Розділ «ПРИГОДА ОДИНАДЦЯТА, У якій на Пуховій Галявці ставлять хатку»

Хто скаже,

ЧОМ?

(Тірлім-бом-бом),

У мене

ЧОМ!

І в тебе

ЧОМ!

Так мерзнуть ноги?

Він проспівав, пісеньку трохи по-новому, від чого вона стала ще кращою, а скінчивши, замовк і став чекати, коли Паць скаже: "Так, Пуше-Пампуше, з усіх Спеціальних Пісеньок для Снігової Погоди, які мені доводилося чути, ця – найкраща".

Але після довгих і глибоких роздумів Паць сказав зовсім інше.

– Пуше,– сказав він урочисто,– по-моєму, не так ноги, як вуха.

На цей час вони вже майже наблизилися до Сумного Урочища, де жив Іа-Іа. А що в Паця за вухами й досі було дуже сніжно і йому це починало надокучати, вони завернули до паркану, що обгороджував сосновий гайок, і посідали на хвіртці. Тепер сніг на них не падав, але холод усе ще дошкуляв. Тому, щоб зігрітися, вони шість разів підряд проспівали Пухову пісеньку від початку до кінця. Паць співав усі тірлім-бом-боми, а Пух – усе інше, й обидва в потрібних місцях вистукували паличками по штахетах.

Скоро їм стало значно тепліше, і вони змогли продовжити розмову.

– Я оце зараз думав,– сказав Пух,– і подумав я ось про що: я подумав про Іа.

– А що ти подумав про Іа?

– Те, що бідному Іа ніде жити.

– Що ніде, то ніде,– погодився Паць.

– Ти, Пацю, маєш хатку, і я маю хатку, і це, що не кажи, дуже гарні хатки. І Крістофер Робін має хатку, і Сова, і Кенга, і Кролик мають хатки, і навіть усі Кроликові Родичі та Знайомі мають свої хатки чи якийсь дах над головою, а бідний Іа не має нічого. От я й надумав: давай-но збудуємо йому хатку.

– Це пречудова думка! – сказав Паць.– А де ми її збудуємо?

– Ми збудуємо її тут,– сказав Пух,– біля оцього гайка, бо тут не буває вітру і тут я про це подумав. Ми назвемо цю місцинку "Пухова Галявка". І ми поставимо на Пуховій Галявці хатку Іа для ослика Іа.