Розділ 8

Але Роберта не була вагітна… чи тільки так сказала. Десь у глибині душі все ж таки жила якась підозра.

І він вів далі не зовсім переконливим тоном:

— Тому що відчував: якесь непорозуміння між вами абощо могло викликати у Ральфа роздратованість, яка, своєю чергою, спричинила цей нещасливий випадок. Але тепер, після нашої розмови, я зрозумів, наскільки ти пригнічена після всього пережитого. Чому б тобі не відпочити з тиждень чи довше, якщо відчуватимеш таку потребу? На лабораторних заняттях тим часом якось обійдуться без тебе. Зрештою я знайду когось на заміну. А потім, коли найгірше буде вже позаду…

— Дякую, професоре Брейд, — Роберта тріпнула головою, — але я не припинятиму роботи. Найважчі якраз ті години, коли я залишаюся на самоті.

Вона підвелася, взяла торбинку під пахву і рушила до дверей, де трохи затрималась, відмикаючи замок. Нараз у Брейда промайнула нова думка.

— Зачекай-но, Роберто! — звернувся він до дівчини.

Вона чекала, не повертаючись до нього. Брейд теж замовк, йому було незручно, й він не знав, як сформулювати запитання.

— Сподіваюсь, ти дозволиш мені поставити ще одне запитання— дуже особистого характеру, — врешті промимрив він.

— Більш особистого, ніж те, що ви вже ставили?

Брейд відкашлявся.

— У певному розумінні так. Але я маю вагомі підстави питати про це. Отже, чи мала ти коли-небудь якісь клопоти з професором Фостером?

Роберта повернулась до нього.

— Які клопоти, професоре? — Питання пролунало гостро, брови в дівчини здивовано звелися.

Скажи ж це нарешті, сто чортів, роздратовано подумав Брейд і додав уголос:

— Що ж, доведеться поставити питання руба. Чи професор Фостер приставав коли до тебе?

— Це запитання навряд чи можна вважати за особисте, — відказала Роберта, — адже професор Фостер ніколи не робить із цього таємниць. Так, я теж одержала свою порцію залицянь. Не більшу ніж будь-яка інша дівчина, але й не меншу. Адже професор Фостер людина щиросерда й розподіляє свою увагу не тільки щедро, а й порівну.

— Чи Ральф знав про це?

— Чому ви про це питаєте? — У голосі Роберти зазвучала нотка спротиву.

— Бо, гадаю, він знав. Хіба ні?

Дівчина мовчала.