Розділ «Чвара королів»

— Якби я мав крихту глузду, то кинув би тебе у Король-Березі. Чуєш, хлопче?

Останнє слово він завжди гарчав, додаючи особливого присмаку, аби вона добре чула і розуміла.

— Розв’яжи штани та спусти додолу. Гайда, тут нікого нема, не побачать!

Ар’я підкорилася, зціпивши зуби.

— Онде дуб стоїть, обійми його.

Вона охопила стовбур руками і притиснулася обличчям до грубої кори.

— А тепер кричи. І добряче.

«А от не кричатиму», вперто подумала Ар’я, та коли Йорен вперіщив палицею по голих сідницях, крик сам вирвався назовні.

— Боляче тобі? — спитав старий. — А ти скуштуй оцього.

Палиця свиснула знову. Ар’я щосили заверещала, вчепившись у дерево, щоб не впасти.

— А тепер отак.

Вона стояла твердо, жувала губу, щулилася, коли чула свист, а від ударів підстрибувала і вила вовком. «Я не плакатиму», казала вона собі, «не плакатиму. Я уродилася Старком на Зимосічі, наш знак — лютововк, а лютововки не плачуть.» Вона відчувала, як лівою ногою стікає струмочок крові. Стегна та сідниці палали болем.

— Маю надію, що трохи привернув твою увагу, — мовив Йорен. — Ще колись зачепиш оцим дрючком когось із своїх братів — отримаєш вдвічі проти того, що даси сама, зрозуміло? Тепер прикрийся.

«Вони мені не брати», подумала Ар’я, нагинаючись по штани, але мала клепку промовчати. Руки плуталися в пасі та поворозках.

Йорен дивився на неї.

— Болить?

«Спокійна, як тиха вода», сказала вона собі, як учив Сиріо Форель.

— Трохи.

Чорний братчик плюнув.

— Жирній пампушці болить гірше. То не він убив твого батька, дівчинко, і не злодюжка Ломик. Скільки їх не бий, а батька не повернеш.