Розділ «Корнелія Функе Чорнильна кров»

«Він сховав мене, — додала вона подумки, — але невдовзі вони знайшли мене, Баста й інші, а його забили майже до смерті».

— Що з твоїм чоловіком? Я чую, він не один із нас. — Чорні очі вивчали її обличчя. Здавалося, вони вміли розпізнавати неправду.

— Вона каже, він палітурник, та ми ліпше знаємо! — Двопалий сплюнув зневажливо.

— Що ви знаєте? — Принц поглянув на них, а вони мовчали.

— Він палітурник! Принесіть йому папір, клей і шкіру, і він доведе вам, коли йому буде ліпше.

«Не плакати, Резо, — думала вона. — Ти достатньо поплакала за останні дні».

Худорлявий знову закашляв.

— Гаразд, ви чули, що вона сказала? — Принц присів навпочіпки біля неї. — Обоє залишаться тут, поки не прийде Вогнерукий і не підтвердить те, що вона розповіла. Він вже нам скаже, чи це лише сумирний палітурник, чи розбійник, про якого ви завжди базікаєте. Вогнерукий знає його, твого чоловіка, чи не так?

— Так, — тихо відповіла Реза. — Він знає його ще довше, ніж мене.

Мо повернув голову. Він прошепотів ім'я Меґі.

— Меґі? Це твоє ім'я? — Принц відштовхнув морду ведмедя, коли той знову обнюхував хліб.

— Це ім'я нашої доньки.

— У вас є донька? Скільки їй років? — Ведмідь перевернувся на спину, щоб йому почухали черево, немов псові.

— Тринадцять.

— Тринадцять? Майже такого віку, як донька Вогнерукого.

— Донька Вогнерукого?

Він їй ніколи не розповідав, що має доньку.

— Чого ви ще стоїте? — гримнув Принц. — Принесіть свіжої води! Ви що, не бачите, як його лихоманить?

Жінки заметушилися, як здалося Резі, полегшено від того, що знайшовся привід піти з печери. А чоловіки нерішуче стояли.

— А що, коли це все ж таки він, Принце? — запитав худорлявий. — А що, коли Змієголов довідається про нього раніше, аніж Вогнерукий з'явиться тут? — Він так сильно кашляв, що аж притискав руку до грудей.