Розділ «Частина перша»

Я показав йому портрет білого царя, і Ксаї пояснив мені все відверто, без будь-якої стриманості або ухилянь, як я і сподівався.

– Це цар білих привидів.

– А де він жив?

– Він живе з армією привидів на Місяці, – пояснив Ксаї.

А мої критики звинувачують мене в надмірній схильності до романтики!

Ми досить довго поговорили на цю тему, і я довідався, як привиди літають між Місяцем і Землею, як по-дружньому вони ставляться до бушменів, але їм треба пильнувати, бо звичайні лісові демони маскуються під білих привидів. Ґал подумав, що я один із них.

– А чи білі привиди були коли-небудь людьми? – запитав я.

– Ні, звичайно. – Моє запитання трохи збило Ксаї з пантелику. – Вони завжди були привидами й завжди жили на Місяці та на цих пагорбах.

– А ти коли-небудь бачив їх, Ксаї?

– Мій дід бачив їхнього царя.

Ксаї з гідністю ухилився від мого запитання.

– А ось це, Ксаї, – я показав на малюнок кам’яного муру з його шевронами та баштами, – що це таке?

– Це Місячне місто, – з готовністю відповів Ксаї.

– А де воно – на Місяці?

– Ні. Воно тут.

– Тут? – запитав я, і кров у мене зашуміла. – Ти хочеш сказати, воно тут, на пагорбах?

– Так, – кивнув головою Ксаї й відкусив іще один шматок сигари за п’ять доларів.

– Де воно, Ксаї? Де? Ти можеш мені його показати?

– Ні, – Ксаї із жалем похитав головою.

– Чому ні, Ксаї? Я твій брат. Я належу до твого клану, – сказав я благальним голосом. – Твої таємниці – мої таємниці.