Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

Меґі затисла рукою вуста. Вона чула голос Феноліо на ґвинтових сходах до Бальбулюсової майстерні.

«Розумієш, для моїх персонажів я охоче беру собі за взірець справжніх людей… Не кожен письменник це робить, проте я маю досвід, що це їх просто робить жвавішими! Вирази обличчя, жести, статура, голос, можливо родимка чи рубець — я беру те і се, і ось вони починають дихати, поки кожен, хто чує про них або читає, вірить, що може доторкнутися до них! Щодо Сойки, вибирати з багатьох не довелося…»

Мо. Феноліо взяв за взірець її батька. Меґі приросла поглядом до заснулої дівчинки. Вона теж так часто спала, головою на колінах у Мо.

— Батько Меґі — Сойка? — Фарид недовірливо всміхнувся. — Яка нісенітниця. Чарівновустий не наважиться навіть кролика вбити. Повір мені, Меґі, Змієголов скоро теж це помітить і потім відпустить його. Ходімо! — Він підвівся і простягнув їй руку. — Мусимо йти, інакше ніколи не наздоженемо Вогнерукого!

— Ви хочете йти слідом за ним? — Кропива похитала головою, докоряючи за таку нерозсудливість, а Меґі тим часом переклала голову дівчинки зі своїх колін на траву.

— Йдіть на південь, якщо не знайдете його сліду в темряві, — сказав Хмароходець. — Увесь час на південь, якось натрапите на дорогу. Але остерігайтеся вовків, їх багато тут.

Фарид лише кивнув.

— Я маю вогонь! — сказав він і випустив на долоню іскру.

Хмароходець вишкірився.

— Ну й ну! Може, ти таки син Вогнерукого, як припускає Роксана?

— Хто зна, — відповів Фарид і потяг Меґі за собою.

Вона йшла за ним до темних дерев, мов очманіла.

«Розбійника! — Вона не могла ні про що більше думати. — Він зробив із Мо розбійника, частину своєї оповідки!»

Вона ненавиділа Феноліо не менше, ніж Вогнерукий.

Аудієнція для Феноліо

— Леді Коро, — сказав він, — часом доводиться робити не дуже приємні речі. За серйозні справи не можна братися в шовкових рукавичках. Ні. Ми творимо історію.

Мервін Пік. Ґорменґаст. Книга перша: Юний Титус

Феноліо ходив по комірчині туди-сюди. Сім кроків до вікна, сім назад до дверей. Меґі пішла, і не було нікого, хто б йому міг розповісти, чи вона ще застала батька живим. Що за мерзенний безлад! Завжди, коли він саме сподівався, що знову впорався з усім, ставалося щось, що аж ніяк не вписувалося в його плани. Може, десь-таки був він — отой клятий оповідач, котрий доплітав його сюжет, надаючи нових, підступних, непередбачуваних поворотів, змінював ролі для його персонажів, як шахові фігури, або ж просто ставив на шахівницю нових, яким не було місця в його оповідці.

«І Козимо все ще не надіслав посильного! Ну гаразд, трішечки терпіння! — сказав собі Феноліо. — Він усе ж таки щойно ступив на трон і, звісно, має чимало справ. Усі піддані, які хочуть його бачити, прохачі, вдови, сироти, розпорядники, єгері, син, дружина…»

— Що?.. Неподобство! Мене, мене він мав у першу чергу покликати. — Феноліо так роздратовано виголосив слова, що звучання власного голосу сполошило його самого. — Мене! Чоловіка, який повернув його до життя, який його створив!