Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Так, так, але не питай мене, чи це те, що треба.

Він простягнув їй пергамент, і її очі забігали по рядках. Їх було небагато, але якщо вони були справжні, то їх якраз достатньо.

— Я його не вигадував, Меґі! — сказав Феноліо. — Твій батько — не мій персонаж, як Козимо, Вогнерукий чи Каприкорн. Він не з цього сюжету. Отже, не покладай забагато надій, чуєш?

Меґі кивнула, скручуючи пергамент.

— Вогнерукий каже, ти маєш пригледіти за його донькою, поки його не буде.

— За його донькою? У Вогнерукого є донька? Це я написав? A-а, так, а їх не дві було?

— Одну з них ти знаєш у будь-якому разі. Це Бріана, служниця Бридкої. — Меґі схопила шкіряну торбинку, яку принесла з іншого світу, і пішла до дверей. — Пильнуй її. Я маю переказати, що інакше ти пожалкуєш, що створив того, хто вміє викликати вогонь.

— Він так сказав? — Феноліо відсунув стільця і засміявся. — Знаєш що? Він мені все більше подобається. Я думаю, що напишу ще одну оповідку про нього, таку, в якій він буде героєм і не…

— …помре? — Меґі відчинила двері. — Я перекажу йому, але гадаю, йому недовго стане стовбичити в одній із твоїх оповідок.

— Але ж він стовбичить у ній. Він навіть добровільно повернувся у мою оповідку! — вигукнув Феноліо услід Меґі, коли та поспішала сходами донизу. — Ми всі стовбичимо тут, Меґі, по самі вуха! Коли ти повернешся? Я хочу представити тебе Козимо!

Меґі не відповіла. Звідки їй було знати, коли вона повернеться?

— Оце ти називаєш поквапитися? — запитав Вогнерукий, коли вона захекана стояла перед ним, засовуючи пергамент Феноліо до торбинки. — Для чого цей пергамент? Чи, може, старий дав тобі одну зі своїх пісень як причастя у дорогу?

— Щось на кшталт того, — відповіла Меґі.

— Ну, аби лиш моє ім'я не з'являлося там, — сказав Вогнерукий.

— Нам далеко? — вигукнула Меґі, наздоганяючи його й Фарида.

— Увечері дістанемося, — сказав Вогнерукий через плече.

Крики

В складах хочу бачити спрагу,

У звуці торкатись вогню.

У крику морок відчути.