Брейд зрозумів безвихідь свого становища. І тихим, але твердим голосом розказав Дохені, що робив у лабораторії того вечора, розказав про методику Ральфової роботи та про те, що серед колб з ацетатом була одна з ціанідом.
— І ви не повідомили нам? — здивувався Дохені.
— На жаль, ні.
— Боялися бути вплутаним у справу про вбивство?
— Якщо ви маєте на увазі, що я боявся, як би мене не запідозрили у вбивстві, то це справді так.
— Мушу сказати, ви вчинили дуже нерозважливо. Таке поводження тільки б збільшило підозру лави присяжних.
— Але чому? — збуджено вигукнув Брейд, — Якби я був убивця, навіщо б мені перевіряти, що там у колбах, я й так би це знав.
— Мабуть, і справді б знали. Але якщо вбили не ви, то навіщо робити цю перевірку таємно. Ось що найбільше зацікавить присяжних. І коли б ви крутили, присяжні почали б доскіпуватись, а що ж, у біса, ви насправді робили в лабораторії. Може, й тепер ви кажете неправду?
— Присягаю, що…
— Не треба. Не треба тут присягати. Полиште це для зали судового засідання, якщо до цього колись дійде. — Дохені знову струсив попіл і додав: — Але річ не в тім. Ви ж із самого початку вважали, що сталося вбивство.
— Вбивство чи самогубство.
— Самогубство?
— Ви теж припускали, що це могло бути самогубство. Принаймні пішла чутка, що ви розпитували про Ральфів настрій перед його смертю.
— Можна дізнатися, хто вам таке казав?
— А це має значення?
— Ні. Мені було лише цікаво, чи ви скажете мені. Я справді розпитував людей, щоб з'ясувати можливість самогубства, але сам у цю версію не дуже вірив. Самогубці звичайно залишають листи.
— Але це не означає, що так мусить бути завжди.
— Безперечно. Але найчастіше буває саме так. Річ у тім, професоре, що звичайно самогубці страшенно шкода себе. Йому здається, ніби відразу після його смерті всі, хто за життя чинив йому прикрощі та підлоти, відчують жахливі докори сумління. І думатимуть, що, коли б їм пощастило повернути біг часу назад, вони б уже ставились до нього набагато краще. Мабуть, такі думки додають йому духу, коли він готується піти з життя. Надто ж думка, що декому буде дуже кепсько. Ось чому він звичайно залишає комусь листа, найчастіше тому, хто, на його думку, почуватиметься найгірше, насамперед матері або дружині. Якщо ж листа нема, то це свідчить, що самогубця і так був певен: страждатимуть саме ті, кому слід. Але загалом самогубці такої певності не мають, особисто я, наприклад, ніколи не стикався з випадком, коли б самовбивця не залишив листа чи якогось повідомлення. Що ж до Ральфа, то він не тільки не залишив ніякого листа, а й доклав усіх зусиль, щоб це скидалося на нещасливий випадок, — чи ви згодні з таким висновком, професоре?
Брейд кивнув:
— Так, згоден.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Подих смерті» автора Айзек Азімов на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 9“ на сторінці 4. Приємного читання.