Брейд починав відчувати цілковиту безпорадність перед лицем Ральфової смерті та всього, того, що мало до неї дотичність. Щось пояснити в цій справі можна було тільки припустивши, що злочинець він сам. А що злочинців без мотивів не буває, то, напевно, він повинен був мати якийсь мотив. Але який?
З полону цих думок його вирвав Емет, який, почервонівши, сказав:
— Мені не хотілося говорити про це… але якщо ви повинні знати й обіцяєте не розголошувати, від кого дізналися…
— Ну кажи, Чарлі, кажи.
— Як ви вже переконалися, сам я не знаю нічого. Але мені відома особа, яка може щось знати, якщо про це взагалі хоча б щось відомо.
— І хто ж ця особа?
— Роберта, сер.
— Роберта Гудх'ю? — перепитав Брейд, хоча знав, що ніякої іншої Роберти, окрім його аспірантки, на кафедрі нема.
— Так. Я не міг не… я вважаю, що вони все тримали в таємниці, але, працюючи з Робертою в одному приміщенні, я не міг не помічати деяких речей чи не чути дечого. — Його збентеження досягло апогею. — Отже, в певному розумінні вона була йому близька.
— Що ти маєш на увазі, кажучи «близька»? — В Брейдовім мозку зародилася тривожна підозра. Боже! Він і справді нічого не знав про своїх аспірантів.
— Зрозумійте мене правильно, професоре. Я лише мав на увазі, що вони часом разом виходили і кілька разів призначали побачення. Як розвивались події далі, я не знаю, тож нічого більше не додам. Кілька побачень, ось і все, про що я знаю напевно. Але навіть цей факт може щось означати. Гадаю, десь за столиком, на самоті з дівчиною, хлопець може розповісти про себе значно більше, ніж серед компанії колег в університетській їдальні. Ви мене розумієте?
— Так, звичайно, — замислено кивнув Брейд. — До речі, Роберта є сьогодні на кафедрі?
— Я не бачив її, професоре.
— Що ж, Чарлі, дякую тобі. Дякую за допомогу. Не буду більше тебе затримувати.
— Але ви ж нічого не скажете Роберті? Я маю на увазі, звідки ви довідалися про все?
— Можеш бути певен.
Брейд сидів у своєму кабінеті й розважав, що ж йому чинити далі. Зрештою, він же не детектив. Він і справді не знає, що почати.
Сягнув по телефонну слухавку й накрутив свій домашній номер. Нейтральне «алло» Доріс не давало ніякого уявлення про її настрій.
— Алло, Доріс. Чи вдома все гаразд?
— Звичайно. А як тобі ведеться? Що хотів Літлебі?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Подих смерті» автора Айзек Азімов на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5“ на сторінці 4. Приємного читання.