Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

— Якщо він хто? Сойка? Дурниці! Його напевно взагалі не існує. А якщо й так? Відколи це ми видаємо тих, хто на нашому боці? А що, коли пісні правдиві, і він захистив ваших дружин, ваших дітей…

— Пісні ніколи не бувають правдиві. — Брови Двопалого були такими темними, немов він намастив їх сажею. — Він, напевно, не кращий за інших харцизяк з битого шляху, ненаситний до золота вбивця, нічого більше…

— Можливо, а можливо, й ні, — відказав Чорний Принц. — Я бачу лише пораненого і жінку, яка просить про допомогу.

Чоловіки мовчали. Утім, погляди, які вони кидали на Мо, були все ще неприязні.

— Зараз же забирайтеся геть. Ну ж бо! — накинувся на них Принц. — Як же йому одужати, коли ви на нього так витріщилися? Чи, може, ви думаєте, що його дружині бракує вашого жахливого товариства? Зробіть послугу, надворі достатньо роботи.

Вони пішли. Буркочучи, поплелися геть, як люди, які не виконали те, заради чого прийшли.

— Він не Сойка! — прошепотіла Реза, коли вони пішли.

— Очевидно ні! — Принц почухав свого ведмедя за круглим вухом. — Але боюся, що ті чоловіки переконані в протилежному. А Змій пообіцяв високу винагороду за Сойчину голову!

— Винагороду? — Реза поглянула на вхід до печери.

Двоє з чоловіків усе ще стояли там. — Вони повернуться, — прошепотіла вона. — І намагатимуться таки відвести його.

Чорний Принц похитав головою.

— Ні, поки я тут. А я залишуся, доки не прийде Вогнерукий. Кропива сказала, що ти надіслала йому звісточку, отже, він скоро буде тут і скаже їм, що ти не обманюєш. Правда ж?

Жінки повернулися з мискою води. Реза занурила в неї шматок тканини і охолодила чоло Мо. Вагітна жінка схилилася над нею і поклала їй на коліна кілька засушених квіток.

— Ось, — прошепотіла вона до неї. — Поклади їх йому на серце. Це приносить щастя.

Реза провела рукою по сухих головках квітів.

— Вони слухаються тебе, — сказала вона, коли жінки знову пішли. — Чому?

— Бо вони обрали мене своїм королем, — відповів Чорний Принц. — І тому що я влучно кидаю ножі.

Феїн цмин

Хлопчак у далеч розпочне глядіти:

чоловіки й жінки, жінки і діти, юрба людей строката і гучна…