Розділ «Чвара королів»

— Шлях перед нами небезпечний і без неї, — додав Джура Долобрід. — Один крик, коли потрібно сидіти тихо, і ми всі приречені.

Міляк витяг кинджала.

— Та нічого, один сталевий цілунок — і замовкне навіки.

Джонові всохла горлянка. Він безпорадно роздивлявся братчиків.

— Вона здалася мені в полон.

— Тому саме ти й мусиш зробити те, що треба, — мовив Кворин Піврукий. — Ти від крові Зимосічі й братчик Нічної Варти.

Він зиркнув на решту загону.

— Ходімо, браття. Лишимо його самого. Справа піде легше, якщо ми не дивитимемося.

Кворин повів розвідників крутою звивистою стежкою в напрямі блідого рожевого сонця, що виткнулося крізь гірську западину. За якийсь час поруч з дичацькою дівчиною лишилися тільки Джон та Привид.

Джон гадав, що Ігритта спробує втекти, але вона стояла, чекала, дивилася на нього.

— Ніколи не вбивав жінку, ге?

Коли Джон хитнув головою, вона мовила:

— Ми помираємо так само, як чоловіки. Та ти не мусиш мене вбивати. Манс тебе прийме, я знаю. Є таємні стежки. Гави ніколи нас не зловлять.

— Я така сама гава, як вони, — мовив Джон.

Вона кивнула, наче здаючись.

— Ти мене спалиш… потім?

— Не можу. Дим хтось побачить.

— Воно-то так. — Вона здвигнула плечима. — Гаразд. Є й гірші місця для останнього впокоєння, ніж черево сутінькота.

Джон витяг Пазур з-за плеча.

— Хіба ти не боїшся?