Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Гей, ти! — Шпільман, який тоді відвернувся від Рези, поглянув на неї. На правій руці він мав лише два пальці. — Твій чоловік… він має темне волосся. Темне, як кротяче хутро. І він високий, дуже високий.

Реза розгублено поглянула на нього.

— Так?

— А ще рубець. Саме там, як у піснях. Я бачив його. Кожен знає, звідки він у нього: Пси Змієголова вкусили його туди, коли він полював на дичину поблизу Сутінкового замку і забив одного з оленів, білого оленя, якого вбити має право лише Змієголов.

Про що він каже? Реза пригадала слова Кропиви: «Розумно було б з твого боку запобігти, щоб інші побачили рубець на його руці».

Беззубий сміявся.

— Послухайте-но Двопалого. Він вважає, що там у печері лежить Сойка. Відколи це ти віриш у дитячі казки? Може, ще і його пір'яна маска з ним?

— Звідки мені знати? — гиркнув Двопалий. — Чи я його сюди привів? Та я вам кажу, це він!

Реза відчула, як пильно розглядає її вогнедув.

— Я не знаю, про що ви кажете, — мовила вона. — Я не знаю ніякого Сойки.

— А, он як? — Двопалий схопив лютню, яка лежала поруч із ним у траві. Реза ще ніколи не чула такої пісні:

Стережися, княже, хай тобі не йметься,

Бо це Сойка спокій твій давно украв.

Він волосся має темне, мов в крота.

Маску надягає, пір'ям прикриває

І убивць до суду притягає

Сойка, що його мечами не уб'ють,

Що його собаки не цькують,

Що ніколи не буває, де його шукають,

Й відлітає,