Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Доброго ранку! — Феноліо очевидно чудово спав. Він виглядав дуже задоволеним собою і світом. Ну звісно, хто має бути задоволеним світом, як не той, хто його заснував? Поряд з ним стояв скляний чоловічок, якого Меґі вчора побачила біля глечика з перами.

— Розенкварце, привітайся з нашою гостею! — сказав Феноліо.

Скляний чоловічок манірно вклонився у бік Меґі, взяв у Феноліо перо, з якого скрапувало чорнило, обтер його шматочком тканини і поставив назад до глечика з іншими перами. Потім схилився над тим, що написав Феноліо.

— Ах! Задля різноманітності цього разу пісня не про Сойку! — єхидно зазначив він. — Ви сьогодні понесете оце до замку?

— Авжеж! — поважно відповів Феноліо. — А зараз нарешті потурбуйся про те, щоб чорнило не розтеклося.

Скляний чоловічок крутив носом, немов щось подібне з ним уперше сталося, зачерпнув обома руками піску з миски, яка стояла біля пір'я, і майстерно, з розмаху сипнув дрібні крупинки на свіжосписаний пергамент.

— Розенкварце, скільки тобі повторювати? — гримнув на нього Феноліо. — Ти береш забагато піску і завеликий розмах. Так усе замаститься.

Скляний чоловічок струсив кілька піщинок з долонь і ображено схрестив руки.

— То зроби ліпше сам! — Його голос нагадав Меґі звук, який виникає, коли стукати нігтями по склу. — Так, хотів би побачити! — єхидно мовив він і поглянув на жилаві руки Феноліо з таким презирством, аж Меґі засміялася.

— І я б хотіла! — сказала вона, натягуючи сукню. Кілька сухих пелюсток із непрохідної хащі причепилися до неї, і Меґі подумала про Фарида. Чи знайшов він Вогнерукого?

— Чуєте? — Розенкварц привітно поглянув на неї. — Здається, вона розумна дівчинка.

— Ну, звісно, Меґі дуже розумна, — відповів Феноліо. — Нам довелося пережити дещо разом. Лише завдяки їй я тут сиджу і мушу пояснювати скляному чоловічкові, як сипати пісок на чорнило.

Розенкварц зацікавлено поглянув на Меґі, але не запитав, що значить загадкове зауваження Феноліо.

Меґі підійшла до бюрка і поглянула старому через плече.

— Твій почерк став розбірливіший, — зауважила вона.

— О, дякую дуже, — пробурмотів Феноліо. — Тобі видніше. Але ось, поглянь, ти бачиш розмазану літеру «П»?

— Якщо ви серйозно намагаєтесь мене зробити у цьому винним, — лунко мовив Розенкварц, — то я востаннє був вашим тримачем пера і негайно шукатиму писаря, в якого не муситиму працювати до сніданку.

— Ну, годі вже, годі, я не тебе звинувачую. Я розмазав «П», лише я! — Феноліо підморгнув Меґі. — Він швидко ображається, — довірчим тоном прошепотів він їй. — Його гордість вразлива так само, як і його кінцівки.

Скляний чоловічок мовчки повернувся до нього спиною, схопив тканину, якою чистив пера, і намагався витерти ще свіжу чорнильну пляму на своїй руці. Його кінцівки були не зовсім безбарвні, на відміну від скляних чоловічків у садку Елінор. Він увесь був ніжно-рожевий, як цвіт шипшини. Лише його волосся було дещо темніше.

— Ти ще нічого не сказав про нову пісню, — зауважив Феноліо. — Вона чудова, правда?