповіли, що князь Мандерлі надіслав уверх річкою тузінь великих насадів, повних лицарями, конями і обложними пристроями. За Остань-рікою купчаться Умбери. Ще до повороту місяця перед моєю брамою стане ціле військо, а ти привела мені десятеро людей?!

— Я тобі й одного не мусила приводити.

— Я тобі наказав…

— Я мала батьків наказ захопити Жбир-у-Пущі! — визвірилася вона. — Рятувати маленького братика від його ж дурощів наказу не було!

— Хай срака вхопить той Жбир! — вилаявся Теон. — Стирчить на пагорбі дерев’яний нужник, велике діло! Серце цього краю — Зимосіч, а як я маю утримувати її без доброї залоги?

— От би й подумав перед тим, як її брати. Ні, не скажу нічого, захопив ти замок майстерно. Аби ж тільки ти мав глузд винищити його вогнем та забрати двох принциків на Пайк як заручників — отоді б виграв усю війну одним ударом.

— То ось чого б ти хотіла? Щоб моя здобич склала самі руїни та попіл?

— Твоя здобич доведе тебе до могили. Кракени виходять з моря, Теоне — чи ти, бува, не забув таку просту річ за роки, прожиті серед вовків? Наша сила — в наших лодіях. Мій дерев’яний нужник стоїть близько до моря, туди можна швидко закинути свіжий припас та людей. А до Зимосічі багато сотень верст суходолом серед лісу, гір, ворожих острогів та замків. Тепер на тисячу верст навколо тебе оточують самі запеклі вороги, будь певен. Ти сам їх усіх собі нажив, коли виставив ті голови над брамою.

Аша хитнула головою з боку в бік.

— Як ти міг вчинити таку безтямну дурість? То ж малі діти…

— Вони збунтувалися проти мене! — заволав брат сестрі просто у лице. — Я чесно пролив кров за кров — убив двох синів Едарда Старка за Родріка та Марона!

Слова вискочили з рота самі собою, бездумно, але Теон знав, що батькові вони припали б до душі.

— Я дав спокій привидам своїх братів.

— Наших братів, — нагадала Аша, слабко всміхаючись і показуючи, що балачки про помсту не надто її вразили. — Ти, часом, не привіз їхні примари з Пайку, га, брате? Я гадала, вони мучать тільки нашого батька.

— Коли це дівчисько розуміло чоловічу жагу до помсти? — Навіть якби батько не зрадів такому дарункові, як Зимосіч, то напевне ж схвалив би помсту Теона за братів.

Аша пирхнула смішком.

— Чоловічу жагу до помсти може відчути і такий собі пан Родрік, ти не думав? Ти кров від моєї крові, Теоне, який би не вродився. Заради матері, що виносила нас обох — ходімо зі мною до Жбиру-в-Пущі. Пусти Зимосіч з вогнем та вітром і тікай, поки ще можеш.