Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Ні. Каприкорн мертвий. Я бачив, як він помирав.

Чорний Принц поклав руку до ведмежої пащі і погладив тварині язика.

— Це добра новина. Та й не було б особливо куди повертатися, лишилося кілька ущент спалених мурів. Єдина, хто там ще час від часу вештається, це Кропива. Вона запевняє, що кращого деревію, аніж у фортеці паліїв, ніде не знайти.

Вогнерукий побачив, як Феноліо дивився у його бік. Меґі також дивилась на нього. Він швидко повернувся до них спиною.

— Ми тепер маємо табір, там неподалік, ти знаєш, біля старих кобольдських печер, — стишено вів далі Принц. — Відтоді, як Козимо викурив звідти паліїв, печери знову придатні для помешкання. Лише шпільмани знають про це. Старі, слабі, каліки, жінки, яким набридло жити зі своїми дітьми на вулиці, — усі можуть там трохи перепочити. А знаєш що? Таємний табір був би непоганим місцем, де б ти міг розповісти мені свою історію! Ту, в яку так важко повірити. Я там часто буваю через ведмедя, він хмурніє, коли надто довго посидить між міцними мурами. Роксана розповість тобі дорогу, вона орієнтується в хащі не гірше за тебе.

— Я знаю старі кобольдські печери, — сказав Вогнерукий. Він там інколи ховався від Каприкорнових людей. Та він не був упевнений, чи хоче розповісти Принцові про свої останні десять років.

— Шість смолоскипів! — Фарид знову стояв перед ним, обтираючи на штанях кіптяву від пальців. — Я жонглював шістьма смолоскипами і жодного не впустив. Гадаю, їй сподобалося.

Вогнерукий стримував посмішку.

— Напевно.

Двоє чарівників відвели Принца вбік. Вогнерукий не був упевнений, чи знає їх, та про всяк випадок повернувся до них спиною.

— Знаєш, що тут усі про тебе говорять? — Фаридові очі від хвилювання зробилися круглі, як монети. — Всі кажуть, що ти повернувся. І гадаю, дехто впізнав тебе.

— Справді? — Вогнерукий боязко роззирнувся. Його донька все ще стояла за кріслом малого принца. Фаридові він нічого про неї не розповідав. Досить того, що він ревнував його до Роксани.

— Вони кажуть, що ніколи ще не було такого вогнедува, як ти! Отой інший, якого називають Вороном, — Фарид засунув шматочок хліба Пронозі до пащечки, — запитував мене про тебе, та я не знав, чи ти хочеш з ним зустрічатися. Він каже, що знає тебе. Це правда?

— Так, але зустрічатися з ним я все одно не хочу. — Вогнерукий озирнувся. Канатоходець таки зійшов з линви. Хмароходець розмовляв із ним, показуючи в його бік. Час тікати геть. Він залюбки побачив би їх усіх знову, та не сьогодні, не тут…

— З мене досить, — сказав він Фаридові. — Залишайся тут і зароби для нас кілька монет. Я буду в Роксани, якщо шукатимеш мене.

На трибуні Бридка простягла синові розшиту золотом торбину. Малий повною ручкою дістав звідти кілька монет і кинув чарівникам. Шпільмани поквапливо вклонилися і повизбирували їх із пилюки. А Вогнерукий востаннє кинув оком на Принца і накивав п'ятами.

Холодно і біло

Мов ювелір, що вдень і вніч карбує,

Лиш так я біль перекую

На золотий орнамент, ніжний, мов крило