Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Скільки дітей, Ліано?

Дівчинка подивилась на нього, торкнулася першого, другого і третього Фаридового пальця.

— Майзе. Фабіо. Тінка, — прошепотіла вона.

— Отже, троє, — сказав Вогнерукий. — Напевно, не старші за неї.

Ліана несміливо простягнула руку до Ґвінового розкуйовдженого хвоста, та Вогнерукий стримав її.

— Ліпше не чіпай! — ніжно сказав він. — Цей кусається. Спробуй з іншим.

— Меґі? — Фарид підійшов до неї.

Проте Меґі не відповіла. Вона міцно обійняла руками коліна і занурила обличчя у сукню. Вона більше не хотіла бачити печеру. Зовсім нічого більше не хотіла бачити зі світу Феноліо, навіть Фарида і Вогнерукого чи дівчинку, яка так само мало знала, де її батьки, як і Меґі. Їй захотілося сидіти в бібліотеці Елінор, у великому кріслі, в якому Елінор так охоче читала, і бачити, як Мо просуває голову у двері та запитує, що то за книжка на її колінах. Але Мо тут не було, можливо, він назавжди щез, а сюжет Феноліо міцно тримав їх усіх чорними чорнильними руками і шепотів жахливі речі про озброєних чоловіків, які викрадали дітей, старих і хворих, матерів і батьків.

— Кропива скоро буде тут із Хмарохідцем, — почула вона голос Вогнерукого. — Вона піклуватиметься про дитину.

— А ми? — запитав Фарид.

— Я піду слідом за ними, — сказав Вогнерукий, — щоб довідатися, скільки ще залишилося живими і куди вони їх повели. Хоча я здогадуюсь куди.

Меґі підвела голову.

— До Сутінкового замку.

— Вгадала!

Дівчинка простягнула руку до Пронози. Вона була ще досить маленька, то могла забути про горе, гладячи хутро звіра. Меґі позаздрила їй.

— Що значить ти підеш слідом за ними? — Фарид зігнав Ґвіна з колін і підвівся.

— Саме це й означає. — Обличчя Вогнерукого стало неприступним, як зачинені двері. — Я піду слідом за ними, а ви тим часом почекаєте тут на Хмарохідця з Кропивою. Скажіть їм, що я намагаюся йти по сліду і що Хмароходець має вас відвести назад до Омбри. Він зі своєю ногою, що не гнеться в коліні, і без того недостатньо прудкий, щоб наздогнати мене. Потім розкажете Роксані, що сталося, щоб вона не думала, що я вже знову втік, а Меґі залишиться у Феноліо. — Його обличчя було, як завжди, стримане, коли він дивився на них, проте в очах Меґі побачила все те, що відчувала й вона: страх, тривогу, лють, безпорадну лють.

— Мусимо їм допомогти! — Фаридів голос тремтів.

— Як? Можливо, Принц зміг би врятувати їх, проте його вочевидь спіймали, і я не знаю нікого іншого, хто б ризикував своєю головою заради кількох шпільманів.

— А той розбійник, про якого всі говорять, Сойка?